Читати книгу - "Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос"

Настав час йти в закриту частину сховища. На дезактивацію охоронного закляття пішло щонайменше півгодини. На огляд рядів і стелажів ще хвилин двадцять. У процесі пошуку замаскованих дверей довелося обстукати стіни і заглянути під кожну картину, у хід пішли просторові щупи та вимірювач матеріальних перетворень. Крихітний зсув простору знайшовся не будь-де, а прямо в панорамному вікні.

— Та щоб тебе… — тихо вилаявся маркіз, визираючи на вулицю з висоти четвертого поверху. — Та ви знущаєтесь?

Прилад спалахнув і клацнув шестернями, підтверджуючи наявність підпросторового ходу. Ед відчинив вікно, відступив на крок, склав долоні човником, дочекався, коли в них замерехтить зелений туман, і легенько дмухнув. У порожнечі чітко позначився контур дверей з ручкою та отвором замка.

— Ах ось де, негідник.

Виданий Грейс ключ провернувся в замку без жодного скрипу. Стулка м'яко поїхала вперед, але стала небезпечно прозорою: підпростір неохоче розкривав свої таємниці тривимірному світові. Зв'язок для переходу працював тим нестабільніше, чим ширшим був сам прохід. Власне, з цієї причини у підпросторі зберігали лише дрібні предмети: ніхто не хотів втратити, наприклад, руки чи ногу через спонтанне схлопування проходу.

— Ну, якщо взявся, то вже роби.

Ед на мить завмер на краю відчиненого вікна, потім закрив очі і зробив крок.