Читати книгу - "Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос"

***

Слава всім богам, прохід не схлопнувся. Більше того, терпляче дочекався наказу закритися. Майстерній рівень виконання, можливо, навіть, що до створення дверей приклав руку архітектор простору або архітектор магічних потоків, а то й обидва разом.

Приміщення, в якому опинився Едвард Лодлі, вражало своїми розмірами, а дані, що зберігалися тут, — упорядкованістю. Очевидно, малося на увазі, що сторонніх тут немає і бути не може, тому кожна полиця, ящик і шафа були люб'язно підписані, а в кутку знайшовся затишний диван для читання.

— Нічого собі! — свиснув Ед, завмираючи перед стелажем із позначкою «магія часу».

Необхідні креслення знайшлися в коробці з вензелем, що більше нагадував вир, ніж звичайні знаки магічної ради. Коло передбачень Ед бачив багато разів, переплутати цю монструозну конструкцію з шестерень, відлитих із золота та міді обручів, пружин, мармурових постаментів та кованих маятників з чимось іншим було неможливо.

— Сподіваюся, це вичерпна для дослідження інформація.

Ед акуратно переклав здобич у своє таємне сховище і рішуче попрямував до картотеки з підписом «Родоводи та генеалогія». Знайти своє прізвище в списку не склало труднощів, так само як і відшукати на загальних полицях кволу теку під відповідним картотеці номером.

Сім'я Еда давністю не відрізнялася, тому відомостей в архіві зберігалося очікувано мало. Недавні історичні зведення Еда не цікавили, погляд затримався лише на аркуші із заголовком «Арчібальд Лодлі». Нижче сухо і коротко слідували основні віхи біографії дядечка, перелік майна та боргів, навпроти кожного рядка стояв штамп «погашено правонаступником» або «успадковано правонаступником».

На окремому аркуші лежав портрет дядька: усміхнене повне обличчя, ніс із легкою горбинкою, лукаві зморшки біля губ, розсипані безладно кучері. Невідомий художник декількома темними рисочками туші відтінив шляхетну сивину та темні очі. Добрі, люблячі, такі рідні.

Елейн Лодлі - значилося на наступній сторінці. Ед квапливо перегорнув далі в пошуках портрета: з пожовклого паперу на нього дивилася мила життєрадісна дівчина, зовсім ще юна та ніжна. Кучеряве волосся, родинний ніс з ледь помітною горбинкою, ямочки на щоках, пустотлива посмішка. Знайома та незнайома одночасно. Віддалено її риси вгадувалися в самому Едварді, але очевидно, що син набагато більше був схожий на невідомого батька, ніж на матір та її рідню.

Ед ласкаво провів пальцем по малюнку, гірко посміхнувся і різко перегорнув сторінку: сухий канцелярський текст — найкращий порятунок від хворобливих спогадів. Елейн, виявляється, встигла закінчити школу благородних дівиць і вступити до академії Змінної магії Інвертроуса, проте відразу після балу-маскараду дебютантів подала прохання про навчання вдома. У шлюбі не перебувала. Померла за загадкових обставин у неповні двадцять, причина смерті — гостре магічне виснаження, спричинене пологами. Справа розслідувана Морренсі та Гейбом, проте закрита через брак даних та відсутність складу злочину. Похована у родовому склепі.

Стоп.

Ед ще раз перечитав останні рядки. Про таке трактування причини смерті Елейн він чув уперше. Магічну несумісність матері та майбутньої дитини, як правило, визначали на ранніх термінах вагітності та організовували кваліфіковану медичну підтримку. А як інакше, якщо в країні живуть маги різних напрямків, і шлюб між некромантом і жрицею світла не така вже й рідкість? Звичайно, не без складнощів, але подібний конфлікт зазвичай вирішувався простим носінням амулетів або тимчасовим прийомом спеціальних дезактиваторів.

Магічне виснаження означало лише одне: тривалу і усвідомлену відмова від допомоги лікарів та магів. Але з якою метою? Навіщо? Не здогадатися про відторгнення магії Елейн не могла, але мовчала. Соромилася незаконної дитини? Чому тоді не позбулася? У цьому не було б зовсім нічого дивного навіть для шляхетної леді.

Ще раз глянувши на дати, Ед змушений був визнати, що мати планувала зберегти вагітність, тому й просила про навчання вдома. Чекала, що батько дитини схаменеться і узаконить їхні стосунки? Сподівалася розтопити серце невідомого коханця виглядом верескливого малюка або…

Боялася.

Ні, не засудження суспільства, глузувань чи зневаги. Від раптового припущення Еду стало погано: вона знала щось важливе про майбутню дитину, і це щось мало залишитися в найсуворішій таємниці від усіх навіть із ризиком для її, Елейн, життя. Причин побоюватися за долю немовляти Ед тільки навскидку міг назвати кілька: надто високий титул батька та небажаність наявності бастардів, ревнощі з боку іншої жінки, що теж не рідкість серед аристократії, і, нарешті, магічні особливості ненародженої дитини.

Останній пункт, особливо в комплекті з спадщиною-хронометром, що взявся невідомо звідки, і дивною зміною магічного потенціалу самого Еда, виглядав лякаюче. Втім, як і прізвище Гейба, надто знайоме всьому Ареону. Цікаво, чому друг тоді ще не короля, але спадкоємця трону, особисто займався рядовим розслідуванням?

— Майбутній канцлер і Морренсі… — Едвард квапливо відібрав потрібні аркуші і повернув решту на місце. Перше правило розумного злодія: не бери зайвого. Нестачу теки виявити легше, ніж відсутність пари сторінок із неї. - І хто ж ти такий, Морренсі? Зараз з'ясуємо.

Але повернутися до картотеки Ед не встиг. За спиною щось тихо клацнуло, по приміщенню пройшов ледь вловимий вітерець. Маркіз обернувся до входу і одразу ковзнув геть: у примарних дверях з'явилися два силуети.