Читати книгу - "Довга дорога до тебе (ч.3), Хелена Власенко"

 - Чому ти знову з'явилася біля Яна? Я цього не знала і здивована таким моментом.

 - Так вийшло випадково. Йому потрібен був перекладач іспанської.

 - Випадковостей не буває, - впевнено парирувала Олеся.

 - Проте, в даному випадку це так.

 - Зрештою, - вирішила закінчити цю неприємну їй розмову Олеся, - це не так і важливо. Просто дуже тебе прошу, якщо в тебе є якісь крихти людяності, не чіпай його, не наближайся до нього. Не роби з ним так, як ти зробила колись. Віднайди в собі крихту совісті, будь ласка. Я бачу, як він знов дивиться на тебе. Колись мені здавалося, що ти ніколи не зробиш йому боляче і я помилилася. Докажи хоча б зараз, що моє тодішнє враження не було зовсім хибним.

 - Олеся, повір, все не так... зовсім не так.

 - А як?

 Дана важко зітхнула, вимучено заплющуючи очі.

 - Я не можу тобі розповісти.

 - В такому випадку знов прошу - не роби йому боляче. Ще раз такого він не витримає.

 Дана нічого не відповіла і поспіхом вибігла з вбиральні. 

 Дами приєдналися до своїх кавалерів, які якраз вели розмову стосовно справ готелю. Дана з Олесею спочатку мовчки слухали, але далі Крістіан поступово вернувся увагою до нової знайомої. Після години посиденьок Олеся розпрощалася, посилаючись на якісь свої справи. Невдовзі і Дана виявила бажання іти додому. Вона вийшла на вулицю, а Крістіан попросив її зачекати, поки він попрощається з вигодами закладу. Ян же пішов розраховуватись, наполегливо запропонувавши пригостити всіх.

 Дана стояла на вулиці віддалік входу в паб і задумливо роздивлялася доволі людний Хрещатик праворуч від себе. Тіло зненацька охопило силове поле і забігали хвилюючі мурашки.

 - Яка ти ненаситна, - почула позад себе насмішку в оксамитовому голосі.

 - Не твоя справа, - гаркнула йому у відповідь не розвертаючись.

 - Ну не скажи, - продовжив тим же зневажливим тоном і зупинився перед нею. - Могла мене вчора попросити, а не молити, щоб я зупинився. Іншим разом не бреши і дай досхочу тебе відтрахати.

 - Лиши мене в спокої, - гнівно заіскрилися її очі. - Не буде іншого разу.

 Ян недобре розсміявся.

 - Я зрозумів, - продовжив в'їдливо, не реагуючи на її останню репліку. - Перед кожним новим чоловіком ти "обнуляєшся" і твій наступний сповнений сил задовольняє як потрібно, бо з попереднього ти вичавлюєш всі сили. Я обіцяю постаратися...

 Ян не договорив. Дана раптом необдумано, керована злістю і невимовною образою вдарила його по обличчі і крикнула, тамуючи сльози:

 - Мене тільки ти один трахаєш. Ніхто, крім тебе мене ніколи не трахав, - в один момент вона збагнула, що зі злості наговорила.

 Від її крику люди, що проходили неподалік, почали оглядатися на них. Вона перевела свій зляканий погляд на Яна, тривожно очікуючи його реакції. Він випрямив голову, яка відхилилася вбік від удару.

 - Ну звісно, що ніхто, крім мене не трахає, - обдав її крижаним тоном. - Ще скажи, що дитина наслідок другого в історії непорочного зачаття. Про це повинні в новинах розповідати. Ти хоч знаєш хто батько?

 - Не смій, - її трясло від злості і болю, вона знов замахнулася, щоб вдарити його, але він впіймав занесену долоню перед своїм обличчям.

 Дана з усіх сил стримувала сльози, що наповнили очі. Ян різко перевів погляд вище її голови і заговорив, відпускаючи руку та пропалюючи поглядом ненависті:

 - Він вже сказав, що любить тебе, щоб ти могла розтоптати і знищити його?

 На якусь невловимо малу мить в його очах промайнув безпросвітний, чорний біль, але швидко заховався за маскою презирства. 

 Крістіан порівнявся з ними і Дана поспішно потупила погляд. Бракувало тільки, щоб він помітив її заплакані очі. Вона відчула вібруючий звук в сумочці. Несподіваний дзвінок врятував її. Вона швидко вийняла телефон і відійшла вбік, щоб відповісти. 

 Дзвонила сусідка і наполегливо-знервованим тоном вимагала негайно їхати додому. Приходили мешканці квартири знизу із заявочкою, що їх затопило. Дана шоковано пообіцяла якнайшвидше приїхати. Вона закінчила розмову і підійшла схвильована до Крістіана. Він з Яном (який ще чомусь не пішов геть) зацікавлено чекав на інформацію, що ж там таке трапилось, що Дана так стривожено розмовляла. Вона в двох словах пояснила Крістіану ситуацію. Він поспівчував і до великого свого розчарування вирішив, що, мабуть, варто розпрощатися. Година вже пізня, а йому рано-вранці на літак. Дана такій перспективі не особливо зраділа. Вона була зовсім не проти провести з ним ще трохи часу, але доля розпорядилася інакше. Вони домовилися пізніше списатися і Дана побігла до дороги, де зручніше було викликати таксі.

 Вона зупинилася в більш-менш вдалому місці неподалік автобусної зупинки і зайшла в додаток на телефоні, щоб замовити послугу, але не встигла вибрати пункт призначення, як перед нею зупинилася чорна AUDI A8L. З водійського боку вийшов Ян.

 - Сідай, - коротко скомандував.

 - Чого це? - відірвала від телефону здивовані очі.

 - Тобі потрібно додому чимшвидше? - він явно дратувався.

 - Потрібно, але я прекрасно і сама доберуся, - відмахнулася.

 - Я сказав, сідай. Вже половину дороги могли проїхати.

 Дана розлючено дивилась на нього, але здалася. Сперечатися з цим ослом марно. Вона ступила пару кроків і сіпнула на себе двері авто.

 - В тебе тимчасове помутніння чи як це називається? - сказала йому, опинившись всередині.

 - Ти про що? - не дивився на неї, цілком зосередивши увагу на дорозі.

 - Тільки що обзивав ненаситною шльондрою, а тепер пропонуєш допомогу.

 - Не лести собі, - відповів холодно. - Твої сусіди палають бажанням змішати тебе з лайном на фоні злості. Я просто не можу пропустити цей спектакль твого приниження.

 - Ну звісно, як я відразу не здогадалася, - хмикнула у відповідь і відвернулася до вікна.

 Тут Дана згадала, що не сказала йому куди їхати і поспішила виправити ситуацію. Він мовчки прослухав адресу і далі, до самого дому вони не розмовляли. Тільки Дана не втрималась і дозволила собі насолоду надихатись ним.