Читати книгу - "Яничари, Кулик Степан"

— Ми його називаємо «червоний трикутник», — посміхнувся Вест. — Дякую, братику.

— Розважайся, Герой. Схоже, наступне дівчисько, окрім бойових подруг, тобі навіть здалеку вдасться ще не скоро побачити. До речі, «Спрут» у тебе за що, яничаре?

— «Дзета-ікс» ...

— Магніфіко?! — присвиснув лейтенант, мимоволі підібравшись. — Поважаю. Ну, удачі, братику... Не марнуй час.

— Дякую, лейтенанте. Нехай твоя дівчина теж буде щасливою.

Барбара вже стояла поруч і тримала Климука під руку з таким виглядом, ніби мить до цього готова була битися з патрулем за право володіння мічманом.

— Як, ви ще не в ліжку? — жартівливо витріщив очі лейтенант. — Не впізнаю яничар.

Климук потис руку офіцерові, підхопив Барбару за талію і широким кроком потяг дівчину до одного потайного проходу в парковій огорожі, відомого з дитинства.

Якийсь час вчителька слухняно дріботіла поруч, а потім неспокійно засмикалася.

— Що? — зупинився Вест.

— Ти таки вирішив просто тут? — вушка Барбари смішно почервоніли.

— Ні. Я найкоротшим шляхом хочу…

— Там, куди ти мене тягнеш, глухий кут, мічмане… — дівчина уважно подивилася в обличчя Климуку. — Знаєш, давай, краще я поведу. А перебоями у твоїй пам'яті ми якось іншим разом займемося. Якщо нагода трапиться. Добре?

— Так… Неодмінно займемося. Втім, після контузії і не такі заскоки трапляються. Деколи хлопці власне ім'я пригадати не можуть.

— Та біс із ним, мозком, маю на увазі. Сподіваюся, на роботу більш важливих органів це не вплинуло? — хихикнула Барбара.

— Перевіримо? — Вест негайно згріб дівчину в обійми і спробував поцілувати.

— Обов'язково перевіримо... — Барбара ухилилася. — І не один раз. Якщо не зупинятимемося на кожному кроці. Не забув? У тебе всього лише три години.