Читати книгу - "Зоряна електричка, Олександр Юрійович Есаулов"

— Вусукусу! Хря му бум-бум!

— Їж! Далі іде незрозуміла ідіома зі згадкою того ж музичного інструменту, — тут же відгукнувся аналізатор.

— Як тебе звуть? — запитав Флоквел.

Аналізатор мови спершу затнувся, але потім все ж переклав питання. Тубілець, який уже встиг усістися на пеньок і заплющити очі, незадоволено набурмосився:

— Фьюфел. Ви мені заважаєте, — коротко відповів він.

— Вибачте, Фьюфеле, але ви наче нічого не робите. У чому ж ми вам заважаємо?

— Ви заважаєте мені думати! Спочатку він, потім ви!

— І про що ви думаєте? Може, ми вам допоможемо? — запропонував Мозя.

* * *

— Нікуди ти не дінешся! Давай, Табуле! — Блостер вскочив на підніжку лапобігу і енергійно махнув рукою. — Тягни його!

Мадингма намагався опиратися, викинувши на всі боки вільні пазуристі лапи, але, позбувшись після пострілу граваствола значної частини ваги, наче втратив точку опертя. Пульсувало сопло субзвуку, шугав вогонь, та все марно: лапобіг настирливо, крок за кроком, тягнув величезного дракона у глибину печери. Посипалося каміння з чергової перегородки, зачепленої лапою атомного монстра, війнуло спекою від чергового струменя вогню. Ще крок, ще один…

Блостер кинув миттєвий погляд на граваствол, той зарядився лише на вісім відсотків. «Малувато для пострілу, треба хоча б десять. Мадингма важчає, і вантажівку трясе, як у лихоманці, все більше і більше. Ще п’ять хвилин… А краще — десять. Десять хвилин. Це ще одна перегородка, і їх залишиться лише п’ять. Як там Агол? Чи добралися вони до Виринеї? А якщо добралися, то чи вдалося їм добути парингею?»

Лапобіг перевалив за чергову перегородку. Було видно, що йому дедалі важче тягнути смертельно небезпечний вантаж.

— У тебе двигун не перегрівся? — перекрикуючи шум, запитав Блостер. — Щось дуже важко йде!

— Ні, з двигуном усе гаразд, але спротив посилився. Боюся, чи витримає трос?

Блостер знову кинув погляд на граваствол, майже дев’ять відсотків. Треба чекати!

— Ще трохи, Табуле, ще трішечки! Кілька хвилин. Може, зупинися? Побалансуй кілька хвилин на місці, га?

— Спробую.

Лапобіг уповільнив хід, а згодом і зовсім зупинився. Табул майстерно керував лапами, не рухаючись уперед, але не даючи жукові змоги потягнути його до виходу з печери. Так тривало хвилини зо дві, а потім вантажівку смикнуло особливо потужно, і жук протягнув її метри на півтора назад. Лапи лапобіга напружилися. Цього разу жук виявився потужнішим.

— Коли ж він стомиться? Він же не машина, врешті-решт! — вигукнув розгублено Табул.

— Він страшніший за машину! — відповів Блостер. — Він машина з ядерним силовим агрегатом. Дев’ять із половиною відсотків! Ще трішечки… Краплиночку… Сльозинку…

— Блостере, стріляй! Стріляй, хай його мамі! Ця потвора тягне лапобіг! Нумо! — горлав з машини Табул.

Блостер не відводив погляду від граваствола. Лапи вантажівки знову напружилися. Під штучною шкірою роздулися шланги гідропідсилювачів. Ще трохи — і станеться лихо.

— Все, можна! — І Блостер підняв граваствол. Жук одразу трохи підвівся, лапи його зашкрябали по підлозі, але дарма. Табул полегшено зітхнув і знову узявся за важелі. Він не розумів того, що бачив Блостер: паузи між пострілами щоразу скорочувались, як не намагався Блостер цього уникнути, а це означає, що наступного разу, чи через раз, Мадингма стане сильнішим за лапобіг, а Блостер нічого не зможе вдіяти — граваствол не встигне зарядитися навіть для мінімального пострілу.

— Давай, Табуле, тягни! Тягни!

Вибігти назовні та пошукати ще одного троса, допомогу, чи хоча б заїхати цьому чудовиську чимось в око, аби бодай трошки зменшив спротив? Зробити що-небудь! Але перед жуком бурхала стіна вогню: сопло вивергало його майже без зупинки. Спробуй хоч на мить опинитися там — одразу підсмажишся! Лапобіг знову потягнув Мадингму вглиб печери, а той пручався, чіпляючись лапами за все, за що можливо. Блостер озирався на усі боки: що ще він може вдіяти? Що може зробити?!!

* * *

— Мені потрібно обговорити це з мером, — Оброра задумливо пригладив вуха, — чи захоче він дати парингею? Та ще у борг? Не знаю, не знаю…

— Пане Оброро, якщо Мадингма стане на крило, він рано чи пізно добереться до Виринеї — і тоді… Мені навіть страшно подумати, що буде тоді! — вступила у розмову Фелела.

— Ви фахіцець із драконів? — з посмішкою запитав Оброр. — Чи політик? А може, ви енергетик? Якщо фахівець із драконів, то маєте знати: наш Крейдер потребує парингеї, як і ваш Мадингма. Якщо енергетик, то повинні розуміти: парингея вартує дуже дорого і видавати її, та ще й без оплати, під чесне слово, дуже ризиковано. Ну, а якщо ви політик… Справжній політик намагається заробити капітал на всьому, навіть на біді сусіда. А інакше який він політик? Розумію, це звучить цинічно і не дуже приємно, — знову посміхнуся Оброра, помітивши на обличчі дівчини гримасу відрази, — але це чиста правда. Отже, ви не політик?

Фелела похитала головою — ні, вона не політик.

— Ось і добре. Для однієї компанії двох політиків було б забагато. Отже, так, Аголе, ти з товариством залишаєшся тут, у мене. Гадаю, вам не завадить трохи відпочити та попоїсти. Тим часом я з’їжджу до мера та понюхаю, чим там тхне. Доки нічого обіцяти не можу, але… Враховуючи нинішні реалії, коли казати чесно, мені не дуже вигідно вносити цю пропозицію.

— Як це?! — вразилася Фелела. — Коли Мадингма стане на крило…

— Стане Мадингма на крило чи ні — це ще велике питання, — несподівано жорстко сказав Оброра, не дослухавши речення до кінця. — А те, що розбазарювання парингеї може бути використане моїми політичними супротивниками проти мене — доказів не потребує. Ви сьогодні поїдете, а я залишуся тут. І мене дуже цікавить, як я буду жити завтра, за рік чи п’ять років. Політика — це моє життя, це мій спосіб заробляти на хліб. І я хочу мати не лише хліб, а ще й із маслом. Зрозуміло вам? Коли Мадингма накриє Виринею, ясна річ, програють усі, а якщо не накриє — лише я. Один я! Це зрозуміло? А виграють мої супротивники! Ось це і є політика, люба Фелело.

— Яка мерзота!

— Ні, люба Фелело, це політика. Якщо я хочу стати мером на наступних виборах, маю думати не про ваше місто, а, у першу чергу, про своє, інакше виборці мене не зрозуміють!

— Тоді ми самі підемо до них!

— Стривай, Фелело, — Агол м’яко поклав руку на плече дівчині. — Оброра краще знає, що потрібно робити. Він же розуміє: мертвому місту мер не потрібен, так? А от коли він врятує Виринею від сусідського дракона, який розбушувався, то тоді виборці…