Читати книгу - "Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря"

Москва тим часом активно готувалася до оборони й укріплювала оборонні лінії по річках Ока та Угра, щоби не допустити переправи кримців через них. Підготовка виявилася своєчасною — після кількох невдалих спроб організувати великий похід 1511 р. кримські татари прорвалися майже до самої Оки, а 1512 р. під час кількох походів поспіль нещадно розграбували землі московитів.

Літописці справедливо пояснили активізацію кримців підступами польського короля Сигізмунда, який підбурював кримського хана до нападів на південні рубежі московських володінь. Така політика була цілком виправданою — оборона південних рубежів відвертала значні сили московитів, які не могли через це вдарити по Великому князівству Литовському з метою відібрати у нього Смоленську землю.

Продовжилися набіги кримських татар і 1513 р., коли їхні загони вторглися до московських земель у липні й розорили околиці Брянська, Путивля та Стародуба. Це дозволило кримцям зірвати вже другий Смоленський похід московського князя Василія III. Зрештою лише 1 серпня 1514 р., після третьої спроби московському правителю вдалося захопити Смоленськ, залишивши при цьому значні сили прикривати південні рубежі Московського князівства від можливого нападу кримців. Занепокоєння виявилося не марним, оскільки вже восени 1514 р. татари на чолі з Мехмедом Гераєм здійснили новий похід на Московське князівство, причому їх супроводжували «польского короля воеводы с людьми и пищалями».

І хоча осіння виправа 1514 р. виявилася для кримців не надто вдалою, вже у березні 1515 р. татари змогли за підтримки польсько-литовських загонів під командуванням воєвод Андрія Немировича і Остафія Дашкевича розграбувати Сіверські землі й захопити щонайменше 60 тисяч бранців. Кримсько-литовський союз довів свою успішність у боротьбі з Московією.

Після смерті у квітні 1515 р. хана Менглі Герая новий кримський правитель Мехмед Герай (1515—1523 рр.) на хвилі надзвичайних успіхів татарського війська висунув московитам вимогу повернути Смоленськ королю Сигізмунду, передати у підпорядкування Кримському ханатові вісім сіверських міст, а також відпустити до Криму Абдул-Латифа, якого все ще утримували у Москві. Ці абсолютно неприйнятні для Василія III вимоги посилювалися протистоянням держав за вплив у Казанському ханаті, що робило війну неминучою.

Погіршила й без того складну ситуацію важка хвороба Мухаммед-Еміна, що самостійно правив у Казані. Першим його спадкоємцем, згідно з усіма правилами, мав стати Абдул-Латиф. Ця кандидатура не влаштовувала Василія III, і хоча він і визнав Абдул-Латифа наступним казанським ханом, однак планував посадити у Казані іншого володаря — Шаха-Алі, спадкоємця роду Намаганів, розгромлених ханів Великої Орди і затятих ворогів кримських Гераїв. Про це явно було відомо у Криму, і незадоволення Мехмеда Герая своїм залежним данником, яким він вважав московського князя, посилювалося. Для Москви ж утвердження Шаха-Алі в Казані було принциповим питанням — цей потворний, малоприємний і не здатний до самостійного управління ханич був значно вигіднішим для московитів казанським ханом, ніж самостійний володар, який, до того ж, був би родичем і союзником кримських Гераїв.

У наявній ситуації Москва прагла позбутися Абдул-Латифа, і зовсім не дивно, що 19 листопада 1517 р. він раптово помер немовби від невідомої хвороби. Причетність великого князя московського до смерті спадкоємця казанського престолу була очевидною, що зовсім не сприяло покращенню його відносин із Кримом. Московити, намагаючись виправдатись, навіть допустили до тіла Абдул-Латифа кримського представника, щоб переконати Мехмед Герая у тому, що смерть не була насильницькою.

Була, утім, ще одна обставина, яка суттєво пом’якшувала гнів кримського хана — наступним законним спадкоємцем казанського престолу після смерті бездітного Абдул-Латифа мав стати хтось із його звідних братів — один із синів покійного кримського хана Менглі Герая. Той давно вже призначив на цю роль молодшого зі своїх синів Сахіб Герая, і тому хан Мехмед Герай, дізнавшись про смерть Абдул-Латифа, повідомив князеві Василію III про те, що після смерті Мухаммед-Еміна Казанський ханат очолить Сахіба Герай.

У грудні 1518 р. Мухаммед-Емін, виснажений тривалою хворобою, помер. Сахіб Герай вже планував рушати до Казані, однак затримався через внутрішньокримські негаразди — заколот калги Ахмеда Герая. Ця затримка дала Василієві III змогу затвердити на казанському престолі свого ставленика Шаха-Алі. Привезений 1519 р. до Казані у супроводі великого московського військового загону молодий хан — йому було всього тринадцять років — підписав із великим князем московським договір, який не лише поновлював залежність Казанського ханату від Москви, але й робив її абсолютною. Кримці вкрай обурилися такими діями московитів, і було зрозуміло, що новий масштабний похід кримського хана проти Москви — питання найближчого часу. Не задоволеними владою нового хана, повністю залежного від московитів, були й казанці, яких обурювала практично відкрита московська окупація їхньої держави.

Придушивши заколот калги, Мехмед Герай розпочав підготовку до війни. З цією метою 25 жовтня 1520 р. було укладено угоду з Польщею про перемир’я, яка містила, зокрема, також і пункт про спільні дії проти Московії. Активізувалася діяльність прокримськи налаштованих сил у Казані, і не минуло й двох років після утвердження Шаха-Алі на казанському престолі, як визріли усі умови для його повалення. Кримський хан залагодив відносини з поляками й уклав з ними антимосковський союз, а партія казанців, не задоволених своїм нинішнім ханом, суттєво посилила свої позиції.

Невдовзі змучені московськими окупантами казанці відіслали посланців до Криму з проханням якнайшвидше надіслати їм на правління Сахіба Герая. Навесні 1521 р. кримський хан Мехмед Герай відіслав свого молодшого брата Сахіба Герая у супроводі трьохсот відбірних вояків до Казані. Такий нечисленний супровід пояснювався тим, що хан відсилав законного спадкоємця, запрошеного, до того ж, представниками казанської знаті, які обіцяли самостійно змістити Шаха-Алі.

Розрахунок Мехмеда Герая цілком виправдався — варто було Сахібові Гераю прибути до Казані, як розлючені дворічним московським пануванням казанці повстали, перебили московських стрільців і гвардію Шаха-Алі, а самого московського ставленика вигнали з міста. Казанське збройне повстання проти московського засилля і затвердження на Казанському ханаті Сахіба Герая, рідного брата кримського хана Мехмеда Герая, були видатним стратегічним успіхом Кримського ханату в боротьбі з Московським князівством. Проти Москви вже було створено кримсько-литовсько-польську коаліцію, тепер же до неї додався ще й Казанський ханат. Не вдалося долучити до антимосковського союзу хіба що хаджи-тарханського (астраханського) правителя Джанібека, який вважав за краще не втручатися у відкрите протистояння і дочекатися, поки ворогуючі сторони ослаблять одна одну.