Читати книгу - "У кігтях двоглавих орлів. Творення модерної нації.Україна під скіпетрами Романових і Габсбургів"

із близько 20 т. пшениці, а також багато суден у гавані. Наступного дня був обстріляний Генічеськ, де згоріло ще вдвічі з половиною більше зерна та 48 транспортних суден. Були також атаковані Таганрог, Маріуполь і Арабат. Усього було знищено близько 200 російських транспортних суден. Російським морським комунікаціям із Кримом було завдано сильного удару. Кораблі союзників діяли на Азовському морі до жовтня 1855 р.

Останні штурми

Результат війни в Криму багато в чому вирішила логістика. Постачати франко-британський корпус пароплавами морем виявилося легше (після важкої зими 1854/1855 рр.), ніж постачати російську армію возами суходолом. Наприклад, російський транспорт із продовольством узимку 1854/1855 рр. витрачав 34 дні, щоб пройти 134 версти від Перекопу до Сімферополя, тобто проходив лише 4 версти (4,25 км) за добу.

На момент Азовської експедиції у травні 1855 р. союзники зосередили у Криму 175-тисячне військо проти 85-тисячної російської армії (у тому числі 43 тисяч у Севастополі). Нарешті стала даватися взнаки перевага союзників у постачанні своїх сил; оборонцям бракувало боєприпасів, зростали їхні втрати, тоді як до союзників приєдналося Сардинське королівство. Через тиждень після успіхів на Азовському морі, 26 травня (7 червня) 1855 р., Раґлан і новий французький командувач генерал Пелісьє почали атаку передових позицій Севастополя (Камчатського люнета, Волинського й Селенгінського редутів), що закінчилася перемогою. Її ціною були 5554 убитих і поранених французів і 693 британців. Оборонці відступили, втративши понад 5 тисяч людей.

Але новий загальний штурм Севастополя 18 (6) червня після сильного бомбардування був відбитий із тяжкими втратами союзників. Пелісьє знову відмовився підкоритися наказу Наполеона III вдарити по польовій російській армії. Французи атакували Малахів курган, британці — сусідній Третій бастіон. Російською обороною командував генерал Хрульов, який повною мірою відплатив за свою поразку під Євпаторією. Атака французів перейшла в стрілянину без будь-чиєї переваги, а атака британців потрапила під перехресний вогонь сотні російських гармат і захлинулася. Втрати були значні — 5500 вбитих і поранених у росіян, 3500 у французів, 1700 у британців. Загинули генерали: французи Мейран і Брюце та британець Кемпбелл. З російського командування тяжке поранення дістав полковник Тотлебен. Ця поразка прискорила смерть британського командувача лорда Раґлана 16 (28) червня 1855 р. Його заступив генерал Джеймс Сімпсон.

Сили російських оборонців продовжували танути. У липні у Севастополі щодня гинуло близько 350 солдатів. 28 червня (10 липня) 1855 р. було смертельно поранено П. Нахімова, що очолював оборону Севастополя. Його поховали разом із загиблими раніше під час облоги адміралами Корніловим та Істоміним у храмі Св. Володимира («Церкві чотирьох адміралів»), поруч із могилою адмірала Лазарева, який командував Чорноморським флотом напередодні Кримської війни. Втрат зазнавали й союзники, як від снарядів, так і від епідемії холери, що ніяк не вгасала.

4(16) серпня 1855 р. російська армія ще раз спробувала деблокувати обложене місто, але зазнала невдачі в битві на річці Чорна (або Чоргун; у західній літературі також називається «боєм біля Трактирного мосту»). У ній брав участь Одеський полк, який був нагороджений за неї георгіївським прапором. Два корпуси князя Горчакова, усього 57 тисяч із 270 гарматами, п’ять годин атакували 9 тисяч п’ємонтців, 10 тисяч турків і 18 тисяч французів. Російський наступ було зупинено вогнем гвинтівок, а контратака французьких зуавів у фланг росіян разом із сильним гарматним вогнем союзників змусили їх відступити, втративши 8270 вбитими та пораненими. Французи втратили 1540, п’ємонтці — 200, турки — 40 людей.

На другий день після битви союзники почали п’яте бомбардування міста, яке тривало близько 20 діб. Російське командування зрозуміло безнадійність ситуації та почало готувати евакуацію міста; було наведено міст через Севастопольську бухту. 24 серпня (5 вересня) союзники почали шосте бомбардування з 307 гармат; по місту було випущено 150 тисяч снарядів, більшість укріплень Севастополя було зруйновано, а денні втрати оборонців досягли 2—3 тисяч осіб. 27 серпня (8 вересня) 1855 р. почався останній штурм Севастополя силами 13 дивізій і 1 бригади союзників (близько 60 тисяч солдатів).

Генерал Пелісьє, спостерігаючи кілька днів за системою оборони Малахового кургану, зауважив, що оборонці проводять зміну захисників щодня в той самий час, причому на кілька хвилин їхні шанці залишаються беззахисними. Від передових французьких шанців їх відокремлювало всього 27 метрів. Саме в цей час у день штурму й кинувся в атаку авангард французів генерала Мак-Магона. Щоб не попередити ворога, жодного сигналу не було дано. Офіцери дали своїм солдатам команду, керуючись заздалегідь синхронізованими годинниками (нібито вперше в історії війн). Шанці Малахового кургану було захоплено за лічені хвилини. Одразу ж на допомогу авангарду прийшли головні сили (30 тисяч) під командуванням генерала Боске, й до кінця дня весь бастіон був у руках французів ціною 3338 вбитих та поранених. Генерал Пелісьє отримав титул герцога де Малакоф. Цікаво, що вперше кавалером французького ордена Почесного Легіону став алжирець, сержант Мугамад Улед аль-Гадж Кадур, що втратив обидві руки під час атаки.

Одночасно британці атакували сусідній Третій бастіон («Редан»). На штурм пішла тисяча людей, яку прикривало вогнем 200 стрільців; ще 320 людей несли драбини. Головні сили чекали напоготові, щоб закріпити успіх. Але лави тих, хто йшов в атаку, змішалися; не зарадила й підмога з 1500 свіжих бійців. Після години важкого бою британці відступили, втративши 2184 людей убитими й пораненими.

Усього протягом штурму втрати оборонців становили 12 900, французів — 7600, британців — 2400, п’ємонтців — 40 вояків убитими й пораненими. За наказом російського командувача генерала Остен-Сакена оборонці, щоб уникнути подальших втрат, відійшли на північний берег Севастопольської бухти, після чого союзники після 349 днів облоги зайняли зруйноване місто. 11-місячна облога Севастополя та його оборона стали однією із легенд історичної свідомості Росії, тож варто ще раз згадати прізвища солдатів та матросів, що відзначилися під час оборони Севастополя: Петро Кішка, Сидір Білобров, Дмитро Горленко, Макар Шульга, Андрій Гіденко, Іван Даниленко...

Під час облоги Севастополя союзники втратили вбитими й пораненими понад 70 тисяч людей (не враховуючи втрат від хвороб), російська армія — понад 100 тисяч. З падінням Севастополя не закінчилися бойові дії. Союзники розглядали плани захоплення порту і суднобудівного заводу в Миколаєві, щоб повністю знищити російський військовий потенціал на Чорному морі, але великі втрати під Севастополем змусили відмовитися від дальших масштабних наступальних операцій. На суходолі французька кавалерія 17 (29) вересня 1855 р. здобула легку перемогу в сутичці поблизу Євпаторії, і Пелісьє також згодився на невелику експедицію на порт Кінбурн поблизу гирла Дніпра, який було захоплено 17 (5) жовтня 1855. 8-тисячний експедиційний корпус французів на