Читати книгу - "Закохатися навесні, Аманда Рід"

Сонячне світло пронизує кімнату золотими променями, танцюючи на розкиданих паперах, що вкривають кухонний стіл.

Мій погляд прикутий до екрану ноутбука, де мерехтить презентація — мій квиток у нове життя. За вікном весняний вітер грається з вишневими гілками, але їх ніжний танок лише підкреслює бурю всередині мене.

Пальці завмирають над клавіатурою, тремтячи, коли я гортаю старі плани уроків. Кожна сторінка — немов удар ножем, що нагадує про той фатальний день: холодні погляди, приглушені розмови в коридорах, тяжкість ганьби на плечах.

Думки кружляють у голові, як голодні круки: "А раптом вони побачать мене наскрізь? Раптом моє минуле наздожене мене і тут, перекресливши останній шанс на redemption?"

Назар сидить навпроти, його коліно торкається мого під столом, посилаючи електричні імпульси через все тіло.

Його присутність заземлює мене, як громовідвід під час грози душі. В чорних очах — відблиски сонця і непохитна віра, що розтоплює кригу моїх страхів.

Після тієї розмови декілька дні тому, коли конверт зі співбесідою став нашим спільним викликом долі, я знаю — він готовий згоріти разом зі мною. Але демони минулого все ще шепочуть у темряві серця, що я не варта цього шансу, що я розсиплюся, як карткова вежа.

— Сабріно, — улюблений голос огортає мене, як шовкова тканина, і я піднімаю очі, тонучи в теплі його погляду, що розчиняє всі мої страхи. — Ти така напружена. Зроби паузу.

Моя голова хитається в німому протесті, пальці завмирають над клавіатурою, як актори перед завісою.

— Не можу, — мій шепіт тремтить, як осінній лист. — Якщо я зараз зупинюсь, якщо не впораюсь... це буде кінець всьому. Всім мріям.

Він нахиляється через стіл, і його рука ніжно торкається моєї щоки. Цей дотик — як електричний розряд, і я відчуваю, як моє серце калатає.

— Ти не провалишся, — каже він, і його очі палають вірою, якої мені так бракує. — Ти неймовірна. І я не дозволю тобі забути це.

Я хочу заперечити, сказати, що він помиляється, але він раптом нахиляється ближче і цілує мене — повільно, ніжно, ніби хоче забрати весь мій страх. Горячі губи теплі, і я забуваю, як дихати.

Мої руки мимоволі тягнуться до його волосся, і я тону в цьому моменті, де немає ні співбесіди, ні ганьби, тільки ми.

Коли він відривається, його чоло притискається до мого, і я відчуваю його подих на своїй шкірі.

— Ти занадто відволікаєш, — бурмочу я, але моя посмішка видає мене.

— І я ще не закінчив, — шепоче він, і його губи знаходять мою шию, залишаючи легкі поцілунки, від яких моє серце пропускає удари.

Але коли я повертаюся до ноутбука, страх знову накочує, як темна хмара. Я згадую декана, її холодний голос, погрози ганьбою. І голос у моїй голові шепоче: «Ти не гідна. Ти провалила все».

— Назаре, — кажу я тихо, і мої слова ламаються, — що, якщо вони дізнаються? Про університет, про нас? Вони не захочуть таку викладачку.

Він бере мої руки, стискаючи їх так міцно, ніби боїться, що я зникну.

— Я не знаю, чи зможу, — шепочу я, і мій голос ламається. — Я не та, ким була. Університет забрав у мене цю частину.

Назар притягує мене до себе, і я опиняюся в обіймах, притискаючись ближче. Руки міцні, але ніжні, і я відчуваю тепло його тіла, що зігріває мене.

Пальці ковзають по моїй спині, залишаючи вогняні сліди на шкірі. Я вигинаюсь назустріч його дотикам, відчуваючи, як моє тіло оживає під його руками.

— Ти прекрасна, — шепоче він мені у вухо, і його голос звучить хрипко від бажання. Його губи торкаються моєї шиї, і я не можу стримати тихий стогін.

Мої пальці блукають по його грудях, відчуваючи, як швидко б'ється його серце. Кожен удар відгукується в моєму тілі, змушуючи тремтіти від передчуття.

Він підхоплює мене на руки, і я обвиваю його стегна ногами. Наші погляди зустрічаються — в його очах палає вогонь, який відбивається в моїх. Час розтягується, як мед, коли він несе мене до спальні.

— Я кохаю тебе, — видихаю я між поцілунками, і ці слова розквітають між нами, як весняні квіти. Його відповідь губиться в моїх губах, але я відчуваю її всім тілом.