Читати книгу - "Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»"

До речі, моя друга половинка каже, що хтось запрошував нас на вечерю, але не може згадати хто. Тож, хто б то не був, ми радо прийдемо, лише зателефонуйте мені й дайте знати.

Дот Вімз

P. S. Опал ще раз просить припинити годувати кішку Бутс.

Вальдоста, Джорджія

4 серпня 1928 р.

Минуло два роки відтоді, як Іджі бачилася з Рут. Та все ж час від часу в середу вона їздила до Вальдости, адже цього дня Френк Беннетт бував у місті, щоб відвідати перукаря. Зазвичай вона вешталася біля крамниці Пакетта, бо звідти добре було видно двері чоловічого салону, і видно було навіть самого Френка в перукарському кріслі.

Вона шкодувала, що не може чути його, але досить було просто його бачити. Він був її єдиним зв’язком із Рут, і доки вона бачила цього чоловіка, вона знала, що Рут досі поряд.

Цієї середи місіс Пакетт, невисока худа стара леді в окулярах у чорній оправі, як звичайно, походжала крамницею, розставляючи речі на місця — так старанно, наче від їхньої впорядкованості й охайності залежало чиєсь життя.

Іджі сиділа біля шинкваса й дивилася надвір, спостерігаючи.

— Той Френк Беннетт, мабуть, любить побалакати? Дуже приязний хлопець, так?

Місіс Пакетт стояла на верхівці драбини, переставляючи банки зі стілманівським кремом від ластовиння, спиною до Іджі.

— Може, хтось так і вважає.

Іджі почула дивні нотки в її голосі.

— Що ви маєте на увазі?

— Я лише кажу, що для когось він, може, і приязний. От і все.

Вона зійшла з драбини.

— Але ви так не думаєте?

— Що я думаю, значення не має.

— Ви його таким не вважаєте?

— Хіба я казала, що не вважаю? Як на мене, він досить-таки приємний.

Зараз місіс Пакетт зазирала до коробок із картерівськими пігулками для печінки. Іджі встала зі свого стільчика й підійшла до неї.

— Що ви маєте на увазі — досить-таки приємний? Ви щось про нього знаєте? Він колись бував неприємним?

— Ні, він завжди досить милий, — відповіла жінка, вишиковуючи коробки в ряд. — Просто я не люблю, коли чоловіки б’ють своїх дружин.

В Іджі серце захололо.

— Що ви хочете сказати?

— Лише те, що сказала.

— Звідки ви це знаєте?

Місіс Пакетт заново будувала піраміду з бляшанок зубної пасти.

— Містер Пакетт заходив до них і давав тій бідолашній дівчинці ліки — і, скажу вам, неодноразово. Її чоловік підбив їй око, скинув зі сходів, а одного разу навіть руку їй зламав. Вона вчителька в недільній школі. Рідко зустрінеш таку приємну особу.

Далі жінка взялася за пляшечки проносного «Сел Гепатика».

— Ось що оковита робить із людьми. Штовхає до божевільних учинків, яких вони зроду б не скоїли. Особисто ми з містером Пакеттом виступаємо за розважливість…

Але Іджі була вже за дверима й не чула останніх слів.

Перукар саме наносив на шию Френка ззаду солодкувату пудру-тальк, коли до салону увірвалася Іджі. Сама не своя від люті, вона тицьнула пальцем Френку в обличчя.

— СЛУХАЙ, ТИ, СИТИЙ ТУПОРИЛИЙ СКЛЯНООКИЙ СУЧИЙ ВИРОДКУ! ЯКЩО ТИ ЩЕ ХОЧ РАЗ ВДАРИШ РУТ, Я ТЕБЕ В’БЮ! ПОКИДЬОК! КЛЯНУСЯ, Я ТОБІ ТВОЄ КЛЯТЕ СЕРЦЕ ВИРВУ! ТИ МЕНЕ ЧУВ, СМЕРДЮЧИЙ ПОКИДЬКУ!

І з цими словами вона розмахнулася й скинула все, що було на мармуровому столику. Дюжини пляшечок з шампунями, тоніками для волосся, лосьйонами для гоління і пудрою опинилися розбиті на підлозі. Перш ніж вони оговталися, Іджі була вже в машині, що зі скреготом рвонула геть із міста.

Перукар так і стояв, роззявивши рота — настільки швидко все відбулося. Він глянув у дзеркало на Френка і промовив:

— Хлопчина, мабуть, з глузду з’їхав.

Повернувшись до табору «Фургонне колесо», Іджі одразу ж розповіла Єві, що сталося. Вона досі була розлючена й присягалася, що ще повернеться і Френк у неї дістане.

Єва уважно слухала.

— Поїдеш туди, і тебе там уб’ють — от і все, що з цього вийде. Послухай, не можна втручатися в чийсь шлюб, це їхня справа, люба. Існують такі речі між чоловіком і жінкою, з якими жартувати не годиться.

Бідолашна, змучена Іджі питала Єву:

— Навіщо вона з ним живе? Що з нею не так?

— Це тебе не обходить. І от що, люба, ти маєш забути про все це. Вона доросла жінка й чинить як хоче, хай як це тобі не подобається. Ти все ще дитина, серденько, і якщо цей тип такий лихий, як ти кажеш, ти можеш серйозно постраждати.

— Кажи що хочеш, Єво, та одного дня я вб’ю того сучого сина. От лише зачекай.

Єва знову наповнила склянку Іджі.

— Ні, не вб’єш. Нікого ти не вб’єш і більше туди не повертатимешся. Обіцяєш?

Іджі пообіцяла. Обидві знали, що це брехня.

Будинок престарілих «Трояндова тераса»

Стара траса Монтґомері. Бірмінгем, Алабама

6 квітня 1986 р.

Сьогодні місіс Тредґуд була особливо щаслива — у неї було смажене курча й капустяний салат на паперовій тарілці, а Евелін цієї миті в іншому кінці коридора купувала їй виноградний напій до їжі.

— О, дякую вам, люба! Ви мене розбещуєте, приносячи щотижня всі ці ласощі. Я казала місіс Отис: «Була б Евелін моєю донькою — і то не могла б бути добрішою до мене». І я це дуже ціную — у мене ніколи не було своєї доньки… Вашій свекрусі подобається смачна їжа?

Евелін відповіла:

— Аж ніяк. Я приносила їй трохи курчати, але вона не схотіла. Вони з Едом зовсім не дбають про їжу. Їдять лише, щоби з голоду не вмерти. Можете собі уявити?

Місіс Тредґуд погодилася, що це вище за її уяву.

Евелін одразу розпочала тему, що цікавила її:

— Отже, Рут покинула Вісл-Стоп і повернулася до Вальдости, аби одружитися…

— Іджі це просто вбило. Такий був удар для неї.

— Знаю, ви мені про це розповідали. Але я хотіла б знати, коли Рут повернулася до Вісл-Стоп?

Евелін зручніше вмостился на стільці, узялася їсти курча та слухати.

— Авжеж, люба, я пам’ятаю той день, коли ми отримали листа. Здається, то було в 28-му році чи 29-му. А може, в 30-му? Ага, я була з Сипсі на кухні, коли забігла мама з тим листом у руці. Поштовхом розкрила двері чорного ходу, криком покликала Великого Джорджа, який бавився в саду з Джаспером і Артисом. Вона крикнула: «Джордже, негайно знайди Іджі та скажи, що міс Рут надіслала їй листа!»

Джордж одразу ж побіг по неї. За годину Іджі увійшла до кухні. Мама, зайнята лущенням гороху, лише мовчки показала їй на конверт на столі. Іджі розкрила його, але — дивина! — то виявився зовсім не лист.

Це була сторінка, вирвана з Біблії