Читати книгу - "20 000 льє під водою"

виловили прекрасні зразки рибин: корифени з лазурними плавцями і золотим хвостом, ніжність м'яса яких виняткова, коралові губани, майже позбавлені луски, але дуже смачні, коралові рибки з кістковою щелепою — осторинки, жовтуваті дрібні тунці, тасари, які на смак не поступаються макрелі. Одне слово, це була риба, достойна нашого столу.

Залишивши позаду ці чудесні острови, які охороняє французький морський флот, «Наутилус» з 4 по 11 грудня пройшов близько двох тисяч миль.

Плавання цього періоду відзначилося зустріччю з величезною кількістю кальмарів — незвичайних молюсків, родичів каракатиці.

У ніч з 9 на 10 грудня «Наутилус» зустрів на своєму шляху численні полчища молюсків. З настанням ночі тварини, піднявшись з морських глибин у верхні шари і рухаючись міграційними шляхами оселедців та сардин, переміщалися з помірної зони у тепліші. Це був приклад звичайної міграції морських організмів, велетенської маси, що обчислюються мільйонами тонн!

Через товсті кришталеві ілюмінатори ми спостерігали, як кальмари викидали воду зі своєї так званої «вирви» зворотними поштовхами, за «ракетним» принципом, спритно перебираючи всіма десятьма щупальцями, що розвивалися довкола голови, як живі змії горгони та з дивовижною швидкістю переслідували риб і молюсків. У цьому царстві діяв закон виживання сильнішого: одних пожирали вони, інші пожирали їх.

«Наутилус» попри швидкість свого ходу, впродовж довгого часу йшов, ескортований групами цих тварин, багато з яких потрапляли у наші сіті. Я впізнав представників дев'яти видів, згідно класифікації Д'Орбіньє, типових для тихоокеанської фауни.

Море демонструвало нам прекрасні картини і сцени зі свого щоденного життя! їхнє різноманіття здавалося нескінченним і невичерпним. Декорації змінювалися швидко і безперестанно. Море не лише розважало нас показом життя своїх мешканців у природному середовищі, а й відкривало свої заповітні таємниці.

Одинадцятого грудня по обіді ми гаяли час у музеї. Я читав чудову книгу Жана Масе «Служителі шлунка», яка мені дуже сподобалася манерою викладу: автор з непідробною дотепністю передавав читачеві свої думки. Нед Ленд і Консель милувалися яскраво освітленими водами через ілюмінатори. Наповнивши резервуари повітрям, судно трималося на глибині тисячі метрів.

Я усміхнувся з чергового дотепу, і раптом мене покликав Консоль:

— Чи не зволить пан професор підійти на хвилинку до вікна?

— Що там, Конселю? — знехотя запитав я, не бажаючи переривати цікаве читання.

— Може, пан професор погляне…

Консель без причини не став би мене турбувати. Тож я встав і підійшов до ілюмінатора.

У яскраво освіченому прожектором «Наутилуса» просторі виднілася якась темна глиба. Я пильно вдивлявся, намагаючись упізнати, яка саме гігантська китоподібна істота запливла у такі глибини. І раптом зрозумів, що це не риба…

— Корабель! — вигукнув я.

— Так, корабель, — підтвердив Нед Ленд, — затонулий корабель з перебитим рангоутом!

Нед Ленд не помилявся. Перед нами був корабель, що став жертвою катастрофи; перерізані ванти безпорадно висіли на ланцюгах. Корпус судна був ще у непоганому стані. Здавалося, що кораблетроща відбулася декілька годин тому. Уламки трьох щогл, які виступали над палубою заледве на два фути, свідчили про те, що команді довелося пожертвувати рангоутом. Очевидно, наповнившись водою, судно накренилося на бакборт. Який сум навівав цей затонулий корабель! А дивитися на трупи, що прив'язані канатами валялися на палубі, я просто не міг без щему у серці… Ми побачили шість тіл: це були стерновий, який до останнього стояв біля штурвалу, троє матросів та жінка з немовлям, яка наполовину висунулася з ґратчастого отвору юта!

Вона була молодою. Світло прожектора давало змогу навіть розгледіти риси її красивого обличчя, до якого ще не торкнулася тлінь. У розпачі вона підняла над головою дитину, яка безпомічно чіплялася рученятами за материну шию! Вирази облич трьох моряків, які з усіх сил намагалися розірвати мотуззя, що прикувало їх до тонучого корабля, були просто жахливими. І лише стерновий, до чола якого прилипло пасмо сивого волосся, мав ясне обличчя. Здається, йому вдалося зберігати спокій: він тримав штурвал рукою і немов досі управляв своїм трищогловим кораблем під час останнього плавання у незвіданій товщі океану!

Яке моторошне видовище! Ми стояли мовчки. Серця наші гупали, а ми не могли відвести погляду від цієї страшної картини кораблетрощі. З ілюмінатора це мало вигляд майстерно виконаної панорами тієї трагічної події.

А ненажери-акули, ці найдавніші і найстрахітливіші риби, вже, напевно, відчували запах людського м'яса!

Поки «Наутилус», лавіруючи, огинав корпус затонулого корабля, я встиг прочитати напис на його кормі:

«Флорида» Зундерланд

Розділ дев'ятнадцятий

Ванікоро

Трагічна загибель «Флориди» не була винятковим прикладом катастрофи на морі. Пізніше нам дедалі частіше траплялися остови суден, які зазнали кораблетрощі і догнивали у воді. А на самому дні іржавіли гармати, ядра, якорі, ланцюги і тисячі інших залізних уламків.

Одинадцятого грудня ми наблизилися до берегів архіпелагу Паумоту, колишньої так званої Буґенвільської «групи небезпечних островів». Вони розкидані на території, що простяглася на п'ятсот льє, зі сходу-південного сходу на захід-північний захід, під 13°30′–20°50′ південної широти і 125°30′–151°30′ західної довготи, від острова Дюсі до острова Лазаря (Матахіва).

Архіпелаг Паумоту займає площу у триста сімдесят квадратних льє і складається із шістдесяти груп островів, до яких входить також група Гамбіє (Мангарева), що належить Франції. Усі ці острови — коралові. Повільна, але невтомна і безперервна робота поліпів колись приведе до того, що вони з'єднаються в одне ціле. А рано чи пізно новоутворений масив суходолу приєднається до сусіднього архіпелагу і п'ятий материк простягнеться від Нової Зеландії і Нової Каледонії, заморської території Франції у Меланезії, аж до Маркізьких островів.

Якось я порушив цю тему у бесіді з капітаном Немо, але вона його не лише не зацікавила, а навіть роздратувала.

— Світ потребує нових людей, а не нових континентів! — відрубав він.

Не змінюючи наміченого курсу, «Наутилус» проходив повз острів Клермон-Тоннер, один із найцікавіших островів усієї групи, відкритої у 1822 році капітаном «Мінерви» Белом. Тут мені випала нагода побачити колонії мадрепорових коралів, яким острови цієї частини Тихого океану завдячують своїм походженням.

Колоніальні мадрепорові корали — справжні рифоутворювачі, їх не слід плутати з іншими видами коралів. Це морські осілі кишковопорожнинні тварини, які мають масивний вапняковий кістяк і живуть переважно колоніями. З огляду на відмінності у структурі їхнього кістяка мій знаменитий учитель Мільн Едвардс класифікував їх на п'ять рядів. Мільярди цих мікроскопічних тваринок своїми вапняковими кістяками утворюють міцні берегові рифи і острови. У цьому місці вони сформували лагуну, що охопила океанські води у кільце видовженого атола. І вже там, нагромаджуючись, споруджують бар'єрні рифи, подібні до тих, що оперізують береги Нової Каледонії і багатьох островів Паумоту.

Ми йшли на