Читати книгу - "Момо"

Відцвіла весна, відбуяло літо. Беппо чи й помітив їх, він знай підмітав, щоб заощадити сто тисяч годин часу, призначеного на викуп.

Людям у великому місті не було дуже коли зважати на невеличкого старого чоловіка. А ті, хто все ж таки звертав увагу, як він квапився повз них уперед, як задихано випереджав їх, без угаву метучи мітлою, ніби йшлося про саме його життя,- тільки глузливо вертіли пальцем біля скроні. Але для Беппо то була не новина, що його мають за недоумка, і він мало зважав на те.

Тільки як хтось його питав, чого це він так поспішає, він на мить зупинявся, сполохано підводив на цікавого повні скорботи очі й клав палець на вуста…

Найтяжче було Сірим панам підкорити своїм намірам дітей, що були друзями Момо. Після того, як вона зникла, діти все ж таки коли-не-коли збиралися в старому амфітеатрі. Вони вигадували нові й нові ігри. їм досить було кількох ящиків чи коробок, щоб вирушити в небувалу кругосвітню подорож або спорудити замок чи фортецю. Вони складали там свої далекосяжні плани, розповідали одне одному казки - одне слово, поводилися так, неначе Момо була між ними. - диво дивне! - через те їм і на серці було майже так, як завжди бувало в гурті з нею.

Зрештою, ці діти й на мить не сумнівалися, що Момо повернеться. Про це, щоправда, ніхто не говорив та це й зайве було. Але мовчазна впевненість єднала дітей водно. Момо була з ними, була серцем їхнього гурту, навіть не будучи серед них насправді.

На це Сірі пани не знали ради.

А не знаючи, як скорити собі цих дітей, як відірвати їхні серця від Момо, Сірі пани пішли обхідними шляхами. Вони взялися за дорослих, що опікувалися дітьми. Звісно не за всіх, а тільки за тих, що стали їхніми поплічниками, та їх, на жаль, було не так мало.

Сірі пани обернули проти дітей їхню ж таки зброю.

Деякі люди зненацька згадали про дитячу демонстрацію, плакати й заклики.

- Треба щось робити,- чулися голоси,- це не діло, що дедалі більше дітей лишаються самі, без ніякого догляду. Батькам за це докоряти не можна, бо сучасне життя не залишає їм часу належно дбати про дітей. Але міська управа повинна за них потурбуватися.

- Не годиться,- озивались інші,- щоб бездоглядні діти заважали нормальному вуличному рухові. Зростання кількості нещасливих пригод, спричинених дітьми на вулицях, з'їдає чимраз більше грошей, які можна було б повернути на щось розумніше.

- Бездоглядні діти,- заявляли треті,- це діти морально нестійкі, і з них виходять злочинці. Міська управа має подбати про те, щоб узяти всіх таких дітей на облік. Треба створити відповідні заклади, які б виховували цих дітей корисними і діяльними членами суспільства.

Четверті розмірковували:

- Діти - це людський матеріал майбутнього. А майбутнє-це час реактивних двигунів і електронних приладів. Для обслуговування таких машин нам потрібна ціла армія фахівців. А ми, замість готувати наших дітей до цього прийдешнього дня, ще й досі попускаємо багатьом з них розтринькувати цілі роки дорогого часу на пусті забавки. Це ганьба для нашої цивілізації і злочин проти майбутнього людства!

Все це вельми сприяло членам Ощадкаси Часу. А що в місті було їх уже дуже багато, то їм невдовзі пощастило переконати членів міської управи в конечності щось зробити для бездоглядних дітей.

1 ось по всіх міських кварталах було створено так звані «Дитячі депо» - величезні будинки, куди належало здавати всіх дітей, яких нікому було доглядати, й забирати аж десь згодом, якщо буде змога. Дітям суворо забо-' ронили гратися - на вулицях, у скверах чи деінде. І коли яку дитину все-таки ловили на гарячому, її негайно завозили до найближчого депо. А на батьків накладали штраф.

І друзів Момо не минула нова постанова. їх порізнили й віддали до Дитячих депо - за місцем мешкання. Про те, щоб вони тут самі вигадували собі ігри, не могло, звичайно, бути й мови. Ігри для них вибирали тепер тільки наглядачі, а вони вибирали тільки такі ігри, з яких діти навчались корисного. Та навчалися не без втрат: вони розучувалися радіти, захоплюватись і мріяти.

Поволі діти стали скидатися на малих членів Ощадкаси Часу. Сердиті, знуджені й лихі, вони робили те, чого від них вимагали. Коли ж траплялось, що вони лишалися самі, їм більше не спадало на думку нічого цікавого.

Єдине, що вони ще вміли,- це галасувати, тільки то вже був не веселий галас, а несамовитий і лихий.

Та самі Сірі пани не показувались дітям. Тенета, що ними вони обплутали велике місто, були густі й, здавалося, вічні. Навіть найкмітливішим дітям не щастило вислизнути з них. Задум Сірих панів здійснився. Все було підготовлене до повернення Момо.

Відтоді старий амфітеатр стояв порожній і забутий.

А Момо сиділа на кам'яних сходах і чекала друзів. Відколи повернулася, вона цілісінький день сиділа й чекала. Та ніхто не приходив. Аніхто.

Сонце спустилося вже геть до обрію. Тіні довшали, ставало холодно.

Нарешті Момо підвелася. Вона зголодніла, бо ніхто не подумав про те, щоб принести їй попоїсти. Такого ще ніколи не бувало. Навіть Джіджі й Беппо забули про неї. «Мабуть,- подумала Момо,- це якийсь безглуздий випадок, якесь непорозуміння, і завтра все з'ясується».

Вона зійшла вниз до черепахи, що вже сховалась у свою кістяну хатку, збираючись спати. Момо сіла біля неї навпочіпки і стихенька постукала пальцем у панцер. Черепаха висунула голову й подивилася на Момо.

- Вибач, будь ласка,- сказала дівчинка,- мені шкода, що я тебе збудила, але чи не сказала б ти мені, чому сьогодні за цілий день сюди не прийшов жоден з моїх друзів?.

На панцері з'явилися слова: «ЇХ НІКОГО НЕМАЄ». Момо прочитала, та не зрозуміла, що це означає.

- Авжеж,- упевнено сказала вона,- завтра все буде ясно. Завтра мої друзі прийдуть напевно.

«НІКОЛИ ВЖЕ»,- засвітилося у відповідь. Момо якусь хвилину непорушним поглядом дивилась на той напис.

- Що ти хочеш сказати?- нарешті спитала вона з острахом. - Що сталося з моїми друзями?

«ВСІ ДАЛЕКО»,- прочитала Момо. Вона похитала головою.

- Ні,- тихо вимовила вона. - Цього не може бути. Ти, певно, помиляєшся, Кассіопеє. Ще вчора вони збиралися тут на великі збори, з яких нічого не вийшло.

«ТИ ДОВГО СПАЛА»,- відповіла Кассіопея.

Момо згадала, як Майстер Гора сказав, що вона спатиме цілий сонячний рік,