Читати книгу - "Сказання з Небезпечного Королівства"

Король був приголомшений, а лицарі страшенно почервоніли й опустили погляди на носи. Декотрі воїни вишкірилися, користаючи з того, що Король був до них спиною.

— Віддай мого меча! — заволав Король, коли до нього повернувся дар мови, та він геть забув про множину.

— Віддай нам свою корону! — мовив Джайлз, — божевільна вимога, якої ще ніколи не чули за всі часи існування Середнього Королівства.

— Трясця його матері! Схопіть його і зв'яжіть! — закричав Король, справедливо і праведно обурений.

— Чого це ви стовбичите ззаду? Схопіть його або вбийте!

Вояки рушили вперед.

— Ґвалт! Ґвалт! Ґвалт! — загавкав Ґарм.

І саме тієї миті над мостом виріс дракон. Увесь той час він лежав, схований за дальнім берегом, глибоко в ріці. Тепер же черв випустив жахливу пару, бо випив чимало галонів води. Відразу ж запав густий туман, крізь який видно було тільки червоні драконові очі.

— Гей, дурні, повертайтеся додому! — заревів він.

— Бо я роздеру вас на шмаття. На гірських перевалах лежать захололі лицарі, а незабаром їхні побратими лежатимуть у ріці. Усі королівські коні й усі королівські люди! — горлав дракон.

Відтак він стрибнув уперед і встромив пазурі у білого Королевого коня, і той помчав геть, наче його підганяли оті десять тисяч чортів, що їх так часто згадував Король. Інші коні рвонули навздогін так само швидко: деякі з них уже зустрічались із цим драконом, і спогад про те їх не тішив. Вояки ж якомога хутчіше дременули врізнобіч, — куди завгодно, тільки не до Гема.

Білий кінь відбувся подряпинами, тож йому не дали втекти далеко. Через певний час Король повернув його назад. Хай там що, та він був господарем свого коня; й ніхто не міг би сказати, що він боявся якогось дракона чи чоловіка на цілій земній поверхні. Коли Король повернувся, туман уже розвіявся та зник, як і всі його лицарі й вояки. Тепер усе було зовсім інакше: Король мусив сам-один бесідувати з огрядним фермером, котрий мав Хвостогриза та ще і дракона.

Розмова нічого не змінила. Фермер Джайлз був упертий. Він не хотів ані поступатись, ані битися, хоча Король і викликав його на двобій тут і вже.

— Е ні, володарю! — відповідав він, сміючись. — Повертайся-но додому й охолонь! Я не бажаю тебе поранити; але ти ліпше їдь собі геть, бо за хробака я не ручуся. Гарного дня!

Отак завершилася Битва при Мості Гема. Король ніколи не побачив ані монетки зі скарбу й не почув ані словечка перепросин від Фермера Джайлза, який думав був про себе дуже високої думки. Що більше, відтоді влада Середнього Королівства зійшла в тій околиці нанівець. Люди на величезній прилеглій території обрали володарем Джайлза. Король із усіма своїми титулами так ніколи й не спромігся знайти бодай когось, хто би виступив у спілці із ним проти бунтівного Еґідіуса, — той-бо став Улюбленцем Країни, і про нього складали пісні, й годі було позбавити голосів усі балади, які прославляли фермерові вчинки. Найпопулярніша з них у сотні псевдогероїчних строф оспівувала зустріч на мості.

Хризофілакс затримався в Гемі надовго, що було на руку Джайлзові: чоловік, котрий має прирученого дракона, легко здобуває повагу. Черва, з дозволу парафіяльного священика, оселили в десятинній стодолі, й там його вартувало дванадцятеро достойних юнаків. Так у Джайлза з'явився перший титул: Dominus de Domito Serpente, що по-простацькому означало Володар Темляка для Дракона чи, скорочено, «Тем». За це його шанували всюди, та сам він усе ще сплачував умовну данину Королю: шість бичачих хвостів і пінту гіркого хмільного пива. Ці дари до королівського двору привозили в день святого Матіяса: саме того дня відбулася вікопомна зустріч на мості. Проте минуло не надто багато часу, і Джайлз змінив титул «володар» на «граф», і пояс Графа Тема був таки справді довгим.

Через кілька років він став Принцом Юліусом Еґідіусом і вже не сплачував данини. Бо казково багатий Джайлз спорудив собі препишну залу й зібрав чималий загін вояків. Вони були тямущі та веселі, адже їхньої платні вистачало на все, що тільки можна було купити за гроші. Кожен із дванадцяти достойних юнаків став капітаном. Гарм отримав золотого нашийника і, доки жив, гасав собі, де сам хотів, — гордий і щасливий пес, нестерпний для своїх побратимів; він-бо очікував, що інші собаки поважатимуть його відповідно до того жаху та захоплення, які викликав його господар. Сіра кобила доживала свої дні в мирі й ніяк не видавала своїх думок.

Урешті-решт, Джайлз став і королем. Саме так: Королем Маленького Королівства. Його коронували в Гемі під іменем Еґідіуса Драконаріуса, та найчастіше згадували як Старого Джайлза Хробакаря. Адже при його дворі послуговувалися простацькою мовою, і жодна з його промов не прозвучала книжною латиною. Джайлзова дружина зробилася королевою великого розміру та маєстату й міцно тримала в кулаці всі придворні справи. Годі було обійти Королеву Аґату, — принаймні йти довелося би довгенько.

Отак Джайлз став за якийсь час старим і поважним, відпустив білу бороду до колін і правив чималим двором (там винагороджували за заслуги), заснувавши цілком новий лицарський орден. Його лицарі називалися Червостражі, а їхньою емблемою був дракон; дванадцятеро юнаків стали старійшинами.

Слід визнати, що Джайлз вельми завдячував своє вивищення фортуні, хоча йому й вистачило глузду скористатися нею. І успіх, і розум залишилися з ним до кінця його днів, на превелику втіху для його друзів і сусідів. Він дуже щедро винагородив парафіяльного священика, і навіть коваль та мірошник отримали своє. Джайлз міг собі дозволити бути щедрим. Але, ставши Королем, запровадив суворий закон проти неприємних пророкувань і зробив млинарство королівською монополією. Коваль змінив ремесло, ставши власником похоронного бюро, а мірошник перетворився на найвірнішого слугу корони. Священик став єпископом, і його єпархія розташувалась у розбудованій із такої нагоди церкві Гема.

Ті, хто й досі живе на теренах Маленького Королівства, знайдуть у цій історії справжнє пояснення назв, що їх декотрі міста й села мають у наш час. Адже знавці в цій царині твердять, що Гем, ставши головним містом нового королівства, через цілком зрозумілу плутанину між Володарем Гема та Володарем Тема ввійшов в історію під останньою назвою, яку і зберігає донині; бо Тгем із літерою г — це чистої води примха. А вшановуючи пам'ять про дракона, завдяки якому постали їхні слава та щастя, драконарії збудували собі величну оселю далеко на північному заході від