Читати книгу - "Небесна стріла"

— Знаєте, я ще не зовсім упевнений, що мені потрібні саме ви, отче, — сказав містер Бойн. — Поки що я взагалі ні в чому не впевнений. Нехай мене повісять, якщо я знаю, хто тут потрібен: лікар, полісмен чи священик!

— Гаразд, — відповів отець Бравн, — оскільки у вашій особі поєднуються полісмен і лікар, то я, очевидно, залишаюся у меншості.

— Треба визнати, отче, що ви є тим, кого політичні діячі називають «передовою меншістю», — відповів містер Бойн. — Мені відомо, що вам доводилося займатися справами, пов’язані з нашою установою. Та річ у тім, що тут дуже важко визначити, чи ця історія належить до вашої сфери, чи до моєї, а може, це просто непоганий матеріял для фахівців психіятрії. Ми щойно отримали лист від чоловіка, який живе неподалік, он у тому білому домі на пагорбі. Він просить у нас захисту, стверджує, що його життю загрожує небезпека. Ми, як могли, намагалися з’ясувати всі факти. Напевно, буде краще, якщо я розповім вам все з самого початку.

Один чоловік, він називався Елмер, багатий землевласник в одному із західних штатів, одружився доволі пізно. У нього народилися троє синів — Філ, Стівен та Арнольд. Ще коли він парубкував і не сподівався, що у нього буде прямий наслідник, цей чоловік усиновив хлопчика, як він вважав, дуже здібного та розумного. Хлопчина називався Джон Стрейк. Його походження було не зовсім відоме, хтось говорив, що він — знайда, инші стверджували, що він — циган. Цілком можливо, останні чутки пов’язані з тим, що на старості Елмер почав аж надто цікавитися окультизмом, хіромантією та астрологією, а, як стверджували його сини, Джон схвалював ці зацікавлення. Зрештою, сини багато чого розповідали. Наприклад, вони стверджували, що Стрейк — негідник, такого ще знайти, а до того ж брехун, він міг за декілька секунд вигадати відмовку і вмів так її подати, що цьому повірив би не один детектив. Та цілком можливо, що все це — лише упередження, виправдане, як ви розумієте. Напевно, ви вже здогадуєтеся, що трапилося. Батько залишив увесь спадок прийомному синові, і після його смерти рідні сини вирішили опротестувати заповіт. Вони доводили, що батько був заляканий і майже втратив розум. Згідно з їхніми словами, Стрейк з допомогою всіх можливих способів потрапляв до батька і тероризував його навіть на ложі смерти. Так чи инак, їм вдалося довести, що покійний батько не був при ясному розумі, отож суд визнав заповіт недійсним, і сини отримали весь спадок. Подейкують, що Стрейк ледь не оскаженів і поклявся, що вб’є всіх трьох, по черзі. За допомогою звернувся третій і останній з братів, Арнольд Елмер.

— Третій і останній? — перепитав отець Бравн, серйозно поглянувши на співрозмовника.

— Так, — сказав Бойн, — двоє инших померли.

Вони помовчали кілька секунд, а потім лікар продовжив:

— Ось тут і починається та частина історії, яка видається дуже сумнівною. Немає доказів, що їх вбили, та цілком можливо, що це саме так. Старший син, який був землевласником, нібито скоїв самогубство у своєму маєтку. Инший, промисловець, потрапив головою у якийсь станок у себе на фабриці, цілком можливо, що він просто спіткнувся і впав. Але якщо їх вбив Стрейк, то, погодьтеся, він дуже спритно все облаштував і спритно втік. З иншого боку, це може бути манія переслідування, посилена збігом обставин. Здогадуєтеся, що мені потрібно? Мені потрібна мудра людина, особа неофіційна, яка погодилася б піти і порозмовляти з Арнольдом Елмером і сформувати про нього об’єктивне враження. Ви ж зумієте відрізнити людину, яку терзає нав’язлива ідея, від людини, яка говорить правду. Я хочу, щоб ви все ретельно розвідали, перш ніж ми візьмемося за цю справу.

— Дивно, що ви раніше не взялися за цю справу, — сказав отець Бравн, — як я розумію, це тягнеться вже давно. Чому він щойно тепер звернувся до вас?

— Я думав про це, звичайно ж, — відповів доктор Бойн. — Містер Елмер назвав причину, та зневолі починаєш думати, чи тут, бува, не йдеться про хвору фантазію. Згідно з його словами, вся прислуга раптом застрайкувала і пішла геть, ось тому він змушений просити, щоб його будинок охороняла поліція. Ми все перевірили і з’ясували, що прислуга таки пішла геть. У місті поширилися різноманітні чутки. Якщо вірити слугам, то господар став просто нестерпним, він постійно тривожився, чогось лякався, хотів, щоб слуги були постійно біля нього, як лікарняні доглядальниці. Одним словом, вони не мали ані хвилини спокою, тому що господар зовсім не хотів залишатися один. Врешті-решт вони сказали йому, що він збожеволів, і пішли геть. Це, звичайно, ще не доводить, що він справді збожеволів. Але в наш час лише великий дивак може вимагати від лакея та служниці, щоб вони виконували обов’язки озброєної охорони.

— Одним словом, — з посмішкою відповів отець Бравн, — йому потрібен полісмен, який міг би виконувати обов’язки лакея і служниці, тому що лакей і служниця відмовилися виконувати обов’язки полісмена.

— Я також, знаєте, здивувався, — погодився доктор, — та не хотів відмовляти, не спробувавши знайти якийсь компроміс. Ось ви і є тим компромісом.

— Чудово, — просто відповів отець Бравн. — Я відразу ж піду і провідаю його, якщо хочете.

Пагорбисту місцевість, яка оточувала містечко, вкрив морозець, а небо здавалося ясним і холодним, ніби сталь, ось тільки на північно-східній частині почали збиратися темні хмари з вогненними ореолами. На фоні цих зловісних кольорів на пагорбі білів будинок з невеликими колонами класичного стилю. Коли отець Бравн підходив до чагарника, на нього раптом повіяло холодом, так, немовби він наближався до льодовика чи Північного полюса. Та отець Бравн був людиною з тверезим розумом, тому такі фантазії він розцінював лише як… фантазії. Отож, він, косо глянувши на велику синьо-багряну хмару, лише весело сказав сам до себе:

— Зараз падатиме сніг.

Священик минув низьку ковану решітку, зроблену в італійському стилі, увійшов до саду, який виглядав опустілим. Так виглядають лише дуже впорядковані місцини, коли там раптом починає панували безлад.