Читати книгу - "Пісок у склянці"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У передпокої панувала тиша та приємна вранішня прохолода. Дзвінки припинилися, однак за дверима хтось перебував — Віктору було добре чути сопіння. Він клацнув замком, і тут йому ледь не зробилося погано: на порозі стояв ніхто інший, як Марк Гудвин у всій своїй стодвадцятикілограмовій красі, з пишною чуприною, у дорогому світлому плащі зі свіжими плямами від кави та в запилюжених черевиках.
— Ну нарешті, — невдоволено буркнув приятель і без запрошення вкотився кулею для боулінгу до передпокою. — Ти чому не брав слухавку? Не чув дзвінка? Сподіваюся, ти пам'ятаєш, який завтра день.
— Я... — Віктор доклав чимало зусиль, щоб опанувати себе, хоча це виявилося не так вже й просто — слова міцно застрягли в горлі.
— Гаразд, не звертай уваги. До речі, в тебе є щось пожерти? — Марк протупав по коридору до кухні, вмостився за столом і став роздивлятися бутерброди на тарілці. — Я щойно з літака і голодний як вовк. Можна?
У відповідь Віктор мовчки кивнув.
— О, дякую! — Марк схопив своїм лапищем один з бутербродів, відкусив від нього добрячий шмат та прийнявся з насолодою жувати. — Уявляєш, ці бісові жаднюги з авіакомпанії замість звичайного стейка стали подавати малесеньке куряче крильце. Як тобі? От скажи, чи може доросла людина з непоганим апетитом наїстися одним курячим крильцем?
— Гадаю, не може.
— І я про те!
— А ти що, кудись літав? — наче ненароком поцікавився Віктор, при цьому намагаючись виглядати природно.
— Ну от, приїхали! У Лондоні проходив міжнародний книжковий ярмарок. Ти що, забув? — Марк проковтнув останній шмат першого бутерброда, відсьорбнув каву з чашки Віктора й одразу потягнувся за другим. — Але ти правий, для мене ця поїздка була не з легких після всього, що сталося в серпні. Навіть не думав, що коли-небудь взагалі сяду в літак. Адже на тому рейсі, на який я запізнився, ніхто не залишився живий.
— Ти запізнився на рейс? — від хвилювання у Віктора пересохло у роті.
— Саме так. Ти якраз того дня привіз мені свій рукопис. Пам'ятаєш?
— Рукопис?
Марк перестав жувати й здивовано витріщився на Віктора.
— Гей, друже, ти чого? Не прокинувся ще? Між іншим, до презентації твоєї книги залишився день, а у нас купа невирішених питань. Тому давай, долучайся, — він поліз у свій величезний портфель та витягнув звідти теку з паперами. — Ось план завтрашніх заходів, прочитай і скажи свою думку.
Віктор взяв зі столу папери та почав удавати, що уважно їх вивчає. Насправді він намагався впоратися з тремтінням у руках і водночас перетравити отриману від Марка інформацію. А що, коли?.. Ні, ні, ні! Навіть думки такої він не міг припустити, щоб з'явилася хай і марна, але надія. Краще взагалі ні про що не думати, а мовчки пливти за течією. Принаймні так не виникне приводу для нових розчарувань та буде простіше примиритися з дійсністю.
Його роздуми перервав Марк, який, відкинувшись на стільці, тепер старанно орудував зубочисткою:
— А як справи у твоїх дівчаток? Давненько їх не бачив.
Віктор насилу вловив зміст питання.
— Як справи? Та начебто, нічого, — обережно відповів він і облизав пересохлі губи.
Чесно кажучи, це питання остаточно спантеличило його. Хіба Марк не знає, що сталося з Камілою та Ельзою? А якщо знає, то навіщо тоді питає? Зненацька на сходах почулися кроки: хтось стрімко нісся донизу. Віктор витер піт з чола та буквально впав на найближчий стілець, оскільки ноги відмовлялися слухатися. Невже і правда сталося диво? І доля хоче зробити йому подарунок? Чи в нього знову почалися галюцинації?
Кроки були чутні зовсім близько, і Віктор заплющив очі, щоб надати собі невеличку паузу. Він нервово копирсався в голові, намагаючись зрозуміти, хто з'явиться в отворі дверей, але думки його плуталися, а серце калатало з такою силою, що здавалося, зараз вискочить з грудей. Та раптом пролунав голос, який він вже не сподівався почути.
— Доброго ранку, татку!
Віктор глибоко зітхнув і повільно розплющив очі. Напроти нього стояла його маленька Каміла із заспаним личком, до того ще й босоніж. В руках вона тримала прим'ятого Фелікса.
— Доброго ранку, сонечко, — ласкаво вимовив Віктор, ледве стримуючи себе, щоб не кинутися в обійми до дочки. — А чому ти боса? Застудишся.
— Ой, я забула надіти капці!
— Тоді тобі доведеться повернутися за ними до кімнати. Але спочатку привітайся з дядьком Марком.
— Доброго ранку, дядьку Марк, — Каміла зробила легкий реверанс і вибігла з кухні.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісок у склянці», після закриття браузера.