Читати книгу - "Легенда золотої кицьки"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я замислився над власними видіннями… У них було стільки крові. Стільки болю…
Виходить, я вбивця. Це єдине, на що я потрібен. Я був ним і раніше — вбивав ворогів, рубав жінок, дітей, не мав жалю… То що змінилось тепер? Я став білоручкою, мені тепер гидко бачити кров?
Ні. Я лишився тим самим. Я вб’ю вусаня. Якщо він щось зробить Святі — я вб’ю його. І плювати на все.
— У кого кинджал? — раптом спитав я.
— У Святи… напевне.
— Я думаю, що кинджала у неї немає. Немає, тому що вона все ще жива і нас тепер шантажують… До речі, якщо ти займався шантажем, то можеш тепер уявити, як себе почували твої… хм жертви?
Ларс похмуро просвердлив мене поглядом. Якби він міг мене вбити одними лише очима — то я впевнений, що помирав би довго та болісно.
— Ларсе, я думаю, що Свята лишила кинджал тут, у домі Рити і Марка.
— Тобто, вона не взяла його із собою?
Я кивнув і допив залишки оковитої у себе в чарці. Горішки, якими я закушував, скінчились, тому довелось лизнути трохи солі.
— Ларсе, розкажи, як ти шантажував Гену?
— Нащо це тобі?
— Поки що не знаю, але якщо ми партнери у цій справі, то краще, щоб я знав, що до чого. Ти сам так казав.
— Тоді поїхали до Рити і Марка, а по дорозі я все розповім.
І Ларс розповів.
Про організацію Здорова Країна, що одночасно була партією, яка займалася численними благодійними заходами, я знав із політичних програм, які бачив по телевізору у ті моменти, коли не міг спати уночі. Такі шоу допомагали мені сповнитися необхідною для боротьби за виживання ненавистю до тих, хто погруз у корупції, аморальності та розпусті. Я дивився на ці розжирілі обличчя і мріяв долучитися до тієї розпусти, корупції та всього іншого веселого проведення часу. Але бажання було кволе і єдине, що воно із собою несло — міцний сон.
Отже, Ларс шантажував депутата Юрія Рідного, брата голомозого вусаня Гени. Юрій очолював всю Здорову Країну і, до речі, сприяв розвитку постачання у лікарні рідкісних і дорогих препаратів, які важко було перевезти через кордон. Моя мати змогла нормально спати лише завдяки такому казковому засобу…
Згадувати про матір було болісно, тому я доклав зусиль, аби якнайшвидше заморочити голову чимось іншим. Наприклад, сконцентруватися на пошуках кинджалу.
Ларс мене не розчарував — хоча у нас не було ключа, він відкрив усі замки помешкання за допомогою якогось саморобного брелка із магнітом, шпилькою та ще чимось, схожим на ніж. Тепер я нарешті увірився у тому, що детектив хоч і ситий, та свою роботу знає добре.
Ми із Ларсом та його хлопцями вже півгодини обмацували кожен сантиметр двокімнатної квартири, обставленої у стилі модерн. Все було на видноті: лампи, подушки, скляні столики та стільці — ніде не сховаєш блискучу річ, що не вписується у 192) навколишній інтер’єр.
Я перегорнув подушки на дивані догори дригом — та це не дало зовсім нічого. Ларс теж не натрапив ні на що корисне, а його хлопці все ще обшукували шафки із жіночою білизною та комп’ютерний столик.
Ларс сів на подушку, що я видрав нещодавно з канапи, та мовчки зітхнув.
Мої ноги та руки теж втомилися від нашого тихого штурму, та все ж краще було шукати далі.
Я спробував з’ясувати для самого себе, як маю ставитись до цього Юрія Рідного. Він допомагав людям, але й робив дещо незаконне, якщо його було чим шантажувати… Я не відчував приязні до Юрія Рідного і його проекту. Проте шантаж із боку Ларса мені теж здавався недоречним…
Наче прочитавши мої думки, Ларс мовив:
— Він провозив не тільки ліки, Джоне. Він організував постачання наркотиків. І у мене є… Чи принаймні були свідчення його незаконних дій.
Я слухав Ларса пильно, бо ж кожне його слово зараз мало велику вагу.
— Знаєш, скільки часу я витратив, аби підкопати під нього? Вже полишив всі надії, як раптом — диво! Його колишній водій, що перевозив наркотики, продав мені за безцінь фотографію бухгалтерського звіту, у якому прописані всі витрати Рідного. Уявляєш, як пощастило? І серед витрат — плата за зайві рейси водія. Ті рейси, що були не передбачені у всіх офіційних звітах. А окрім того, мені вдалося отримати фото переговорів Рідного із торговцем наркотиками. Фоторобот цього хлопця у кожному відділку міліції, а він спокійно спілкується із Рідним…
Я кивнув. Не знаю, чи справді зміг би Ларс щось виграти на суді з Здоровою Країною, маючи всі перелічені матеріали, але, напевно, ім’я депутатові і його структурі гарненько б зіпсував.
— Знаєш, це добре, що я тепер все це знаю, — знизав я плечима, — але не думаю, що варто було вплутуватись у все це.
— Він мерзотник, цей Рідний. Він продавав наркотики Ігорю Підпаленку, авторитетному київському торговцеві. Останньому поганцю. Ти вважаєш, я нечесно з ним повівся?
У мене ледь не перехопило дихання. Ігор — серйозний наркоторгівець? Малий карлик, якому я вкоротив віку?
Я замовк надовго, тому Ларс перепитав мене із посмішкою, наче не сприймав всерйоз такі розмови:
— Що, процесор перевантажено інформацією?
— Ні, просто згадав дещо… Ти робив, що хотів, у цьому нема нічого поганого.
Я все ще не міг прийти до тями… То виходить, я убив поганця… Але ж я вбив його, хіба міняє ситуацію те, ким він був? Тим паче, я й раніше не мав фантазій щодо того, яку гарну людину прирізав.
Я труснув головою, полишаючи зайві думки. Тепер у моєму
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенда золотої кицьки», після закриття браузера.