Читати книгу - "Змій"

— Хіба вбивство — гра?

— Життя живеться неправдивими речами. Ми вдаємо з себе дурнів, щоб показати свою мудрість. Ми знаходимо сумні речі смішними. Ми усміхаємося тим, кого б радше знищили, утворюємо союзи з тими, кого не поважаємо, захоплюємося своїм інтелектом і завжди шукаємо найбільший приз. Ми маємо потенціал бути великими, кожний з нас, а для досягнення величі не відволікаємося, озираючись на тих, кого знищили на своєму шляху. Гра має все це теж, але не тільки це, і вона більш шляхетна, бо ті, хто грає, зрештою перевершують себе, вони бачать і наслідки своїх вчинків, і шахівницю як ціле. Не думаю, що існує більш шляхетне покликання, ніж гра, і я хотіла б мати вас її частиною.)

Джакамо де Орчело.

Його очі перетинаються з поглядом дружини.

На ній маска, але він впізнає її так само, як вона впізнає його.

Він не посміхається.

Можливо, він виглядає навіть засмученим; чоловіком, якого вона може пожаліти, хоча раніше ніколи його не жаліла.

Вони мають грати свої ролі.

Він виймає пістолет. Він від Селуди майже на відстані пострілу в упор; він не може не влучити, не вбити, а вона занадто далеко.

Її пальці стискають монету; вона виймає її з гаманця.

Його палець напружується на гачку.

Вона заплющує очі та підкидає монету.

Монета обертається, монета обертається.

Колись я кохав Майстриню Ігор, але вона любила гру сильніше, ніж мене, і монета обертається, а її нема.

* * *

Вистрілює пістолет.

Це остання ніч.

Ніч перед виборами.

Остання ніч перед кінцем.

Оріо Фальєре крокує по своєму кабінету, і він робив це так часто, так довго, що підлога стерлася від його кроків.

Його гравець сидить позаду нього, на його обличчі досі маска, нога закинута на ногу, руки складені на грудях.

А перед ним стоїть Тіна.

Тиша, якщо не зважати на тупання Фальєре по підлозі.

Ми чекаємо.

Зрештою Тіна каже:

— Ви знімете свою кандидатуру з виборів трибуна.

Гравець Фальєре сміється; сам Фальєре — ні, лише крокує, досі крокує.

— Один чоловік намагався вбити Анджело Селуду, — продовжує вона, але його пістолет дав осічку. Він утратив три пальці на правій руці, його заарештували. Під арештом він помер.

Ходить, ходить, Фальєре ходить. Анджело Селуда живий, а Джакомо Орчело помер, і ніхто не знає, хто дав йому отруту, що скінчила його дні.

— Ви знімете свою кандидатуру, — повторює Тіна. — Ви припините ці перегони.

Гравець знов сміється, але його сміх різко обривається мовчанням його фігури, Оріо Фальєре, який досі крокує. Гравці чекають на старого чоловіка, який знов перетинає кімнату, потім ще раз, а зрештою зупиняється перед Тіною, стоячи на двадцять сантиметрів вище над нею, і каже:

— Чому?

— Тому що я знаю про вашу дружину, — відповідає Тіна.

Мовчання.

Інший гравець нахиляється вперед, знімає з ноги ногу.

Мовчання.

— Ви не можете нічого довести, — каже зрештою Фальєре.

— Про що йдеться? — тихим серйозним голосом питає гравець. — Що не так з вашою дружиною?

— Я маю нотаріально засвідчені свідчення гондольєра, що доставляє її до місць призначення. Я маю свідчення трьох шляхетних пані, що спостерігали за її діяльністю. Я маю показання служниць, що прали постелі, чоловіків, що приносили їжу, а найважливіше — я маю свідчення її коханки.

Гравець Фальєре схопився на ноги, але Фальєре стоїть нерухомо, дуже нерухомо.

— Що робить моя дружина — нічого не значить, — каже він зрештою. — Я завжди знав, що вона шльондра. Місто забуде про це.

— Місто забуде про те, що вона спить з повіями, це правда, але цей скандал переслідуватиме вас завжди. А ось чи вибачить їй місто, що вона спить з дружинами інших чоловіків, у цьому я не впевнена. Навіть якщо вибачить, це не та причина, через яку ви знімете свою кандидатуру.

— Він не зні... Ми не знімаємо! — не витримує гравець, але Фальєре не зважає на нього, а продовжує дивитися на Тіну.

— Ви знімете свою кандидатуру тому, — продовжує Тіна, — що ви кохаєте свою дружину.

На це Фальєре посміхається:

—