BooksUkraine.com » Детективи » Етимологія крові 📚 - Українською

Читати книгу - "Етимологія крові"

183
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Етимологія крові" автора Ганна Багряна. Жанр книги: Детективи / Пригодницькі книги / Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 45
Перейти на сторінку:
бодай у книжках, у товстих томах, помережаних рівнесенькими, дрібними літерами. Але – ненавчена. Не віддали її вчасно до школи, а тепер вже, коли четверть віку прожила, важкувато починати з першої літери. Мала жадобу до знань, мала й хист, і страшне бажання вчитися, та можливості такої їй ніхто не дав. Після батькової смерті мати твердо заявила: у родині, що зосталася без чоловіка, діти повинні не вчитися, а працювати. Ох, і важко ж їй та праця давалася! Краще б уже вчилася – то ж, певно, цікавіше. Коли з материним любаском зажила, теж було не до науки – няньчилася з Ганею, господарювала. Потім, як голод почався, думала лишень про одне: як вижити…

Кров між пальцями… Червона нитка на білому полотні. Голка, що пронизує серце.

А, може, втекти в Карпати? До Гані. Поки не пізно…

Криворівня
Ганя

Ще задовго до того, як із Соколом стрілася, сон дивний побачила: сама іде лісом, вузенькою стежиною на гору підіймається. Ніби дід Омелько послав її до лісу по якесь зілля, що для ніг є дуже помічним. Тож іде вона, Ганя, а довкруж неї – куди не глянь – смереки старі, високі до самого неба, зеленим пагіллям сонце затуляють. Від того у лісі темно й прохолодно. Аж раптом чує: хтось угорі вигукує її ім’я, кличе. Підводить голову і бачить: на висоті не більше десятка метрів великий хижий птах летить, прямо перед нею – так, ніби хоче їй шлях показати. Чи то з остраху, чи зі звичайної цікавості, чи з якогось іншого почуття, – вирішила за тим птахом піти, подивитися, куди він її приведе. І поки квапливо рухалася вперед, боячись відстати, так вподобала того крилатого красеня, що геть про все на світі забула: про діда Омелька, про його хворі ноги, про Київ з Ликерою, про мертвих батьків, рідне село і згорілу хату, про страшний голод… Йшла і йшла стежинами гірськими заплутаними, скільки часу – достеменно сказати важко, бо ж уві сні, які відомо, час за геть іншими законами перетікає. І так їй легко стало, так радісно, ніби вже й у самої зі спини два крила виросли, наче якась вища сила підняла її над землею, над лісом, над цілим світом. Тепер могла бачити згори геть усе, навіть – саму себе… Але біда, як відомо, не терпить радості. Дуже скоро, захопившись спогляданням власного руху, Ганя випустила з поля зору птаха-провідника. Від того їй стало так тужно і гірко, що вже хотіла була кинутися вниз, стрімголов полетіти в крижані води розбурханого Черемошу, злитися з рікою навіки… Може, так і вчинила б, якби не… жалібне квиління, що раптом почулося з-під папороті, десь зовсім близько, в кількох кроках від неї. Долаючи страх і відчай, відгорнула розлоге темне листя і побачила… малесеньке пташеня. Випало з гнізда? Може, з неба?.. Треба забрати його з собою – додому…

– Щось мені так ноги крутить, ой, так вже крутить, – бідкався вранці дід Омелько, намагаючись підвестися з ліжка. – Мабуть, знову дощі в Карпатах будуть.

– Ось Ваша ковінька, діду, – поквапилася на допомогу Ганя.

– Дякую тобі, доню. Щоби робив без тебе? Дай Бог здоров’я Михайлові, що відправив тебе сюди, до мене, дай Бог йому довгих літ…

– Дай Бог, – збайдужіло повторила дівчина, бо подумки була далеко від старого, у своєму недодивленому й дивному сні: все ще притискала до грудей кволе пташеня і розмірковувала про шлях назад, додому. Але – до чийого дому?..

Першого вересня 1939 року Гітлер напав на Польщу, і поляки у паніці почали тікати за румунський кордон. А 17 вересня до Галичини увійшли радянські війська.

– От бачиш, доню, а ти мені не вірила, – говорив старий Омелян. – Вороги не можуть спокійно на нашу землю дивитися, надто вже ласий для них шматок, щоб не урвати. На жаль, так було споконвіку. Тому наші хлопці завжди мусять бути напоготові.

Ганя замислилася. З одного боку, вхід радянських військ означав те, що дві України тепер знову з’єднаються в одну, як це вже було колись, двадцять років тому. Упадуть кордони, і Ликері буде легше дібратися у цей глухий гірський край – до Гані. Отже, зможуть нарешті зустрітися знову?..

– Діду, а хіба ж це війна? Вони прийшли для того, аби звільнити нас від поляків, – схвильованим голосом виказувала оту свою таємничу радість очікування, сподівалася чогось нового, що змінить її долю на краще.

– Е-е-е, не кажи так, доню, не треба слухати оті побрехеньки, що нам їх розповідають, бо ще невідомо, які загарбники страшніші, – дід замахав ковінькою у бік вікна. – Хіба не чула, якого лиха ці червоні наробили в Україні?

– В Україні? – здивовано діда перепитала. – А ми з Вами де?

– Я про велику Україну, про ту, що в степу. Знаєш, скільки там люду від голоду вимерло у тридцять третьому? Чи знаєш, що то таке – коли у тебе з рота останню крихту хліба видирають?..

Ганя зойкнула і враз прикрила долонею вуста. Пригадалося їй усе: і очі божевільного батька, і казковий вогняний дракон, який поглинає усе, що бачить на своєму шляху, і бридкі жаби, від яких вивертаються нутрощі, і викрадена з погреба картопля, і мертва дівчинка на возі… і… і… і…

– Знаю, – промовила тихо, долаючи важкий кавалок повітря, що застряв їй у горлі. – Знаю.

– До того ж, – вів далі Омелян, – ці «совєти» – страшні антихристи, у Києві вже майже всі церкви познищували. Бога не бояться, зате сатані вірно служать. Дослужаться, іроди, що в пеклі потім вічно горітимуть!..

Дід знову замахав ковінькою у бік вікна, ніби ворог вже був там, на їхньому подвір’ї.

Але Ганя знову подумала про свою мачуху. Крім Ликери й діда Омелька у неї більше нікого не зосталося на цім світі. Хіба що – на тім. Але ж той світ іще так далеко…

[фрагменти мого життя]
Київ
1 ... 38 39 40 ... 45
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Етимологія крові», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Етимологія крові"