Читати книгу - "Попелюшка мимоволі, Надія Голубицька"

Посидівши якийсь час в повному заціпенінні, Варя як робот встала, взяла джинси і футболку і попрямувала до ванної кімнати, щоб, нарешті, зняти свій маскарадний костюм. Направивши на себе прохолодні струмені води, вона подумки знову і знову поверталася до того, що сталося. По обличчю Варі потекли сльози, вона відчувала їх солонуватий присмак і думала про Дмитра, про його очі, в яких теплота вогників кохання змінилася на крижаний холод презирства. Туга, немов щільне покривало, огорнула її з ніг до голови, всередині закрутив згусток болю, який змусив потоки сліз збільшитися.

Після душу вона сиділа в темному номері і дивилася в порожнечу, раптом почула стук у двері, який пролунав для неї подібно до гарматного пострілу, змусив підскочити і завмерти з похололим серцем.

«Ось і все!», - промайнуло у неї в голові, і заціпенівши, вона дивилася на двері з таким виглядом, ніби перед нею ось-ось відчиниться брама пекла. Поборовши себе, вона попрямувала до них і рішуче відкрила.

- Привіт, пропажа. Карла сказала, що це ти живеш у нашому люксі, а я їй не вірила.

Минуло кілька секунд, перш ніж зміст сказаного дійшов до глибин змученої душі Варі. Піднявши голову, вона крізь сльози побачила усміхнене обличчя своєї подруги Марійки, і не роздумуючи кинулася до неї на шию.

- Я теж дуже рада тебе бачити, - сказала та. - Але взагалі-то я на тебе ображена. Зникла, обіцяла зателефонувати і не зробила цього, оселилася у нас в готелі і ховаєшся від мене. Як це називається? А ще подруга!

Марійка ображено надула губки, але уважно придивившись до заплаканого обличчя Варі, продовжила, потягнувши подругу вглиб номера:

- Я бачу, що твої пригоди тривають. Може розповіси.

Варя стомлено сіла на ліжко, їй необхідно було виговоритися, потрібно, щоб хоч хтось її вислухав і зрозумів. Вона почала свою розповідь з вечора на яхті і з кожним її сказаним словом на обличчі Марійки росло здивування, вона аж рота відкрила. Її очі здивовано розширилися, в них іноді з`являлался недовіра, але вона відразу ж зникала, варто було їй більш уважно подивитися в обличчя подруги.

- І що тепер ти збираєшся робити? - запитала вона, коли Варя закінчила.

- Я чекаю прибуття поліції, - відповіла вона, приречено зітхнувши.

- Ти з глузду з'їхала?! - вигукнула Марійка. - Яка поліція? Поговори краще ще раз зі своїм красенем, поясни йому все. Я думаю, він охолоне, все зрозуміє і не допустить твого арешту, адже він освідчився тобі в коханні ...

- Марійка, отямся, - перервала її Варя. - Він кохає свою дружину, а не її копію. Ти б бачила, як він змінився, коли зрозумів, що я не Ліз. Таким розлюченим я його ще ніколи не бачила, він ледве стримувався, щоб не вбити мене на місці. Для нього я шахрайка, яка заслуговує сидіти за гратами. І нехай так і буде. Я сама винна.

- Ні, ти дійсно з'їхала з глузду, - невдоволено фиркнула Марійка. - Навіть якщо він на тебе і заявить, ти не повинна сидіти, склавши руки. Тоді потрібно тікати. Навіщо ця самопожертва? Теж мені велика мучениця! А про свою сім'ю ти подумала? Хто про них подбає, поки ти будеш доводити свою невинність, або відбувати термін незрозуміло за що?

Слова подруги повернули Варю на землю. Так завжди було: Варя зазвичай діяла спрямована емоціями і почуттями, Марійкини ж вчинки завжди диктувалися холодним розумом і практичністю. Всі навіть дивувалися тому, що вони, будучи такими різними, дружили і жили душа в душу не один рік. І ось зараз, задумавшись над словами подруги, Варя зрозуміла, що та в який раз виявилася правою, що дійсно, потрібно тікати поки не пізно, повертатися додому і жити своїм колишнім життям, підтримуючи матір і сестру.

- Ось що, - перервала її думки Марійка рішучим тоном. - Ти зараз їдеш на нашу квартиру, тобі ж будуть потрібні твої документи, речі і гроші. Там все збереш і будеш мене чекати, разом придумаємо, як тобі вибратися з країни. Адже якщо твій Дмитро повідомив в поліцію, а вони, не знайшовши тебе тут, насамперед перевірятимуть аеропорт, вокзали і автостанції. Я думаю ...

Раптом Марійка завмерла на півслові, а Варя підняла на неї погляд, побачила, що подруга, притиснувши палець до губ, робить їй відчайдушні знаки очима. Варя подивилася в тому напрямку, куди вказувала подруга, і охолола від страху. У неї в номері панувала напівтемрява, вона вдавалася відчаю в темряві, а коли увійшла подруга, вона запалила лише нічник на тумбочці, а в коридорі горіло приглушене світло для зручності клієнтів, які пізно поверталися зі свята-маскараду. Двері Варіного номера були нещільно закриті, і в прочиненій щілині заповненій світлом можна було чітко побачити тінь когось, хто причаївся за дверима, і швидше за все, підслуховував їхню розмову.

"Хто б це міг бути? - промайнуло у неї в голові. - А раптом я вже запізнилася зі своєю втечею. Що тоді буде? »

Тим часом Марійка не розгубилася, вона навмисне голосніше продовжила розмову, показуючи Варі знаками підтримати її:

- Ні, ти знаєш, краще ти зараз поїдеш в Кастельмолу, це село недалеко звідси. Там живе одна моя знайома, яка тобі надасть притулок, поки я все не дізнаюся і ми не вирішимо, що далі робити. Я зараз напишу її точну адресу.

Підморгнувши Варі, вона підійшла до столу, і взявши аркуш паперу і ручку, щось швидко написала і простягнула їй.

«Я спробую його оглушити і затримати, а ти тікай, - прочитала вона. - Побачимося на квартирі ».

Зробивши Варі знак слідувати тихенько за нею, Марійка схопила покривало з ліжка і, блискавично розбігшись, з усієї сили кинулась всім тілом на двері номера. Через те, що вони відкривалися назовні, почувся глухий удар і голосний крик, а потім хворобливе завивання. Почувши крик подруги: «Біжи!», Варя рвонула геть із номера, побачивши краєм ока, як Марійка кинула покривало на того, хто впав біля дверей і сама кинулася зверху, осідлавши горе шпигуна і обсипаючи його градом ударів своїх маленьких кулачків. Варя кинулася бігти по коридору в напрямку до виходу, але раптом почула здавлене знайоме «Dio mio!», зупинилася.