Читати книгу - "Війна і міф. Невідома Друга світова, Володимир Михайлович В'ятрович"

Факти докладніше

Фраза генерала де Ґолля, в якій він захоплюється УПА, з’явилася в обігу в 1990-х роках в Україні. Вислів президента Франції існує в різних варіантах, де міняються окремі слова, але зміст — той самий.

Та всі ці варіанти — українські й походять з українських публікацій. Зазвичай, ніхто з тих, хто посилається на Шарля де Ґолля, не може навести французького оригіналу. Іноді покликаються то на мемуари де Ґолля, то на промову в серпні 1944 року в місті Рамбуйє. Але спогади французького політика не містять жодних згадок про ОУН чи УПА. Тексту промови в Рамбуйє теж ніхто не бачив. Не знайдено поки й інших французьких джерел, що можуть підтвердити вислів де Ґолля. Зусилля істориків розшукати їх через посольство Франції не увінчалися успіхом.

Шарль де Ґолль

Ба більше, Шарль де Ґолль не був проукраїнським політиком, а виступав за зближення з СРСР. Спершу Радянський Союз був партнером Франції в антигітлерівській коаліції. А після Другої світової війни Франція поглиблювала співпрацю з СРСР, щоб протиставитися впливу США на Європу. Тож французький президент не мав підстав підтримувати антирадянський збройний опір. І навряд чи він міг знати багато про діяльність ОУН і УПА за «залізною завісою».

Іншим «авторитетом» з питання УПА є Ернесто Че Гевара. На нього часто покликаються навіть історики з науковими ступенями. Нібито відомий революціонер і практик партизанської боротьби відзначав у спогадах чи інтерв’ю тривалу діяльність УПА без підтримки ззовні. Зазвичай, ті, хто його цитує, роблять це без посилань на першоджерела.

Ернесто Че Гевара

Уже сам факт, що діяч комуністичного руху позитивно висловлюється про антирадянських націоналістів, насторожує. Тим паче, у цитаті, яку поширюють, ідеться тільки про антикомуністичні рухи України, Польщі, Югославії та країн Балтії. Чому серед світових партизанських рухів вибрано для порівняння тільки антикомуністичні? Звідки Че міг дістати об’єктивну інформацію про український визвольний рух — це теж незрозуміло. На весь Радянський Союз і за кордоном комуністичні пропагандисти трубили про «українсько-німецьких націоналістів», «фашистських прислужників», «наймитів іноземних розвідок», «бандерівських душогубів» тощо. То про кого говорив команданте?

Розгорнімо його класичну працю «Партизанська війна» («La Guerrade Guerillas»). Її було видано у 1960 році, а перекладено російською роком пізніше в Москві. Єдиний уривок, де йдеться про українців, звучить так:

«Говорячи про партизанську війну, треба розрізняти два її типи. Один є формою боротьби, яка доповнює операції величезних регулярних армій. Такими, наприклад, були дії українських партизанських загонів у Радянському Союзі, але це не входить у наш аналіз».

Тобто знаний революціонер писав про дії українських радянських партизанських загонів, а не УПА. Інших першоджерел висловлювань команданте про УПА чи Україну навіть прихильники навести не можуть. Отже, Че Гевара про УПА ніколи не говорив.

Жоден із висловів про УПА як президента Франції Шарля де Ґолля, так і кубинського команданте Ернесто Че Гевари не підтверджується першоджерелами.

Міф 35. Кримські татари масово дезертирували на початку війни

Після початку Великої Вітчизняної війни багато кримських татар призвали в Червону армію. Однак служба їхня виявилася недовгою. Варто було фронту наблизитися до Криму, як дезертирство і здача в полон серед них набули масового характеру. Стало очевидним, що кримські татари чекають приходу німецької армії і не хочуть воювати... Як ми бачимо, дезертирство кримських татар було практично поголовним.

Суть міфу

Влітку 1941 року радянська влада розпочала мобілізацію у Криму, яка охопила 20 тисяч кримських татар. Після прориву нацистів за Перекоп усі мобілізовані татари кинули зброю та розбіглися по домівках.

Факти стисло

Понад 17 тисяч кримських татар на той момент уже перебували у складі Червоної армії та чесно пройшли всю війну, подарувавши країні кількох Героїв Радянського Союзу та одного двічі Героя — Амет-Хана Султана. Після розгрому в Криму 51-ї армії з неї розбігалися призовники усіх національностей, а не лише кримські татари, які складали в ній меншість.

Факти докладніше

Своїй появі цей міф «завдячує» доповідній записці заступника наркома держбезпеки СРСР Богдана Кобулова і заступника наркома внутрішніх справ СРСР Івана Сєрова на ім’я Лаврентія Берії:

«...Усі призвані до Червоної армії складали 90 тисяч осіб, у тому числі 20 тисяч кримських татар… 20 тисяч кримських татар дезертирували в 1941 році з 51-ї армії під час її відступу з Криму...»

Проте сама записка була створена 22 квітня 1944 року — набагато пізніше описаних подій, але близько до дати депортації кримських татар. Її зміст виправдовує насильницьке переселення цілого народу.

Наведена кількість у 20 тисяч кримців-«дезертирів» перекочувала до іще одної доповідної записки від 10 травня 1944 року: вже самого Берії — Сталіну, в якій і пропонувалося депортувати кримських татар до Узбекської РСР (про це докладніше у міфах 36 та 37).

На момент початку німецько-радянської війни 21 тисяча мешканців Криму вже перебувала у лавах Червоної армії. Кілька нових хвиль призову додали до тієї кількості ще 72 тисячі кримчан. Так з’явилася згадана у першій записці кількість у 90 тисяч мешканців Криму, яких мобілізували у 1941 році.

Мобілізаційний потенціал місцевого населення становив 10–12 %, справді, кримських татар влітку 1941 року могли призвати близько 18–20 тисяч. Але дві третини з них мужньо билися в складі радянських військ і часто — поза Кримом. Про це відомо, наприклад, із довідки Головного командування німецьких сухопутних військ від 20 березня 1942 року, де ішлося про 10 тисяч кримських татар на службі в Червоній армії.

У серпні 1941 року на півострові почали створювати 51-у армію, більша частина якої складалася з жителів інших регіонів, а кримчан було лише 29