Читати книгу - "Королівство шахраїв"

Каз лише знав, що вклав чимало часу та грошей, щоб повернути назад Мару. Він був переконаний на всі сто, що не збирається знову її втратити.

Бреккер коротко торкнувся плеча Інеж. Інших сигналів вони не потребували. Він поспіхом рушив до найближчого проходу і не мусив озиратися, щоб переконатися, що вона поруч — пересувається нечутно і впевнено. Вона могла б за мить перегнати його, але вони бігли в тандемі, крок за кроком, рухаючись нога в ногу.

10. Джаспер

Джаспер мав два завдання: одне до обміну заручниками, інше після. Поки Інеж була в пазурах Ван Ека, Ніна була на першій лінії оборони — якщо раптом вартові спробують вивести її з моста чи якось нашкодити їй.

Джаспер мав тримати Ван Ека на прицілі — жодного смертельного пострілу, але якщо чолов’яга почне розмахувати револьвером, стрільцю Дозволили залишити його без однієї руки. Чи без двох.

— Ван Ек хоче щось утнути, — попередив Каз на Чорному Серпанку, — і це буде виконано брудно, оскільки він має менш ніж дванадцять годин для того, щоб усе спланувати.

— Добре, — озвався Джаспер.

— Погано, — заперечив Каз. — Що складніший план, то більше людей він муситиме залучити, що більше людей базікатимуть, то більша вірогідність, що щось піде не за планом.

— Це закон систем, — пробурмотів Вілан. — Ти вбудовуєш запобіжники проти перебоїв, але врешті-решт щось у запобіжниках викликає неочікуваний перебій.

— Ван Еків хід не буде елегантний, проте він буде непередбачуваний, тож нам слід бути готовими.

— Як можна підготуватися до непередбачуваного? — запитав Вілан.

— Ми розширимо свій вибір. Залишатимемо відкритими всі можливі дороги для втечі. Дахи, вулиці, провулки, водні шляхи. Не варто сподіватися, що Ван Ек дозволить нам просто забратися з того моста.

Помітивши групу офіцерів міської варти, що прямувала до моста, Джаспер зрозумів, що, як і передбачалося, насуваються неприємності. Це міг бути просто показовий рейд. Таке траплялося в Клепках раз чи двічі на рік; у такий спосіб Торговельна Рада демонструвала картярам, звідникам і артистам, що байдуже, скільки грошей вони віддали до міських скарбниць, — уряд усе одно насторожі.

Стрілець подав знак Матаясові й зачекав. Каз чітко дав зрозуміти: «Ван Ек не діятиме, поки не отримає назад Еліс і не вшиється зі шляху неприємностей. Отоді нам слід бути напоготові».

Будьте певні, щойно Еліс та Інеж помінялися місцями, на мосту здійнявся якийсь гамір. У Джаспера засвербів палець на гачку, але його друге завдання теж було просте. Чекати на Казів знак.

За кілька секунд Каз злетів у повітря, а потім вони з Інеж стрімко пронеслися над бильцями моста. Джаспер чиркнув сірником — і одна, дві, три, чотири, п’ять ракет, що їх приготував Вілан, завищали, здіймаючись у небо, і з тріском вибухнули різнобарвними спалахами. Остання була мерехтливо-рожева. «Хлорид стронцію, — пояснив йому Вілан, працюючи зі своєю колекцією феєрверків, вибухівки, фотобомб, довгоносиків і бозна ще чого, що могло знадобитися. — У темряві він світиться червоним».

«У темряві завжди цікавіше», — відповів Джаспер. Він не міг себе опанувати. Чесне слово, якщо крамарик збирався забезпечувати такими можливостями, його обов’язок був чіплятися за них.

Перша партія феєрверків була сигналом для Багряних Панів, яких Матаяс із Ніною найняли минулої ночі чи сьогодні рано-вранці, пропонуючи безкоштовну їжу та вино всім, хто прийде до Худмедбриджа пополудні, щойно запустять феєрверк. Усе це в рамках великої рекламної кампанії «Багряної шаблі», якої не існувало. Розуміючи, що прийде лише частина людей, вони роздали понад двісті костюмів і мішечків із фальшивими монетами.

— Якщо прийдуть п’ятдесят, цього буде достатньо, — запевнив Каз.

«Стережіться недооцінити народне бажання отримати щось на дурняк». Джаспер прикинув, що міст і Клепку заповнила принаймні сотня Багряних Панів, які виводили пісеньку-супровід виходу персонажа на сцену в кожній п’єсі «Комеді Бруте» і кидали в повітря монети. Подекуди монети були справжні. Саме тому Багряний Пан був улюбленцем натовпу. Люди сміялися, кружляли одне навколо одного, хапали монети, переслідували Багряних Панів, поки міська варта марно намагалася навести лад. Це було прекрасно. Джаспер знав, що гроші фальшиві, і все одно мріяв про те, щоб опинитися внизу й нашкрябати трохи срібла.

Він мусив іще деякий час залишатися нерухомим. Якщо бомби, що їх Вілан заклав у каналі, не спрацюють тоді, коли заплановано, Казові й Інеж знадобиться набагато міцніше прикриття, щоб вибратися з баржі продавця квітів.

Кілька мерехтливих вибухів розітнули небо. Матаяс запустив другу порцію феєрверків. Вони були не сигналом, а камуфляжем.

Коли Вілан підірвав свої водні міни, Джаспер побачив, як далеко внизу з каналу вирвалися два чималих струмені води. «Саме вчасно, крамарику».

Тепер він прибрав гвинтівку під плащ Багряного Пана і рушив униз сходами, зупинившись лише, щоб прихопити із собою Ніну, і разом вони вибігли з готелю. Кожну зі своїх біло-червоних масок вони позначили великою чорною сльозою, щоб можна було точно відрізнити одне одного від інших гуляк, проте серед цієї колотнечі стрілець замислився, чи могли вони обрати щось більш підозріле.

Коли вони квапливо перетинали міст, Джасперові здалося, що він помітив Матаяса з Віланом у червоних плащах — вони впевнено прокладали собі шлях за межі Клепки, кидаючи в повітря монети. Якби вони побігли, це могло б привернути увагу міської варти. Джаспер стримав сміх. Це точно були Матаяс і Вілан. Матаяс розкидав гроші, докладаючи забагато зусиль, а Вілан — забагато ентузіазму. Щоб так розмазувати руками, доводилося добряче попрацювати. Малий мав такий вигляд, наче активно намагався вивихнути собі плече.

Звідси вони підуть у різних напрямках, кожен вирушить іншим провулком чи каналом, які ведуть за межі Клепки, а дорогою перевдягнуться з костюмів Багряного Пана в шати й маски інших персонажів «Комеді Бруте». Вони дочекаються заходу сонця, а тоді повернуться на Чорний Серпанок.

Безліч часу, щоб ускочити в халепу.

Джаспер відчував, як його вабить Східна Клепка. Він міг би заскочити туди, знайти собі партію в карти, провести кілька годин, граючи в «Ожину на трьох». Казові б це не сподобалося. У цьому стрілець був аж надто впевнений. Одна річ — грати в приватній залі в «Купчастих хмарах», виконуючи частину завдання.