Читати книгу - "Сфера"

Подав їй руку, допоміг підвестися, а потім відсторонив її далі від дерева. Відтак схопив руками стовбур і трусив, аж поки лимони посипалися дощем. П’ять чи шість влучили в Мей.

— Господи. Вибач, — мовив він. — От же я незграба.

— Нічого. Все добре, — сказала вона. — Вони важкенькі, принаймні ті два, що впали мені на голову. Мені навіть сподобалося.

І тоді він до неї доторкнувся, поклав долоню на голову.

— Боляче?

Вона знову запевнила, що все добре.

— Кого любимо, тим і завдаємо болю, — мовив він, і його обличчя нависло над Мей. А тоді, немов би усвідомивши, що сказав, Кальден прочистив горло. — Так казали мої батьки. А вони мене страшенно любили.

Вранці Мей зателефонувала Енні, яка прямувала в аеропорт. Вилітала до Мехіко розплутувати якесь законодавче божевілля.

— А я познайомилася з деким дуже загадковим, — сказала Мей.

— Ото й добре. Бо я не в захваті від того, іншого. Ґалліполі.

— Ґаравенти.

— Френсіса. Такого собі маленького нервового щурика. А цей що за один? Що ми про нього знаємо? — Мей відчувала, що Енні її квапить.

Хотіла щось про нього сказати, але зрозуміла, що майже нічого не знає:

— Стрункий. Кароокий, високий…

— Отакої! Кароокий, високий?

— Зачекай, — сказала Мей, посміюючись із себе. — Мав сиве волосся. Має сиве волосся.

— Що?

— Молодий, але сивий.

— Гаразд, Мей. Усе добре, якщо тобі подобається старпери…

— Ні, ні. Він молодий, це точно.

— Отже, кажеш, молодий, років під тридцять, але сивий?

— Присягаюся.

— Я таких не знаю.

— А ти можеш знати всі десять тисяч людей?

— Може, він на тимчасовому контракті. Яке в нього прізвище?

— Запитувала, але він дуже ухильний.

— Ха. Ніби аж якийсь не сфероїдний, га? І таки сивий?

— Майже білий.

— Як плавці? Коли намастяться тим своїм шампунем?

— Ні, він не сріблястий. Він просто сивий. Ну, ніби старий.

— І ти впевнена, що він таки не старий? Ну, так, наче з вулиці?

— Ні.

— Мей, ти вешталася вулицями? Тебе збуджує отой особливий запах старшого чоловіка? Значно старшого? Такий затхлий. Як вогка картонна коробка. Тобі таке подобається?

— Я благаю тебе.

Енні розважалася, тому не вгавала:

— Аякже, в цьому є певна втіха, коли знаєш, що він будь-коли може монетизувати 401 (k) [21]. І буде вдячний за найменшу ласку… Бля. Вже аеропорт. Я передзвоню.

Енні не передзвонила, зате писала есемески з літака, а потім уже з Мехіко, надсилаючи фотки стариганів, яких бачила на вулиці. Це він? Такий? Отакий? Ése? Ése? [22]

Мей лише дивувалася. Як же це так, що вона не дізналася Кальденового прізвища? Шукала у довіднику компанії, але жодного Кальдена там не було. Вводила «Кальдан», «Кальдін», «Кгальден». Нікого. Може, вона неправильно пише, або неправильно почула? Могла би пошукати точніше, якби знала, з якого він відділу, в якій частині кампусу перебуває, але вона не знала нічогісінько.

Ні про що більше думати вона не могла. Його біла футболка з вирізом клином, сумні очі, що намагалися приховати той сум, обтислі штани — не то стильні, не то страшненькі, у темряві вона не роздивилася, і як він обійняв її, коли вони дійшли до вертолітного поля, сподіваючись подивитися на гелікоптер, а коли не побачили жодного, то повернулися в лимонний гай, і там він сказав, що мусить уже йти, а тоді запитав, чи вона дійде сама до автобуса. Показав на цілий ряд бусів, не далі як за двісті ярдів, тож вона всміхнулася і сказала, що таку відстань здолає самостійно. А тоді пригорнув її до себе так раптово, що вона й не знала, чи йому хочеться її поцілувати, чи пощупати, чи що? Притиснув її, права рука у неї за спиною, долоня дістала її плеча, а ліва опустилася значно нижче, сміливіше, була в неї на попереку, з розчепіреними донизу пальцями.

Потім відхилився й усміхнувся.

— Впевнена, що здолаєш?

— Так.

— Не боїшся.

Вона засміялася:

— Ні, не боюся.

— Добре. Добраніч.

Він обернувся і пішов в інший бік, не до автобусів, не до вертольотів і не до цирку, вузькою тінистою стежкою, сам.

Весь тиждень вона згадувала постать, яка віддалялася, його міцні ріки, що її пригорнули, весь тиждень дивилася на великий зелений лимон, що він зірвав і який вона взяла, марно сподіваючись, що згодом він достигне в неї на столі. Лимон залишався зелений.

Мей ніяк не могла розшукати Кальдена. Кілька разів удавано байдуже «цвіркнула» на всю компанію — чи його, бува, хтось не бачив. Але жодної відповіді.

Знала, що допомогти може Енні, але вона була в Перу. Компанія опинилась у досить скрутному становищі зі своїм амазонським проектом, що за допомогою дронів мав підрахувати і сфотографувати всі дерева, що залишилися. Нарешті у проміжку між нарадами з представниками екологічних і регуляторних служб Енні таки зателефонувала.

— Може, я його обличчя впізнаю. Скинь фотку.

Але Мей не мала жодної його фотографії.

— Жартуєш. Жодної?

— Було темно. Ще й цирк.

— Ти вже казала. І він дав тобі зелений лимон, але жодної фотки. Ти впевнена, що він не гість?

— Я вже з ним перетиналася, пам’ятаєш? Біля туалету? Тоді він іще зайшов подивитися, як я працюю.

— Сказитися. Просто суперклас: зелені лимони і посопіти в потилицю, поки ти відповідаєш на запити клієнтів. У нападі легкої параної я подумала б, що то якийсь засланий шпик або дрібний збоченець. — Енні мусила покласти слухавку, та за годину надіслала повідомлення: «Тримай мене в курсі щодо цього чувака. Щось він мене нервує. Мали ми вже тут усіляких сталкерів. Торік один начебто якийсь блоґер прийшов на вечірку і на два тижні завис у кампусі, вештався скрізь, спав у комірчинах. Виявився відносно безневинний, але сама розумієш, Нерозпізнаний Летючий Чувак — підстава для занепокоєння».

Але Мей і не думала непокоїтися. Вірила Кальдену, і їй навіть у голову не вкладалося, що у нього можуть бути підлі наміри. Мав відкрите, безхитрісне обличчя — Мей не могла до пуття пояснити це Енні, але сама нітрохи у Кальдені не сумнівалася. Вона розуміла, що з нього ненадійний комунікатор, але також знала, була переконана, що він неод-мінно знову її знайде. Якби вона не могла розшукати когось іншого, це її тільки б дратувало і гнівало, але в цьому разі — принаймні протягом перших днів — думка про те, що він хоч і недосяжний, але все-таки десь тут, у кампусі, сповнювала її життя очікувального трепету. Робочий потік був навальний, але з думкою про Кальдена — що не запит, то арія. Лунали співи від її клієнтів, і вона співала їм у відповідь. Вона всіх їх любила. Їй подобалася Райза Томсон із Твін-Фоллз, що в штаті Айдахо. Подобався Мек Мур із Ґейрі, що в Індіані. Подобалися нуби