Читати книгу - "Ти не мій брат, Ханна Еванс "

Артур 

Коли зрозумів, що Вадим казав правду, то розчарувався у Насті. І не просто розчарувався, вона мене "розбила". Як завжди підтвердивши, що всі жінки корисливі. Тому й повернувся до свого звичайного життя. Арс мене розуміє і каже, що на моєму боці. Хоча, він ще всієї правди не знає про те, що зробила його корислива подруга. У мені "вогонь горить", а коли бачу "втікачку", то розгорається ще сильніше. Ніколи не думав, що хтось зможе розбити моє серце. Це точно карма. 

Кожен день роблю їй боляче, щоб вона теж страждала, разом зі мною. Від того, стає ще гірше.

Сьогодні день, батькового весілля. Я весь на нервах і дуже злий на Настю. Коли її бачу... Вона виходить із машини, у ніжній сукні. Така красива і сексуальна....У мені щось перевертається й опиняюся, наче в тумані. Відчуваю її запах, помічаю кожну емоцію і те, як реагує на мене. Кожен раз роблю так, щоб їй було незручно у моїй компанії. Аби совість, хоч трохи мучила. Але коли вона в дуже рідкі моменти, усе - таки підіймає свій погляд, гублюся. 

Ось ми вже разом їдемо в автомобілі і сидимо так близько. Від присутності "втікачки", "нутрощі скручує", а її запах, яким я пропитаний наскрізь, з розуму зводить... Навіть не можу дивитись у той бік, боюся зірватися. Приїжджаємо до нової квартири, яку недавно придбав старий. Ну авжеж, щоб справити враження на свою дружиноньку і нову доньку. 

" Бісить... "

Мені здається, що вони важливіші, ніж я. Але хай і так, похер. Хай "втікачка" робить, що хоче і я буду. Мій обов'язок, перетворити її життя на "пекло". Можливо тоді стане легше. 

Та не встигаю втекти, як батько змушує провести "сестричку" у кімнату. 

" Це вже перебір... "

Але змитися хочу швидше, тому й виконую. Та коли різко зупиняюсь і Настя врізається у мене. То ледь "дах не зриває" від її близькості, але я тримаюсь. Нагадую їй, що я не забув про свою обіцянку. Але знову цей запах, який заставляє мій розум затуманюватися. Також користуючись моментом її розгубленості, торкаюсь до волосся і майже губ. Ледь себе стримавши, відстороняюсь і йду, аби не наробити ще більше дурниць.

Коли прокинувся у понеділок, то здається трохи попустило. 

" Потрібно на навчання ". 

Накидаю спортивки і майку, у яких завжди удома ходжу. Коли спускаюсь, то чую знайомий голос. "Втікачка" сперечається з матір'ю. Ну і як тут, не кинути їдкий коментар? Що і роблю, а тоді йду до кавомашини. Її мати мене дивує. Каже, щоб я щось одягнув. Мене це трохи шокує.

" Я що тут, в трусах розходжую? Чи вже у власному домі, не маю права одягатися так, як хочу? "

Але коли повертаю свій погляд на Настю, то розумію в чому справа. Знаю такі погляди і те, як вона реагує на кожне моє слово. Я їй подобаюсь. Думаю її мати теж помітила, якщо вона добре знає свою доньку. Тепер все більш заплутано. Я вже нічого не розумію. Не виходить в голові скласти пазл тієї Насті, яку знаю та її дії, про які казав Вадим.

" Щось тут не так і я повинен це вияснити... "

На заняття не йду. Мені потрібно знайти Вадима і ще раз з ним поговорити. Або з "втікачкою", але вона правди не скаже. А ось Вадима можна, силою змусити те зробити. 

Та він, наче крізь землю провалився. Весь злий і на нервах повертаюсь додому. Але за законом мого успіху, стикаюся з Діаною. Вона пропонує розслабитись, я й не заперечую. Сідає на моцик і ми їдемо до мене. Баті вдома нема, Марини теж, а "втікачка"... 

" Похер... "

Приїжджаємо у будинок. Діана каже, що піде у душ, не заперечую. Стрес хочу скинути і байдуже з ким, але стає якось незатишно. Скидаю майку, щоб переодягнутися, та чую звук вхідних дверей і спускаюсь. Залишаю Діану, яка навіть дверей не закрила у ванну і йду вниз. 

" Що зі мною? "

Заходжу на кухню і бачу, як "втікачка" щось шукає у холодильнику. А мене "ламає" від того, що вона тут, у моєму будинку і ми разом під одним дахом. Тіло починає "горіти", а в штанах стає тісно. Лізуть різні думки. І щоб їх хоч трохи прогнати, кажу.

 - Баххх!  

Від неочікуваності, вона кидає тарілку і стоїть така мила і розгублена. Що хочеться мимохідь її обійняти. 

Тоді кажу те, що її злить.

 - Я ж казав, що боягузка! 

В очах з'являється блиск. Знаю, вона щось скаже. Раптом на її обличчі, помічаю біль. Обертаюсь і бачу Діану у моїй майці. 

" Бл*ть, у моїй майці! "

Настя кидає їдкий коментар. Діана хоче щось зробити, але я не дозволяю. "Втікачка" вибігає. Не думав, що вона така смілива. Мені це подобається, я на хвилину зависаю. Тоді вибігаю за нею, але пізно. Уявлення не маю, куди Настя зникла. Повертаюсь у будинок і випроваджую Діану. Це було останньою краплею. Більше зв'язуватись із нею не буду. 

" Дістала... "

Насті довго нема. Мене починає пересмикувати, адже хвилююсь за неї. Вже батьки приходять, а її нема. Беру автомобіль, адже на дворі починається дощ і Настя напевно замерзла. Накидаю куртку і сідаю в салон. 

" Де ж мені, тебе шукати, Настя? "

В голову приходить ідея. Тут недалеко є парк. Швидко "лечу" туди. І бам, вона тут. Але коли підходжу ближче, моє серце зжимається. Настя плаче, так сильно, а очі сповнені болем. Розумію, що причиною такого стану, став я. Коли хочу підійти, вона встає і починає кудись йти. Вся у промоклому одязі. Я її кличу, але Настя не реагує. Тоді хапаю за руку. Обіймаю, вдихаю її запах і пірнаю у волосся. Вона зволікає, а тоді мене відштовхує. Для того, щоб знову не втекла, кажу їй про маму. Адже знаю, як вона її любить. 

" От якби і мене хтось, так... " 

Далі прогоню свої думки. Веду в автомобіль, включаю обігрів. Після того, як Настя опиняється вдома, її не чіпаю. Не хочу заставляти страждати. Так, хотів помститися, адже вона зробила мені дуже боляче. Коли побачив Настю такою, бажання одразу зникло. Мені потрібно триматися подалі. Стараюсь її уникати, можливо стане легше. 

* * * * *

Так проходить тиждень. Весь час пропадаю на навчанні, або вечірках. Додому більше нікого не приводжу. 

" Досить вже мучити її і себе. "