Читати книгу - "Ти не мій брат, Ханна Еванс "
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Настя
Я не хочу його слухати. Хоч і серце рветься до Артура, але розум говорить інше. Тому відштовхую його і йду у протилежний бік, обійнявши себе руками.
- "Втікачко"! Настя... Твоя мама хвилюється. Дозволь, хоча би тебе підвезти. Адже ти захворієш.
Різко зупиняюсь і повертаю до нього заплакані очі.
- Краще захворіти, аніж терпіти твоє знущання наді мною!
Йду далі. Артур знову опиняється біля мене, хапає за руку і дивиться з болем на обличчі.
- Настя... Я лише відвезу... Обіцяю...
Далі не заперечую. Він обережно веде мене до машини і садить на переднє сидіння.
- Я включу обігрів і ти зігрієшся.
На що, не кажу нічого. Тому, що дуже ображена в душі. У мене відчуття, що він знаходить найболючіші місця і давить на них, аби зробити мені боляче. Далі стає дійсно тепло. Сиджу у салоні його автомобіля, який бачу уперше. Артур завжди їздив на своєму мотоциклі. А сьогодні, приїхав автомобілем.
" Можливо, це через мене... Хоча... "
Далі прогоню свої думки. І ми мовчки, їдемо додому.
Після того випадку, щось дивне відбулося з Артуром. Адже він перестав словесно мене діставати. Весь час мене уникає, ніби перестала для нього існувати. Можливо то на краще і мені стане легше, а серце перестане боліти. Артур також перестав приводити дівчат додому. Буває, що вдома не ночує, але приходить завжди один.
Вчора він теж не прийшов. Отже, знову ночує не вдома. А я чомусь, довго не могла заснути.
Прокидаюсь недільним ранком. Сьогодні вихідний, можна відпочити і поспати. Раптом сон припиняється, коли бачу за вікном сніжинки. Вони створюють чарівну, зимову казку. Зриваюся з ліжка і біжу до вікна. Тоді швидко накидаю куртку і в піжамі вибігаю на вулицю. Піднімаю обличчя і прикриваю очі. Відчуваю приємну прохолоду і те, як на обличчя падають холодні сніжинки, одразу тануть. Стою декілька хвилин так, а тоді чую позаду.
- Кх - Кх.
Повертаю очі і бачу Олега Антоновича.
- Доброго ранку, Настю.
- Доброго.
- Там мама, кличка на сніданок.
- Так, дякую, іду.
Тоді він ошелешує мене питанням.
- Теж любиш сніг?
- А? Так, дуже.
- Артур теж любив, обожнював, доки...
Він замовкає, а мені дуже хочеться спитати про що він...
- Доки, що? Вибачте звісно, якщо можна...
- Доки мати не пішла, взимку. Йому тоді було 10. Колись разом із матір'ю ліпили сніговики і грали у сніжки. Інколи я приєднувався. Хоча, це було рідко. Все своє життя пропадав на роботі. Тому й мало приділяв уваги сину. А тепер...
- Олег Антонович, я впевнена, що ви хороший батько. А те, що пропустили, можна надолужити.
- Як? Вже пізно. Він мене не сприймає.
Знову мовчить, стає його шкода.
- Почніть з простого, проведіть хоча би один день разом. Навіть, якщо це буде проста гра у шашки, чи ще чогось. Дивлячись, що подобається Артурові.
- Може й ти права, дитинко.
Далі йду у будинок, навздогін Олег Антонович тихо вимовляє.
- Дякую...
- Будь ласка...
Теж тихо, відповідаю...
Приємного читання...
Ваша Ханна Еванс...
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти не мій брат, Ханна Еванс », після закриття браузера.