Читати книгу - "Заборонене кохання:ти будеш моєю, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

- Ти серйозно збираєшся тут жити? - Недовірливо запитала Саванна, дивлячись на кімнату в мотелі. Вона хоч і була невередливою, але не на стільки.   

Ми жили у великому, красивому будинку, який дістався нам від батька і все ще не пізнали бідне існування, хоч мені й довелося продати його бізнес. Але ми отримували відсоток з вкладу, та і моя робота допомагала нам триматися гідно. Єдиним мінусом була наша мати, яка звикла до розкішного життя, ніяк не хотіла жити відповідно до доходів, як, власне, і працювати.   

- Не тут, - я зітхнула і подивилася на сестру, - я вже знайшла квартиру і скоро туди переїду. 

- Але чому? - Дивувалася Саванна, хоча я розуміла, що зараз рушився і її звичний спосіб життя, який вона навряд чи хотіла змінювати.   

- Все краще, ніж жити під одним дахом з Аннет Вьен, — це було і смішно і сумно говорити так про нашу матусю, але ми обидві розуміли, що це було правдою.   

- Так ти мене кидаєш на поталу вовкам? - Сестричка закусила губу, дивлячись на мене з легким нерозумінням і жахом. Поруч з матусею їй доведеться швидко подорослішати. Прибирання, готування, оплата рахунків - все це тепер буде на плечах Савани, як до сьогоднішнього дня було на мені. Але з мене досить.   

- Це не потала вовкам, це така життєва школа, що після неї взагалі нічого не страшно, - на цих словах ми обидва засміялися, прекрасно усвідомлюючи, що витерпіти життя з мамою було ще тим досягненням. Але я поки не розповідала сестрі, що навіть при такому розкладі у житті трапляються речі й гірші ніж спільний побут з Аннет Вьен.   

- А можна я з тобою переїду? - Несміливо запитала сестра, поки я збирала свої речі, - не хочу я з нею залишатися, вона ж мене з нутрощами з'їсть, - заканючила Савана і ми обидві розуміли, що саме так і буде.   

Свою сестру я любила, і вона знаходилася саме в такому віці, коли потрібно було отримувати задоволення від життя: останній курс університету, молодість, легкість, безтурботність. Я хотіла, щоб у неї було все те, що у двадцять два у мене не було.  

- Звичайно, - я перевела на неї погляд і посміхнулася. Ні на секунду не задумалася над своєю відповіддю, - тільки дай мені кілька днів влаштуватися на новому місці. А поки що, - я почала змовницьки, - ти будеш моєю правою рукою. Не хочу потрапляти матері на очі й вислуховувати її істерику, тому попрошу тебе зібрати та перевезти мої речі. Коли з моїм переїздом буде покінчено, можеш і свої починати збирати.   

Я знала, що зробила правильний вибір, зупинившись на двокімнатній квартирці. Хоч район був і не дуже, добиратися до роботи було далеченько. Зате я буду жити одна. Точніше з сестрою. Без матері. І, найголовніше, ніхто з мого минулого мене більше не знайде.   

Я так думала...