Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"

— Ти серйозно? — Вона декілька разів прокліпала, неначе це міг бути сон. Я схвально кивнув на її питання і тоді простягнув до Мії руки, запрошуючи у свої обійми. Вона швидко притулилась до мене і я провів долонею по її голові. — Усе що приноситиме тобі радість буде в нашому домі, — промовив я.

— Дякую. Ти навіть не уявляєш наскільки я щаслива, — вона притягнула мене до себе й легко поцілувала в шию. Моє тіло одразу покрилось сиротами від її ніжних дотиків.

Воно того варте...

Емілі швидко передала нам нашого улюбленця в контейнері-перевозці й ми продовжили наше побачення, гуляючи парком. В одній руці я ніс кота, а іншою пригортав Мію за талію.

— Тепер пропоную перейти до другої частини нашого побачення. Я обіцяв, що відповім на три твої запитання. Ти вже знаєш, що будеш в мене питати? — з цікавістю запитав я.

— Гаразд. — Мія усміхнулася і вказала рукою на вільну лавочку й ми присіли. — Яке було твоє перше враження про мене? Тільки відповідай чесно! — Я підняв руки догори, неначе я здаюсь.

— Добре, але боюсь, що відповідь тобі не сподобається. Ти тоді показала мені язика і я дуже розізлився на тебе. Мені здалося, що ти самозакохана, пихата і дуже вперта дівчина. Ще ти не захотіла приймати мою допомогу з валізою і я тоді подумав, що ми з тобою станемо затятими ворогами, — признався я. Як добре, що я помилявся. Перше враження і справді буває хибне.

— Але ж ти першим почав сміятись з мене. Це була крихітна помста за твою насмішку наді мною, — обурилась Мія, поморщивши носа.

— Пробач, я не зміг стриматись. Ти була такою кумедною з цією гігантською валізою. — Вона жартома вдарила мене в плече й косо глянула з-під лоба. Я перестав сміятися. — Тоді переходимо до другого запитання.

— Розкажи трохи про себе. Яким ти був в дитинстві? — Мене здивувало запитання Мії. Я думками перемістився в минуле, коли моя сім'я ще була ціла. Ех... — Якщо тобі складно говорити про маму, то я все зрозумію. — Мія поклала голову мені на плече.

— Ні. Все гаразд. Я був щасливим і непосидючим хлопцем, який доволі часто приносив своїм батькам одні неприємності: бійка в садочку, зламаний велосипед, розбиті коліна об бордюр... Проте, батьки любили мене й пробачили всі мої погані вчинки. Можливо це тому, що я був єдиною дитиною в сім'ї й вони дуже турбувалися про мене. Батько майже весь час пропадав на роботі, але весь вільний час він приділяв мені. Навчив мене грати в футбол, зав'язувати шнурки, їздити на самокаті... Мама ж приділяла мені набагато більше часу і намагалась навчити гарних манер. Саме від неї в мене любов до кулінарії. У мене було доволі щасливе та безтурботне дитинство, в якому я нічого не потребував, — щиро признався я з легкою посмішкою на обличчі. Класні були часи. Взагалі, дитинство це такий прекрасний період нашого життя.

— А в мене все було навпаки. Я росла без батька. Матері було доволі складно, проте, вона робила все, щоб забезпечити нас усім необхідним. Одного осіннього дня підошва на її черевиках геть порвалась. Їй потрібно було купити нове взуття, але вона не придбала його, бо наступного дня в мене мало бути день народження і вона вирішила купити мені ляльку, яку я так сильно хотіла, зекономивши на собі. Після цього вона потрапила під дощ і довго хворіла. Я просила її віддати ту іграшку назад і купити собі ліки, але вона не послухала мене. Сказала, що ця лялька робить мене щасливою і вона нізащо не поверне її в крамницю. Тоді я зрозуміла, що мама готова пожертвувати заради мене всім. Я страшенно люблю її.

— Так, тобі пощастило з нею. Вона дуже хороша. — Вкотре мені стало соромно за свою поведінку в перші дні перебування Ксенії та Мії в нашому домі. Я поводився як маленький егоїстичний хлопчик. Проте, минулого вже не змінити, але я ніколи не дозволю собі такої поведінки в майбутньому. — В тебе залишилося останнє запитання.

— Яка твоя улюблена зірка? — Я здійняв брови догори й притягнув Мію до себе за плече. Вона зручно вмостилась на моїх грудях. Цікаво, вона чує моя шалене серцебиття?

— Усі зірки прекрасні й неповторні, але є одна, яка одразу бере мій погляд в полон і не дозволяє відвести від неї очі. Інколи мені здається, що вона ясніша за всіх і її краса затьмарить усі інші зірочки. Я можу дивитись на неї вічно й відчувати якесь тепло у своїх грудях. Ця зірка стала найбільшим світлом у моєму житті...

— І як вона називається? — Мія підняла до мене свої ясні очі, кольору бурхливого океану.

— Найяскравіша зірка сидить зараз поруч зі мною... — Я ніжно поцілував Мію в скроню. — Ти — те саме світило, яке затьмарить усі інші. Яскравіша за Сонце, Сіріус чи Денеб... — На її щоках з'явився легкий рум'янець.

— А якщо не враховувати мене? Тоді яка зірка подобається тобі найбільше?

— Регул — найяскравіша зірка сузір'я Лева. Вона біло-блакитного кольору, тако ж як і твої очі зранку. З латини назва перекладається як "принц", арабською ж — "серце лева". Одного разу я покажу її тобі на зоряному небі. — Мія схвально кивнула й підвелась.

Лакі прокинувся і почав нявкотіти. Як же подобався мені цей кіт, коли він мирно спав у тій клітці. Закінчилися мої #спокійнібуднібезкота.

— Ми вже можемо йти додому?

— Ходімо. — Я взяв Мію за руку й пішов вперед.

— Алексе, ми забули кота. — Прокляття! Я надіявся, що вона не згадає про нього.

— Ага... — Я незадоволено пробурмотів собі під ніс і забрав з лавочки контейнер-перевозку. Цей сірий звірюга почав на мене шипіти і я кинув на нього свій вбивчий погляд. Цей нестерпний кіт вже б з радістю загриз мене, якби вибрався на волю.