Читати книгу - "Відлюбилося, Інна Турянська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Каріна нарешті трохи заспокоїлася і прийняла ситуацію. Але знову тремтіла, тепер вже від іншого хвилювання.
— Тім, ти точно безголовий! — зрештою видавила із себе хоч якусь фразу.
— Та з головою я, з головою, — розсміявся він беручи її руки і представляючи до свого лиця. — Ось бачиш, є в мене голова, — сміявся.
— А в голові? — нахмурила брови дівчина.
Він всміхнувся перетягуючи її руки до своїх губ. Швидко поцілував. І одразу ж міцно вчепився в її руки, щоб не мала можливості вирвати їх.
— Є ромашечко, і в голові і в серці в мене тільки ти. Інші то все так, не цікавлять мене.
Каріна недовірливо дивилася йому в очі, нервово покусуючи губи. Хотіла розпитати про ту подругу дитинства, але все ніяк не наважувалася.
— Ну то що йдемо гуляти? — запитав досліджуючи її обличчя поглядом.
Каріні було ніяково ходити з Тімохою за руку. Постійно хотілося висмикнути, але той і не збирався її відпускати. Лиш сильніше стискав її долоні.
— Не відпущу, — нарешті не витримав він посміхаючись, — Тобі що не подобаються мої руки?
— Та ні, навпаки, — неохоче зізналася Каріна, — Просто незвично от і все.
— Незвично що? — здивовано запитав, — Ходити з тим хто тобі подобається за руку? Бо з Антоном ти так не поводилася.
Каріну і саму дратував той факт, що вона поводилася дико з тим, хто їй подобався. Дуже сильно подобається. От, і справді з Антоном в неї не було якихось стоп-кранів. Вона поводилася врівноважено, спокійно. А тільки поруч з'являвся цей безголовий як їй зразу щось перемикало в голові, як не штовхала його, то хамила. А хотілося в душі все щоб було навпаки. Та що з нею не так?
— Я…ну ми з Антоном просто друзі, — виправдовувалася вона.
— Те, що він для тебе друг я вірю, а те, що ти для нього лише подруга…ну? – вигнув він голову усміхаючись.
— Так, в тебе теж я чула є близька подруга…— не втрималася Каріна, щоб не запитати.
— Є, — всміхнувся Тімоха. — Але вона дійсно не просто подруга для мене, — говорив він на що серце дівчини починало шалено калатати. Боялася, що він зараз скаже, що це все було лиш жартом, грою, лиш грою у кохання. — Даринка дуже мила дівчина, до того ж красива, — говорив спостерігаючи за Каріниною реакцією, що вже палала злісним маковим вогником на щоках, — Щобільше, можливо я навіть її люблю, — всміхався він остаточно вибиваючи Каріну із колії, — Але як сестру, — розсміявся нарешті.
— Та ну тебе, — знову штовхнула його Каріна втікаючи кудись вперед.
— Ти точно якась дика квітка, — наздогнав він її, — Але нічого, будем окультурювати, — розсміявся. — Ходімо, тобі треба охолодитися, а то щоки згорять.
Тімоха потяг дівчину в кав'ярню. Залишилося ще не багато грошей із стипендії.
— То що? Яку тобі каву взяти холодну чи гарячу? — запитав все ще тримаючи її руки.
— Гарячу, — відповіла Каріна відчуваючи, що рум'янець вже зійшов з обличчя.
— Каріночко, я дійсно багато жартую і тріпаю язиком в пусту, але я ніколи не жартував над твоїми почуттями. Над своїми зізнаннями, — говорив Тимофій серйозно як ніколи. — Я дійсно закохався у тебе, ромашечко.
Каріна стала нервово перебирати руками попід столом, руки знову ходили ходором, серце тріпотіло як скажене.
— Може я і безголовий, але точно не безсердечний, — мило всміхався він. — Ну все досить на сьогодні зізнань, — розсміявся він, — А то в тебе скоро он сердечний приступ буде, — зареготав беручи її долоні, що тряслися.
Каріна дуже зраділа, що їм вчасно принесли каву. Швидко схопилася пити, обпікаючи язик. Від цього на очі набігли сльози.
— Ти що ромашечко? — награно здивувався Тімоха, підсуваючись ближче. — Тебе так розчулило моє зізнання? — всміхався, знову жартуючи. — Не плач, квіточко, нікуди я від тебе не подінуся, — говорив бувши вже зовсім поруч. Я ще ж на твоє зізнання чекатиму. Не обіцяю, що заплачу, так як ти, але …— сміявся він обвиваючи руки навколо її талії.
Каріна окинула оком заклад і вирішила звільнитися з його обіймів.
— Так каву незручно пити, – всміхнулася, — я он ногу вже тобі трохи вивихнула, ще не Боже ще що обшпарю, — хитро примружила очі.
Тимофій лиш розсміявся, але все звільнив її з своїх обіймів. Проте одну руку все ж тримав у своїй.
— Я бачив в тебе скоро день народження, Карінко.
— Ну так, — мило всміхнулася.
— Які квіти любиш, ну крім ромашок? — розсміявся Тімоха.
Каріна знизала плечима.
— Я навіть не знаю, — несміливо говорила, — Усі квіти гарні.
— Ага, погоджуюся, усі квіти гарні, — хмикнув Тимофій, натякаючи на дівчат, — Але мені найбільше подобається ромашка, — підморгнув він Каріні.
Каріна знову мовчки пила каву. Хто його знає які квіти вона любила, Антон завжди приносив їй кущові троянди. Вони виглядають гарно і подобалися їй. Але особливого трепету як ромашки, що стояли у тазику у ванні не викликали. Та й Каріна розуміла, що насправді справа зовсім не у квітах була, а в тому ким вони подаровані.
— Я зрозумів, Карінко, буду імпровізувати.
Вони ще довго гуляли, Каріна постійно зберігала дистанцію, у той час, як Тімоха постійно бажав її скоротити. Але несподівано Каріна сама схопила його за руку і потягла у вузьку вуличку.
— Не знаю, що ти там задумала, але мені це вже подобається…— почав говорити Тімоха всміхаючись, але його зупинила Каріна закриваючи рота своєю рукою.
— Тсс, — сказала вона несміливо визираючи з за стіни. — Там Оленка, вона як грамофон, як побачить то одразу всі знатимуть…
— Знатимуть що? — нахмурив Тімоха брови.
— Як що? — перелякано запитала Каріна. — Про нас з тобою! – обурливо відповіла.
Тімоха струсив головою.
— Ну так і що, ти проти? — питав хмурячи брови.
— Ні….ну просто….це якось, — говорила дівчина відчуваючи як Тимофій схопив її за руку і витяг назад нахабно махаючи рукою тій самій Олені, але та схоже цього не помітила. Каріна налякано витріщила очі і сіпнула його назад в провулок, тим самим опинившись підпертою до стіни його тілом.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відлюбилося, Інна Турянська», після закриття браузера.