Читати книгу - "Вовчиця. Присяга крові, Анна Юняєва"

– Гаразд, ти мене розкусила. – закотивши очі сказав брат. 

– Не знав, що тобі подобаються войовниці дівчата. – сказала вовчиця з насмішкою. – Вона дуже сильна вовчиця, я знаю її з малечку й недаремно вона керує нашим загоном бойових вовків. Та наскільки я пам'ятаю, то вона не зацікавлена у стосунках. Невже ти купився на той поцілунок? – Ельза поглянула на брата, який відкрив щелепу від подиву.

– Стривай, що? – він поглянув на неї з округленими очима. – От бляха, ти зазирнула в мої спогади, коли ділилася своїми? – він запитав це про вже знав відповідь. – І що ти ще видивилася там?

– Більше нічого, дякувати богу. Я це зробила ненавмисно. Я зосередилася на передачі спогадів й витратили всі свої сили на це, тому не змогла контролювати перебіг твоїх спогадів, інакше б не змогла показати тобі всю потрібну інформацію я й так доклала чимало зусиль, щоб ти побачив конкретні події й нічого зайвого. – вовчиця зрозуміла по реакції брата, що той видихнув з якимось полегшенням. Здається все не закінчилося поцілунком. Тільки от як він зміг підкорити Юліану? Для Ельзи це було дивно знаючи цю вовчицю. Вона вперта, сильна та вольова. Їй подобалася Юліана своїм характером, адже в ній були лідерські якості й те, як вона муркотіла, як кішка, коли спілкувалася з Майло підкинуло їй деякі здогадки.

– Ельзо! – позаду роздався жіночий голос й обернувшись вона побачила Юліану.

– Про вовка промовка. – посміхаючись сказала Ельза з хитринкою в голосі.

– Ватажки клану прибули, вони хочуть тебе бачити. – сказала Юліана, а вовчиця підвелася з мосту та попрямувала в її сторону. Та підійшовши ближче Ельза відчула знайомий запах, яким Юліана пропахла повністю. Вона впізнала цей запах, адже останнім часом її нюх став ще чутливішим, ніж зазвичай. Ельза зупинилася внюхуючись в цей ледь відчутний аромат на шкірі дівчини, а та здається зрозуміла, що Альфа вчула запах брата.

– Здалося. – всміхнувшись сказала вовчиця Юліані. – З цією вагітністю розум закипає, а запахи так плутаються. – Альфа помітила, як вовчиця видихнула з невеличким полегшенням. – У мене є для тебе завдання з Майлом. Доки я буду на зібранні, я хочу, щоб ви сповістили вовків двох кланів про термінове засідання. Явка обов'язкова і якщо хтось осмілиться не прийти - відповість переді мною особисто. Візьміть когось в допомогу, щоб встигнути до вечора зібрати всіх, особливо, якщо хтось виїхав у місто. Розішліть звістки по всіх наших поселеннях, включно з поселеннями Вільтонів розуміється. Всі вони мають переїхати до нашого селища й негайно. Я оголошую надзвичайний стан, про все інше сповіщу на зібранні. – очі Юліани розширилися від подиву, адже надзвичайний стан не оголошували багато поколінь. Альфа відчула прискорене серцебиття дівчини. – На тебе можна покластися чи я помилилася? – Ельза сказала це суворіше. – Ви маєте не показувати свого страху, якщо вовки відчують твоє хвилювання, то злякаються й зросте паніка. Нам це зараз ні до чого. Якщо не можеш контролювати свої емоції, то нічого страшного в цьому немає. – вона повернулася до брата, який стояв вже поруч. – Майл, впораєшся сам? 

– Зачекай, я здатна допомогти. Просто ця новина стала дуже неочікуваною. – Ельза прислухалася й почула, що серце дівчини почало битися спокійніше. Здається Юліана не хоче втрачати можливість показати себе перед ватажком. Альфа усміхнулася та кивнула в знак згоди.

– Добре. – сказала Альфа та пішла стежиною, що вела до поселення Лерісонів.

– Я так розумію, що тобі щось відомо? – Юліана повернулася до Майло та схрестила руки на грудях.

– Щось відомо. – коротко кинув Бета та пішов стежиною, а за ним й вовчиця.

– Не хочеш сказати, що відбувається? Чому вона оголошує надзвичайний стан? – дівчина не вгамовувалася, вона хотіла отримати відповіді.

– Ти чула нашу Альфу, вона дала чітко зрозуміти, що все розповість згодом. – вовк відповідав спокійно, хоча питання вовчиці починали його трішки дратувати.

– Чому ти не можеш сказати? Невже все наскільки погано? – вона ледь не врізалася в спину Бети, коли він різко зупинився.

– Знай своє місце, вовчице! Ніхто, чуєш, ніхто не має права ослухатися нашу Альфу, ні я, ні тим більше ти! Тобі віддали наказ, а ти його вперто намагаєшся порушити. Якби моя сестра вирішила, що тобі прийшов час знайти - вона б тобі розповіла. Та вона вчинила інакше вважаючи, що ти поки що не готова знати. Твоє серце ледь не вистрибнуло з грудей лише від слова "Надзвичайний стан". – вовчиця обурилася реакцією Бети, проте не зважаючи на його грубу відповідь - він мав рацію. Вона перейшла межі забувши, що накази Альфи не обговорюються. Й це правило існує не з проста.

– Не міг сказати ввічливіше, варваре? – його очі потемніли від слів Юліани.

– Здається ти забула з ким говориш? – проте Юліана підійшла до нього ближче, що чула його подих на потилиці.

– Важко забути, коли тобі про це постійно нагадують. Проте, минулої ночі ти був зовсім іншим. – вона стала навпочіпки та прошепотіла йому це в губи лоскотячи їх подихом. Вона розвернулася та пішла від нього подалі, а він дивився в слід дівчини, яка йшла виляючи стегнами вісімки.

– Бісова дівка! –буркнув собі під носа Майл та пішов слідом.