Читати книгу - "Чужа секретарка, Олена Домова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але, незважаючи на всі потуги, час збігав дуже повільно. Гена вже знудився та почав поглядати на годинник. Кортіло втекти з цього бенкету та скоріше стиснути в обіймах попелясту красуню. Зрештою він вийшов на двір, де в яскравому світлі різдвяних ліхтариків гралися діти.
- Любиш дітей? - раптом поруч матеріалізувалася Марина.
- Та ні, не дуже, - задумливо сьорбнув зі склянки Гена. - А що?
- А я дуже люблю, - обличчя дівчини посвітлішало, коли вона дивилася, як вовтузиться малеча. - Ось і подумала, що нам буде про що поговорити.
Гена хотів пожартувати про те, що йому подобається процес, а не результат, але не став. Кадрити дівчину він не збирався, але підтримати ввічливу бесіду було варто. Адже напевне відтепер перетинатися вони будуть частіше.
- І про що ж ти збиралася розмовляти?
- Не звертай уваги.
- Але ж мені тепер цікаво, - "Насправді ні".
- Ну, наприклад, розповісти про дитячі будинки, якими я опікуюся, запропонувати стати волонтером або спонсором.
- Нічого собі. Ти ж щойно повернулася і вже кимось опікуєшся, - Гена зобразив тихі оплески. Від такої реакції дівчина зашарілася. - Волонтерити в мене часу, на жаль, немає, але прийняти участь у благодійних заходах завжди готовий, тож звертайся.
- Дякую, - усміхнулася Марина. - А ти змінився. Такий серйозний став.
- Хіба? - здивовано звів брови Гена, почувши про спогади. Адже Марина казала, що геть його не пам'ятає.
- Ну, мені розповідали про тебе, - засоромилася дівчина, що бовкнула зайвого. - Казали, що ти жартівник та спокусник, але я бачу ділового та серйозного чоловіка.
- Це мабуть через те, що мені вже скоро їхати. Всі думки в роботі, - збрехав Гена, насправді всі його думки юрбилися біля однієї білявки.
- І на довго ти поїдеш?
- Ну, за моїми розрахунками, щоб налагодити всі процеси знадобиться десь півроку.
- Ого, - обличчя Марини витягнулося від здивування. - Тебе так довго не буде?
- Час від часу приїжджатиму, звісно. На святкування свого дня народження, наприклад. До речі, запрошую і тебе, якщо буде час.
- Так, звісно, я прийду, - схилила голову дівчина.
- Чудово, - Гена не міг позбутися відчуття ніяковіння поруч з нею. - Ну, гадаю, мені вже час їхати. Треба ще зі всіма родичами попрощатися.
- Так, звісно.
Марина залишилася на вулиці спостерігати за малечею, а Гена викликав таксі та попрямував шукати дядька і батьків. Попрощавшись з родичами, знову вийшов на двір. Дівчина стояла на тому ж місці й задумливо дивилася на бруківку перед собою. Гена вирішив її не зачіпати, тихо пройшов повз та вийшов зі двору.
До свого колишнього будинку приїхав рівно о восьмій. На повідомлення, яке відправив півгодини тому, Катерина відповіла, що плани не змінилися, й вона вже виходить. Від пропозиції забрати її від дому батьків категорично відмовилася, бо виходитиме разом із братом, який напевне захоче її провести.
"Тоді можна я почекаю на тебе в квартирі?"
"У тебе лишилися ключі?"
"Так"
Катя довго набирала та виправляла повідомлення, але зрештою написала коротке: "Можна".
Гена зайшов до квартири. Докорінно в ній нічого не змінилося. Тільки тепер в передпокої висіло зимове жіноче пальто, а на поличках стояли чобітки на підборах. Але власниця цих речей могла бути і гостею, яких раніше тут бувало немало.
Відкинувши думку, чоловік пройшов у вітальню, потім хазяйновито зазирнув в холодильник.
- Ні, не схоже на святкове меню, - пробурмотів Гена.
Оскільки їсти зовсім не хотілося, він вирішив сходити в магазин хоча б за вином та легкими закусками. Часу якраз мало вистачити.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чужа секретарка, Олена Домова», після закриття браузера.