Читати книгу - "Переваги поразок, Шарль Пепен"

Складність тут у тому, щоб зізнатися собі у спадковому бажанні, прийняти чиєсь визначення, яке ми не вибирали за свою сутність. Ми, як представники західної культури, що звикли до свободи вибору й мислення, не погоджуємося із цією ідеєю. Одначе це просто здоровий глузд. Ми — вихідці з нашого дитинства, а також із історії, яка відтворюється протягом кількох поколінь. Як думати, що така історія не веде нас до того, ким ми є, до первісних визначених поривань? А втім, це не прирікає нас на визначену долю.

Великі творці, за твердженням Ніцше, — це ті, хто повністю приймають у собі свій спадок. Інші витрачають стільки енергії, щоб сховатися від самих себе, що їм більше не залишається енергії на своє становлення. Тільки-но зрозумівши, звідки ми і хто, ми приймаємо це, нам лишається свобода танцювати навколо своєї осі, стати вірними тому, що ми не можемо змінити. Треба знати землю, щоб посадити там дерево, яке на ній ростиме. Наші поразки можуть допомогти нам дізнатися, де є наша земля. Прийняти це й навчитися танцювати.

Усупереч тому, що кажуть деякі терапевти, наша здатність до відновлення не є безмежною. Утім, якщо ми залишатимемося вірними тому, що важить для нас, вона зростатиме. Варто лише згадати Шарля де Ґолля, Барбару, Річарда Бренсона чи Девіда Бові. У підґрунті як поразок, так і успіхів лежить вірність їхньому особистому пошуку, осі.

Девід Бові змінював обличчя, персонажів, жанри, перевинаходив себе, але лишався вірним музиці — не ідентичності, не сутності, але проекту, бажанню, своїй зірці. Це ми в ньому й любимо. Щось у його голосі, хай якими тривалими були періоди між релізами альбомів, виказувало цю вірність.

Ми маємо значно більше свободи, ніж нам здається. Визначення нашого пошуку, на якому не маємо поступатися, робить нас і менш, і більш вільними одночасно. Менш вільними, тому що не все є можливим. Більш вільними, позаяк ми ставатимемо кращими, залишаючись на своїй осі, вірні своїм бажанням.

Два філософічні напрями, але одна мудрість поразки: вона дає нам свободу, хоч навколо й безліч обмежень.

Висновки

Французьке слово échec — поразка — походить від арабського al cheikh mat, що означає «король мертвий».

Я написав цю книжку, воліючи показати протилежне: коли ми зазнаємо поразки, король у нас самих не вмирає. Навпаки, завдяки їй він починає розуміти свою силу. Великі королі стають такими у битві, коли самі собі дивуються й відкриваються іншим. Звісно, поразки не є приємними. Проте вони відчиняють нам вікна у реальність, дають нам змогу виявити наші можливості та поставити собі особисті запитання про наші найпотаємніші бажання: короля поранено, хай живе король!

Думка про арабське походження цього слова не є одностайною. échec може походити з перської sha mat, що означає «король здивований». У поразці інколи є чому дивуватися: такою великою є наша здатність одужувати, а наші поразки мають величезну силу зближувати нас із іншими чи розкривати нас для нас самих, розплющувати нам очі. Варто зазнати невдачі, щоби збагнути, у чому полягає радість життя і краса нашого світу.

А може, слово échec просто походить від старофранцузького терміна eschec, що з’явився в ХІ столітті й означає «здобич», тобто те, що армія відбирала у ворога, або вкрадену в когось річ, або врожай садівника: у будь-якому разі це означає перемогу. Заманливо повірити в цю етимологію, бо саме вона веде нас до розуміння мудрості поразок.

Наші поразки — це здобич, а інколи навіть і справжній скарб. Треба наражати себе на ризик життя, щоб знайти цей скарб, а потім розділити його з людьми, щоб зрозуміти його ціну.

Додатки

Якщо

Редьярд Кіплінг

Як вистоїш і голови не схилиш,

Хоч зводять осуд і помиї ллють,

І покладаєшся на власні сили,

Хоч у зневірі лають і кленуть.

Як збережеш надію в безнадії,

Оббріханий — не вклонишся брехні,

Як злість втамуєш, хоч навколо злії,

Як слово й честь не втопиш у багні.

Як мрійництво не занапастить мрії,

Не