Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

- Просто передай Деррану, що я чекатиму його у "Вовчій ягоді" сьогодні ближче до півночі.

У руці його брязнула монета і впала прямо в долоню Майлза.

- Це тобі за турботи.

   ~~~

У залитій холодним білим світлом палаті було по-ранковому тихо. Розмірене дихання блідого чоловіка, що спав у потертому кріслі, вторило приладам, які зчитували пульс юнака на лікарняному ліжку. 

Годинник на стіні відрахував чверть восьмої ранку, коли хлопець поворухнувся і розплющив очі. Він одразу ж заплющив очі від яскравого світла лікарняних ламп і застогнав.

За хвилину він знову розплющив очі, і погляд його прикувала загіпсована нога. З пересохлих губ зірвалася ледь чутна лайка і глибокий вдих, що озвався болем у ребрах і спині. Тепер йому точно заборонять тренування.

Він віддихався і обвів поглядом кімнату: сіра палата була сповнена таких же сірих речей. Зліва пищав якийсь прилад, але повернути важку, наче бетонну, голову і подивитись що там хлопець не зміг, та ніби приросла до подушки. Піднісши руки до лиця, Джеймс стиснув губи: права рука була у пов'язці і вся у дротах.

Скосивши очі трохи праворуч, він побачив виснажене обличчя батька, скуйовджене сплутане волосся, м'ятий одяг. Джеймс раптом усе згадав: і прогулянку пляжем, і скелю, і невдале падіння, і кров на камені, і сильні руки Тоні, що тягли його кудись.

Заболіла голова, кров запульсувала у скронях. Торкнувшись лоба рукою, він відчув неприємну на дотик пов'язку. Джеймс скривився, почувши запах бинтів, просочених чимось огидно липким і смердючим.

Поруч із ліжком щось ворухнулося, це Стівен намагався влаштуватися на кріслі. Йому було незручно, і він крутився, ризикуючи впасти на підлогу. Невдоволений незручним спальним місцем він прокинувся і застиг, побачивши погляд сина.

- Джеймсе! Ти прокинувся! Як ти себе почуваєш? - Стівен кинувся до ліжка так швидко, що Джеймс заплющив очі, намагаючись впоратися з запамороченням.

- Так, я живий, тату, все добре, - пробурмотів він, борючись із нудотою, - а ти кепсько виглядаєш. Ти давно тут? Я давно тут?

- Вже третій день. Ти все ніяк не приходив до тями. Нарешті! - Стівен сів на ліжко і розсіяно поправив дроти. Він усміхався і зморшки в куточках його очей ставали помітнішими.

- Я дзвонив матері, обіцяв передзвонити, коли ти прийдеш до тями. Вона збиралася все кинути і приїхати, але я знаю, що б ти на це сказав, - батько досить кивнув головою і склав руки на грудях, ніби не знаючи, чим їх ще зайняти.

Джеймс промовчав. Від думки, що десь там є мама, що шалено хвилюється, йому стало недобре, але сил на тривогу просто не було.

- Як ти?

- Пити хочеться.

- Так, звичайно, зараз, - Стівен налив трохи води у пластиковий стакан з соломинкою і підніс синові. - Впораєшся? Ось так, пий. Потроху.

Зробивши кілька ковтків, Джеймс знесилено опустив голову на подушку.

- Дякую, тату. Так краще… То що зі мною?

- Окрім зламаної ноги, струсу мозку внаслідок черепно-мозкової травми і пари синців, начебто нічого, - відчужено пробурмотів Стівен, поправив подушку під головою сина, і втомлено прикрив очі.

- Ох, не варто мені було відпускати вас одних, я наче відчував. - Він похитав головою. І раптом розлютився.  - Чому тебе понесло чортзна-куди, ти мені не міг би пояснити? Щоб я більше не чув про жодні поїздки! Нікуди!

Джеймс промовчав і стомлено заплющив очі. Лише за півхвилини він заговорив знову.

- І які прогнози? Мені тут довго валятися?

- Подивимося, як будеш одужувати, Джеймсе. - Темні кола під очима Стівена стали помітнішими, але він уже заспокоївся. - Лікарі налаштовані оптимістично, криза минула, ми чекали на твоє пробудження. Так що просто відпочивай, а я попрошу медсестру оглянути тебе, домовилися?

Хлопець скривився: здоровенний сірий гіпс на нозі дратував його, і, здавалося, саме він завдає стільки болю та незручностей. Відпочивай тут, як же. За мить погляд його заскленів. Він осягнув сказане батьком.

- Криза минула? Що це означає?

Обличчя Стівена на мить спохмурніло.

- Був момент, коли лікарі не могли сказати з впевненістю, чи ти видерешся, - він усміхнувся через силу. - Але ж у тебе міцна черепушка. Отже, все обійшлося.

Джеймс намагався дихати рівно, але пульсометр зрадницьки запищав. Хлопець перевів повний ненависті погляд на дроти та змінив тему.

- Як Тоні, Пітер?

- З ними все гаразд. Вони щодня приходять провідати тебе, але зараз ще зарано, вони сплять. Я подзвоню їм пізніше і повідомлю радісну новину.

- А ти?

- А що я? Ааа, я взяв лікарняний, все гаразд, там і без мене розберуться. Інша справа школа та …

- Пітеру дуже перепало за те, що не встежив за мною?

- Ха, ніби це можливо, встежити за тобою! - Стівен підвівся з ліжка і поправив покривало. Це зараз він такий великодушний, думав Джеймс, але це триватиме дуже недовго.