Читати книгу - "Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon"

Тепер дівчина вже сумнівалася у тому чи варто їй було боятися місцевих жандармів і шкодувала, що не роздивилася транспорт, який знаходився на стоянці для стратосферних глайдерів. Цілком можливо, що серед них справді міг бути і її глайдер. Навіть будучи п’яною до півсмерті, вона його упізнала б та змогла увімкнути автопілот.

Зовсім скоро швидкісний ліфт доставив її у знайомий портал, який містився на одному з останніх ярусів даного житлового масиву. Так як і інші мешканці Парадізо, саме звідси вона збиралася потрапити безпосередньо усередину свого помешкання. Цілий ряд вузьких білих дверей з іменними табличками та числами приховував за собою невеликі кабінки приватних ліфтів.

Завдяки тонким прозорим шахтам розкішні та дорогі апартаменти у надхмарних спорудах Парадізо сполучались з верхніми ярусами житлових масивів Океанія і були призначені для зручності переміщення пуном представників місцевої еліти, які не мали можливості або не бажали літати на глайдерах. Зовні вони були схожі на білі мононитки, _____________________________________________________________________________

Магр* - один з так званих восьми пунів – окремих частин-міст велетенського міста Октапуна - столиці Золотого царства, що знаходиться на неоострові Атлантида, на планеті Земля (Сонячна система, галактика Молочний Шлях) (фантастичне).

які тягнулися високо угору та кінці яких пірнали прямо у хмари, де вигравали усіма кольорами райдуги розкішні вітражні споруди.

Саме в одній з них мешкала родина дівчини і як тільки вона про неї подумала, то навіть якоїсь миті їй вже перехотілося потрапляти будь-кому з неї на очі. Оскільки, вигляд вона мала просто жахливий, то знала, що стосовно цього повчальної промови від матері та

уїдливої критики від старших сестер їй не уникнути. Але найбільше вона боялася зустрічі з старшим братом. На відміну від них, той був справжнім тираном.

Та вибору у Пони не було, оскільки повертатися до чужої квартири з безладом та п’яними і незнайомими індивідами їй також не хотілося. У такому вигляді йти їй було нікуди, тому що усі її так звані «друзі» насправді вже давно відвернулися від неї. Після недовгих вагань, вона таки рушила вздовж знайомого ряду дверей у пошуках потрібних.

Як тільки дівчина опинилась перед ними, то вкотре з жахом подумала:

«Добре, що моє помешкання сполучене з цим житловим масивом і якби я зараз знаходилася б у якомусь іншому, тоді потрібно було б викликати таксі-глайдер… і, здається, моя платіжна картка навряд чи активна… Якщо я не помиляюся, то Ясон іще тиждень тому остаточно заблокував мій банківський рахунок… Можливо, саме тому я опинилася тут – унизу…»

Вона знову подумала про тих, з ким колись мала дружні стосунки, але окрім неприємних спогадів нічого не приходило на думку: колишній наречений вже геть забув про її існування, подружки-аристократки цуралися її, а на очі іншим своїм родичам їй також було соромно з’являтися у брудній сукні та ще й з підбитим оком.

Тому, наступної миті, Пона набрала на крихітній панелі, яка знаходилася на стіні поряд з дверима приватного ліфта, потрібну комбінацію з символів і важко зітхнула. Двері відразу ж плавно відчинилися і лише силою волі вона «заштовхнула» своє усе ще не дуже слухняне тіло до кабіни.

Не встигла дівчина кліпнути очима, як опинилася усередині свого будинку. Почувши шум з ангару для стратосферних глайдерів, поряд з яким тепер знаходилася кабіна приватного ліфта у прозорій шахті, вона насторожилась. Скоріш за все, хтось з її рідних також щойно повернувся додому.

Обережно визирнувши крізь розчинені двері, Пона надіялася, що її не побачать і вона зможе тихо та непомітно прослизнути до своєї кімнати. Але сталося не так, як гадалося. Її погляд зупинився на старшому братові, який у всій своїй грізній величі стояв прямо перед нею і втікати від нього не було куди.

- Ну, нарешті… Не минуло і трьох діб, - стримано-спокійно промовив кремезний світловолосий стрункий красень. Якби не крижаний погляд його блакитних очей, Пона, можливо, навіть була б рада його бачити.

- Ясон… - тихо пробелькотіла вона, опустивши голову, таким чином намагаючись сховати свій винуватий погляд.

- Де ти була? – холодно пролунав голос чоловіка, який здавався дівчині просто велетнем, хоча вона сама також була високого зросту. – У вічі мені дивися!

- Я… я… - почала затинатися Пона, але таки задерла голову і несміливо підвела погляд. Вона була не просто перелякана. Хоч старший брат і був справжнім красенем, але тепер він нагадував їй не осяйного античного бога, а грізного дракона, який ось-ось проковтне її.

Ясон був вищий ніж два метри зросту, але і вона не була крихіткою, будучи нижчою від нього на голову. Та незважаючи на це, Пона почувалася блохою, яку ось-ось розчавлять. Вона думала, що сказати йому, але чомусь нічого змістовного не спадало їй на думку. Тому, залишалося лише мовчки дивитися на старшого брата і з страхом очікувати чергового покарання.

Він і справді був прекрасним, навіть коли гнівався. Багато незаміжніх аристократок задивлялися на нього, а то й наполегливо чіплялись з непристойними пропозиціями, при цьому наївно думаючи, що він «купиться» на їхні штучні принади. Навіть тепер він, як завжди, виглядав велично у своєму дорогому темно-синьому костюмі, на тлі якого, його розкішні, світлі та міцно зв’язані у хвіст, довжелезні локони виглядали золотими.

- Знову п’яна, а тепер ще й побита, - невдоволено констатував Ясон, розуміючи, що змістовної відповіді на своє запитання так і не отримає. – Йди до своєї кімнати, а про те, де ти була увесь цей час, ми будемо розмовляти пізніше.

- Гаразд, - тихо пробелькотіла Пона і знову опустила додолу свій винуватий погляд, тому що добре знала, яким буває її брат у гніві. – Вже зникаю.

Не встигла вона прослизнути повз Ясона, як відчинилися сусідні двері і біля неї опинилися її мати та одна з старших сестер. Обидві були гарно одягнені і прямували до ангару. Як зрозуміла Пона, вони кудись збиралися летіти та коли побачили її, то вмить заклякли на місці і з жахом та подивом витріщилися на неї.