Читати книгу - "Тотальний опір. Частина 2"

­­­­   ­­­­ в) боротися зі злочинністю (кримінальною, а не політичною!);

­­­­   ­­­­ г) забезпечувати функціонування карних установ для злочинців.

■ Окрім поліційних сил, окупаційна влада притягне у політичну сферу свій власний поліційний апарат і таким чином:

­­­­   ­­­­ а) заснує політичну поліцію;

­­­­   ­­­­ б) розбудує шпигунську мережу;

­­­­   ­­­­ в) влаштує власні в'язниці та концентраційні табори для політичних в'язнів.

■ Однак завжди — відповідно до того, як високо вороже поліційне керівництво оцінюватиме надійність місцевої поліції — воно застосовуватиме місцеву поліцію для допомоги у певних завданнях.

■ Під час такої вимушеної співпраці виникає чимало можливостей для здійснення саботажу (див. розділ "Пасивний спротив").

* * *

■ Перед офіцерами, вищими унтер-офіцерськими чинами, а також важливими фахівцями поліції (як-от функціонери інформаційно-розвідувальної служби) супротивник ставить вибір: «співпраця» або «смерть».

■ Аби уникнути тавра зрадника чи страти, ці поліційні чиновники змушені будуть піти в підпілля. Їх добре знає багато людей, тож вони не надаються для роботи в русі опору. Саме тому їм слід негайно іти «в ліси», тобто приєднатися до формації малої війни.

■ Тож вони зникають і забирають зі собою:

­­­­   ­­­­ ■ зброю і боєприпаси;

­­­­   ­­­­ ■ службовий однострій і посвідчення (для маскування);

­­­­   ­­­­ ■ штампи, формуляри (для підробки документів);

­­­­   ­­­­ ■ службові автомашини і резерв пального;

­­­­   ­­­­ ■ переносні радіостанції;

­­­­   ­­­­ ■ ключі від в'язниць, службових приміщень, складів, сейфів тощо (для пізніших вламувань, нальотів тощо).

Тактика окупаційної влади

Загальні зауваги

В ідеологічній війні сама лише воєнна перемога не задовольняє супротивника. Вслід за військами наступають політичні й економічні органи влади ворога, маючи за мету приєднати завойовану територію до сфери своєї влади не лише у військовому, але й у політичному та економічному вимірах.

Організація окупаційної влади

Засадничо розрізняють:

Окупаційні війська:

■ Війська регулярної армії. Здебільшого, це військові частини розміром із дивізію. Політично радше індиферентні.

■ Іноді другорядні війська, як-от:

­­­­   ­­­­ ■ допоміжні підрозділи, союзники;

­­­­   ­­­­ ■ підрозділи новобранців;

­­­­   ­­­­ ■ призвані старші за віком резервісти, підрозділи, що з якихось причин уже не цілком годяться до боїв на фронті;

­­­­   ­­­­ ■ підрозділи із застарілим спорядженням;

­­­­   ­­­­ ■ війська, що повернулися з фронту і тепер ідуть у тил, аби набратися сил.

Партійні військові підрозділи:

■ Їх можна порівняти, скажімо, із німецьким СС або російським НКВД раннього періоду.

■ Характеристика: щось середнє між поліцією та армією. По суті, це таки, власне, поліційні війська. Політично вони надійніші за регулярну армію. Це преторіанська гвардія режиму.

■ Оснащення: подібне до армійського.

■ Озброєння: легка й важка піхотна зброя. Танків мало, зате достатньо бронетранспортерів та моторизованих транспортних засобів. Найсучасніше радіотехнічне обладнання.

■ Освіта: загальна військова базова освіта. А окрім цього — спеціальна освіта, що знадобиться при таких видах задіювання, як:

­­­­   ­­­­ а) утримування в шорах вороже налаштованого населення (як у своїй країні, так і на зайнятих землях);

­­­­   ­­­­ б) охорона та адміністрування таборів, у яких перебувають політичні в'язні (концентраційні табори, табори примусової праці);

­­­­   ­­­­ в) придушення бунтів та повстань;

­­­­   ­­­­ г) операції відплати й зачистки.

■ Завдання на окупованій території. Партійні війська повинні:

­­­­   ­­­­ а) спільно з окупаційними військами утримувати у послуху населення;

­­­­   ­­­­ б) постійно забезпечувати підтримку для окупаційних військ (а водночас контролювати самі окупаційні війська, тримаючи їх у постійній напрузі);

­­­­   ­­­­ в) творити залізний кістяк у бою; надихати своїм прикладом окупаційні війська, які не завжди хочуть воювати і не є надто надійним елементом; не давати їм у кризових ситуаціях відступати.

Політична поліція:

■ Її можна порівняти з німецьким Гестапо або ж російським ҐПУ раннього періоду.

■ Характеристика: див. розділ "Політична поліція".

■ Завдання на окупованій території: забезпечує нагляд за:

а) населенням;

б) окупаційними військами;

в) партійними військами;

г) військовою адміністрацією, а згодом, після встановлення «адміністративного самоврядування», — за маріонетковим урядом та його органами.

Інше:

■ Опорні пункти й пости у містах та сільській місцевості, винищувальні команди, контрольні патрулі та охоронці — всіх їх постачають підрозділи окупаційних військ.

■ Основний «резерв втручання» для придушення безладу на місцях або ж повстань комплектується з підрозділів партійних та окупаційних військ.

Військова адміністрація

■ Перші дні окупації: індивідуальний терор бойових військ та етапованої солдатні, що вийшла з-під контролю; плюндрування, ґвалтування, убивства.

■ Перші тижні й місяці окупації: систематичне тероризування населення спеціально навченими органами супротивника (військові управлінські установи, партійні війська, політична поліція).

Самоврядування

Грошова реформа:

■ Після кількох місяців окупації започатковується грошова реформа. Місцеві гроші цілком витісняються грішми супротивника. На додачу до всього обміняти дозволяється лише невеликі суми. Так населення позбавляється готівки, швидко й остаточно зубожіючи.

■ Продукти й товари зникають із крамниць, тож їх тепер можна купити лише на чорному ринку і то — за великі гроші. Це змушує населення до продажу власного майна (килимів, картин, книг, меблів тощо). Тепер люди втрачають навіть те, що вдалося зберегти під час війни.

■ Грошова реформа і зникання з продажу товарів сприяють поширенню злигоднів серед населення. Так його готують до сприйняття нової ідеології.

Експропріації:

■ За якийсь час після початку окупації нова влада починає ліквідовувати приватний капітал. Більші фірми закривають примусово, а малі підприємства не витримують самі, зникаючи під тягарем непомірно завищених податків.

■ Ліквідація малих підприємств і крамниць призводить до значних ускладнень у постачанні населення. Життя людей, особливо простих робітників, погіршується надзвичайно швидко. Від цих нових відносин найбільше потерпає міське населення.

■ Зникають продукти харчування та промислові товари. Натомість з'являються «закриті крамниці», в яких можуть забезпечувати себе всім необхідним окупаційна армія, адміністративні й поліційні органи та місцеві запроданці.

Знищення фермерської верстви[8]:

■ Сільське господарство колективізується. За допомогою добре продуманої руйнівної тактики селян змушують долучитися до колективних господарств.

■ Спочатку заарештовують основних сільських активістів, які організовують чи очолюють протести проти колективізації. А тоді починається робота з окремими селянами: до них з'являються уповноважені державної партії і переконують, облаюють і погрожують доти, доки вони, врешті, погоджуються.

■ У колективній системі окремий селянин нічого доброго не отримає. Ним візьмуться керувати люди, які нічого не тямлять у сільському господарстві. Так гаснутиме його