Читати книгу - "Вирок Бойового Мага, Andrii Noshchenko"

Глава четверта. 

Зручно вмостившись на кокпіті та задавши маршрут човну, я витягнув записи схибленого Рома, адже інших гримуарів з магії елемента часу високого рівня я не мав. Можливо, це не було такою гарною ідеєю, як здавалося, бо навіть зараз, коли минуло стільки часу від нашої зустрічі, мене аж смикало від згадки, наскільки дірявими були його мізки. Але також фактом було те, що він свого часу був чи не єдиним магом континенту, котрий опанував восьме коло у цьому елементі, ще до того як зник у підземеллі Вангану, де й здох. Не без моєї, правда, допомоги. Кілька годин я витратив на те, щоб розібрати пʼять написаних ним книг за хронологією. І не тому, що це були записи схибленого, навпаки, читаючи ті викладки і обґрунтування результатів його експериментів, жоден не назвав би автора рукописів хворим на голову. Проблема для мене була у тому, що моя теоретична база була вкрай низькою, щоб відрізнити магію елемента часу сьомого кола від восьмого…  Але врешті-решт я це зробив і розгорнув перший, як я його визначив, рукопис. 
На початкових сторінках Ром висміював магів, котрі стверджували що час то лише основне поняття, яке використовується для опису змін у світі та послідовності подій. І що існує у повсякденному досвіді у вигляді годин, хвилин, секунд, а також у магічному та фізичному вимірі. Сам же Ром наполягав на тому, що теорія часу — це складна область, яка досліджує його природу, походження, властивості та відношення до інших основоположних понять, таких як мана, простір, енергія та матерія.
Я відклав книгу і задумався. На перший погляд, як для звичайної людини, слова Рома були нісенітницею, але для мене, котрий міг використовувати закляття що пришвидшує мене, чи закляття сталого часу, котре взагалі зупиняє час на кілька секунд у вибраній зоні… Ці його слова та тези вже не були дурницею. 
Я знову повернувся до рукопису. Далі Ром просто знищив агентну концепцію часу, що трактує його як абсолютну реальність, яка існує незалежно від свідомості людини. Він доводив своїми детальними експериментами, що стріла часу не є константою, і вправний маг, котрий володіє цим елементом, може не лише сам рухатися нею як вперед, так і назад, але й рухати саму стрілу часу відносно оточуючої реальності! 
Дідько! В таке було складно повірити, але якщо це дійсно правда, якщо його експерименти не маячня і не вигадка… То ніщо не можна порівняти з такою силою! Це абсолютна влада над світом!
Хід думок у цьому напрямку лякав, і лише через це я відчув, що мене щось бентежить. Я відчував монстрів. Дідько забирай, як, не розповсюджуючи свої відчуття навколо, я їх відчув? Це було… неправильно? Я сховав рукопис і підійшов до борту човна. Дійсно, унизу, кілометрах в десяти, посеред пагорбів бавилась трійка монстрів другого класу. У якись момент вони зупинили свої ігрища і разом подивилися на мене. Та що за чортівня?! Не можуть монстри другого класу мене відчути на такій відстані, доки я сам цього не схочу! А зараз моя аура була навіть паском прихована. То як же… Я похитав головою і знов повернувся до рукопису. 
Через кілька годин проведених за читанням, я відчув втому, і мої повіки почали повільно закриватися. Деякий час я намагався чинити супротив цьому, але відчуття втоми все наростало, і навіть змусило мене поринути у дрімоту. Як несподівано, чому б це… Щось зі мною не так, це…
Це атака, дідько! Мене якась падлюка атакує магією! Ця здогадка мов блискавка пробудила мене, і я злетів у небо, прибравши човна до сховища. От же ж вилупок, і як посмів?!
    ⁃    Виходь вже, як прийшов! - гукнув я у порожнє небо. 
Тиша. Цілковита тиша навкруги. Я зняв пасок і витягнув списа, приготувавшись до бою. Раптом у кількох кілометрах по колу від мене почали одна за одною займатися високорівневі магічні печаті. Восьме коло магії, іноді і девʼяте… Одна, дві, три… я долічив до восьмої і вирішив атакувати першим, щоб мати хоч якісь шанси вибратися живим з цієї пастки. Аби не моє просто звіряче відчуття небезпеки, скоріш за все я б вже загинув. Але зараз…
Я активував усі свої шість кіл магії і великі яскраво червоні магічні печаті одна за одною почали виникати над моєю головою і обертаючись, опускатися до моїх колін. Використовуючи магію елемента часу четвертого кола я прискорив себе на десять відсотків і за допомогою техніки послідовних кроків кинувся до мага девʼятого кола, котрий знаходився в кілометрах пʼяти від мене. 
Дві секунди. Мені має вистачити дві секунди і той вилупок здохне! У місті, де я був мить тому, розквітла велетенська крижана квітка. Від неї йшов такий неймовірний холод, що в мене аж потилиця інеєм вкрилася, а на очі сльози навернулися. Той холод, дідько, розповсюджувався навіть швидше, аніж я рухався у своїй атаці на мага. 
Одна секунда. Перед мною виник барʼєр світла, в котрий я влетів на усій своїй швидкості. Сволота! Я відчув як гнуться мої кістки, коли барʼєр не витримав і репнув. Але свою задачу він виконав - затримав мене. Тої ж миті згори впав величезний металевий стовп, котрий зміг встромити мене у землю на добрий метр, поки я не розподілив аурою навантаження на більшу площу поверхні. 
Я загарчав. Та ці вилупки так забʼють мене до смерті! Я швидко огорнув пляшку з маною Бога аурою і кинув її у мага девʼятого кола. Під далекий звук вибуху, одним ударом аури розбив довбаний металевий стовп і знову здійнявся у повітря. І дуже вчасно - земля під мною вибухнула і вмить застигла у повітрі гострими скляними лезами. 
Святі їжачки! А це що за магія?! Та я навіть не чув за таку! Чорт забирай, не можна зупинятися, я ж тут як мішень вишу! На місці, де раніше стояв маг девʼятого кола, виднілася нічогенька така вирва, вилупка стовідсотково на кривавий пил розірвало, а потім ще й спалило нахрін. Швидше! Треба рухатись, кожна мить затримки погрожує мені смертю! Я атакував мага восьмого кола, котрий був найближче до мене. Та несподівано на моєму шляху виникли два Бога Війни, котрі вже створили свої сфери атаки. Один у сірій робі, другий у білій… 
Церква, міг би зразу здогадатися. Ці вилупки обʼєдналися з магами. Але, звідки у Північній Імперії четвертий білий кардинал? Він з іншого регіону? Дідько, та вони і справді вирішили серйозно узятися за мене. Моя сфера захисту моментально вкрилася сотнями чорно-білих зірочок оповитих сірими блискавками. І варто було нашим сферам зіткнутися, як простір вмить розірвало чорними проваллями, які поглинули кардиналів, перетворивши їх на суцільний дрібний фарш із плоті, залишків броні і зброї. Але час знову був безповоротно втрачено, і там, де я знаходився, розквіт величезний вибух із блакитного полумʼя. 
Святі їжачки! Гаряче ж, наче у казані в пеклі! Аби не моя сфера захисту - то я і справді там вже був би… Мій одяг спалахнув, вмить перетворившись на попіл, а шкіра вкрилася пухирями, коли я вирвався з клубів того триклятого полумʼя. Сволота! Я не мав вільної миті, щоб створити формацію девʼяти списів, і не міг дістати тих вилупків своєю жагою крові, через те, що вони були занадто далеко. Хоча… Я пожбурив свого списа у мага восьмого кола, котрого цілив до зустрічі з Богами Війни. Вістря увійшло точнісінько під шию поміж ключиць. Голова мага смішно сіпнулася уперед, перед тим, як її відірвало. 
Я різко змінив свою траєкторію, вихопивши ще одного списа зі сховища. Живими на той момент ще лишалися шість магів і невідомо скільки Богів Війни - навряд чи церква послала за мною лише двох кардиналів. Скоріш за все ці вилупки прикривають магів, і якщо їх по двоє на одного мага, як то було тільки що… Погано, дуже погано… Я загарчав від люті. Навколо мене закрутилася завірюха з тонких крижаних лез, і хоча шкіру мою вони не пробивали, але пухирі від опіків розтинали мов скальпелем. Від того шкіра на пухирях розкривалася і вмить замерзала, приносячи з цим нестерпний біль. 
Вилупки! Довбані вилупки! Я всіх вас на шмаття порву! Лють вже запаморочила мою голову. Я не хотів використовувати цього на поверхні, але іншого вибору вже не мав. Велетенське вітряне лезо вдарило мене попід коліна, вивертаючи суглоби, від чого я шкереберть покотився по землі, здираючи шмаття шкіри з розірваних пухирів. Досить! Тисячі дрібних крапель мани Бога вирвалися з моєї шкірі і огорнуті у ауру полетіли широким колом навкруги. Гострий металевий шип вдарив мені під ребра, підкидаючи високо у небо, і тої ж миті краплі вибухнули досягши своєї цілі…
Я сидів спершись спиною на товстий металевий шип, що стирчав із землі, і перевіряв аури навколо. Чотири Боги Війни швидко віддалялися від мене, з магів же живим не лишився жоден. Добре, хай буде так… Якби Боги Війни не відступили, було б гірше, значно гірше. Я вправив на місце колінні суглоби і засичав від болю. Чорт забирай, кілька магічних недомірків надерли мені дупу! Я огорнув свої ноги аурою і піднявся так, щоб не навантажувати свої коліна - ходити я, при таких пошкодженнях, звичайно, не міг. Щоб зʼясувати, звідки ці довбані маги зʼявилися, я використав закляття магічного пошуку та повільно зібрав усі персні сховища, які лишилися на полі бою. 
О, а це що? Біля великої вирви лежала людська нога, відірвана по самий пах. Хе-хе, то скоріш за все, хтось з кардиналів своє не встиг забрати при втечі. Я насадив її на вістря списа і використав закляття стіни вогню другого кола. Приємних мук, вилупок! Я встромив втик списа у землю таким чином, щоб нога на вістрі повільно смажилась, та сів перепочити. Увесь бій тривав не більше десяти секунд, а я ледь не здох… Усе ж таки при правильному використанні у бою, маги то дійсно грізна сила. Аби не Мана Бога, то ще б десять секунд такого пекла я навряд чи витримав. 
Я проковтнув десяток пігулок відновлення та почав один за одним перевіряти сховища, зібрані на полі бою. Два мага з девʼяти точно були з гільдії магів Північної Імперії, але належність інших важко було встановити. Ще троє загиблих мали золоті та платинові таблички Центральної Імперії. Ого! А це вже цікаво. Я чув що Центральна Імперія набагато сильніша за інші, адже збирає вершки з усього континенту як в матеріальних, так і в людських ресурсах. Її ще називали центром світу через це. 
Лише цього мені не вистачало. І без них ворогів до біса. Хоча, скоріш за все, вони були просто найманцями церкви. Я прибрав їх персні до свого сховища, трофеї потім роздивлятись буду. Біс із ними, зараз краще провести аналіз бою, аби в майбутньому так не вляпатись. Перша проблема, що я не помітив їх атаку, котра вплинула на мою свідомість і змусила задрімати. Друга проблема у тому, що я був не готовий моментально використовувати усі свої методи та способи атакувати противника. Ну і третя - я й досі слабий, дідько забирай! Кілька тижнів тому мене втілення Білого Близнюка трохи до смерті не забило, тепер ці ось… Можна сказати, що обидва рази мені просто пощастило вижити, але завжди щастити не буде - то навіть теорія вірогідності каже. 
Я витягнув зі сховища девʼять списів та створив формацію, вщент забивши її ядрами девʼятого класу. Коли формація була повністю активована, повернув її до сховища. Це дозволить мені миттєво атакувати противника не гаючи часу. Що ж до першої проблеми, то наразі я навіть гадки не мав, як її можна вирішити. А над третьою вже працював з самої миті моєї появи у цьому світі. 
Обгорілі кістки впали з вістря списа у полумʼя, повернувши мене з думок до реальності. Ех, лише пару годин минуло, той вилупок недовго мучився, нажаль. Я почистив списа магією глибокої очистки і прибрав його. Обережно звівшись на ноги спробував пройтись. Та наче нічого, ще трохи боліло, але не критично. Я витягнув свого човна і піднявся у небо, оглядаючи поле битви. Велетенська пляма на полях, кілометрів пʼятнадцять у поперечному перерізі, була спотворена цією битвою. Відновити її зможуть хіба що маги елементу землі високого кола. Я похитав головою і спрямував човна на захід. 
Повертатися до вивчення праці Рома після битви зовсім не хотілося, тож я просто або роздивлявся оточуючі пейзажі, або тренувався зі списом високо у небі, йдучи услід за порожнім човном. Мене цікавило ще, чи існують техніки бою на списах для Богів Війни, окрім сфери атаки і сфери захисту. Та на це питання міг відповісти хіба що Крук, місцезнаходження якого я не знав. Сподіваюсь, що він вже у Матані чекає на мене. 
За день до того, як я досяг міста Гарах, що було моєю ціллю, відчув як у мою сторону швидко наближаються аури Васи з Мунком, у оточенні кількох сотень слабких аур. Я прибрав човника до сховища і зупинився їх зачекати посеред неба. Зброю навіть не готував, адже така кількість слабких аур могла означати лише одне - перемовини. І перемовини з кимось дуже високопоставленим у Північній Імперії. Я ошкірився. Мої слова дісталися вух старого імператора. Проблема для імперського двору була лише в тому, що вони не мали чого мені запропонувати. А от спустошувати підземелля мені подобалось. 
За кілька хвилин на обрії зʼявилося три велетенські повітряні кораблі, що рухалися у мій бік. З них відділилися дві маленькі крапки і полетіли до мене. 
    ⁃    Шановна Васа, шановний Мунк… - я злегка вклонився - як справи, як ніжки? 
Останнє запитання було вже лише до Васи, яка ледь з того не сказилася. От же ж дурна баба… Таку і могила не виправить. 
    ⁃    Шановний Аней, - Мунк ухопив Васу за руку та притримав - дякуючи вам, у нас все добре. А ви як сам?
    ⁃    Та то тут, то там… - я махнув рукою - іноді краще, іноді гірше…
    ⁃    Підлий вилупок, не думала, що тренувала такого підступного засранця! 
    ⁃    Ого, шановна Васа, а ви за образами до кишені не лізете! Чим же я вас так образив?
    ⁃    Ти, сволота, ноги мені відтяв! Нагадаю, якщо забув вже!
    ⁃    Але зараз цього навіть не помітно, тренер, рухаються мов рідні. 
    ⁃    Вони і є мої рідні, вилупок! І не називай мене більше тренером, забути б той сором!
    ⁃    Васочка, давай не зараз, - Мунк знову почав її стримувати - ми тут з іншого приводу, не забувай. 
    ⁃    Не зупиняй мене, тюхтій! Я маю добре відплатити тому вилупку! 
    ⁃    Відплатиш, обов’язково відплатиш, але не зараз, Васа!
    ⁃    То чим завдячую, шановні? - я вказав рукою на три кораблі, що швидко наближались до нас - Ви сьогодні, дивлюсь, з компанією, і вона дещо відрізняється від тої, коли ми зустрілись востаннє. 
Мунк трішки вгамував Васу, що тепер мовчки стояла з сердитим видом. 
    ⁃    Шановний Анею, імперський двір бажає владнати ваші розбіжності і тому прислав парламентера для перемовин. Чи не могли б ви погодитись на розмову і відвідати наш корабель?
    ⁃    Не хочу. У цьому немає жодного сенсу. Можете повертатися назад до столиці. 
    ⁃    Але ж шановний Аней, не варто так гарячкувати, хоча б вислухайте пропозиції та висуньте свої умови припинення ворожнечі…
Мунк був розгублений, швидше за все він не очікував від мене настільки прямої відмови. 
    ⁃    Шановний Мунк, як же мені повірити у вашу щирість, коли навіть шановна Васа, людина, котра знає мене найкраще у цій імперії, ладна мені прямо зараз голову відірвати? 
    ⁃    Васа? - Мунк смикнув її за рукав. - Васа! 
    ⁃    Добре, я прощу цього вилупка, якщо він погодиться!
Я засміявся. 
    ⁃    Шановна Васа, та ви як наче цвяхи у мою труну забиваєте, акторство то точно не ваше…
    ⁃    Бісиш же! Гаразд. Анею, якщо ти погодишся, то я забуду твій підлий вчинок, коли ти відрубав мені ноги і втік, лишивши одну, і мені довелося порпатись у тій купі вонючих ратиць, щоб відшукати свої ніжки! Так тобі достатньо щиро?! 
То он воно що, вона злилася не на сам вчинок, а на те що я покинув її після того одну. От же дурепа.  
    ⁃    Маленькі обіймашки - і я вже повірив!
Я розвів руки у сторони і чекав, що ж вона буде робити. 
    ⁃    Ой, всі ви однакові! 
Васа обійняла мене і сильно вкусила за вухо, але так, щоб Мунк того не бачив. От же стерва! Та робити нічого і коли вона відсторонилася, ми обоє широко посміхалися. 
    ⁃    То ведіть, шановний Мунк…