BooksUkraine.com » Наука, Освіта » Ялта. Ціна миру 📚 - Українською

Читати книгу - "Ялта. Ціна миру"

251
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Ялта. Ціна миру" автора Сергій Миколайович Поганий. Жанр книги: Наука, Освіта. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 151
Перейти на сторінку:
той повинен узяти сімейний перстень і надягнути його, якщо з ним щось трапиться. Його поховальні вказівки лежали в сейфі. За кілька днів президент розпочинав довгу поїздку, яка забирала його за тисячі кілометрів від домівки, на чорноморське узбережжя далекого Криму, до містечка з дивною назвою «Ялта». Ця поїздка під час війни була небезпечною, навіть якщо опустити проблеми зі здоров’ям, але нагородою мав бути саме такий мир, який Рузвельт описав в інавгураційній промові. Він був готовий піти на ризик. Ніхто не міг сказати, чи повернеться він живим[1].

Пізно ввечері 22 січня спеціальний поїзд із президентом та представниками його оточення покинув Вашингтон. Рузвельт мандрував у приватному вагоні з куленепробивними вікнами, броньованими стінами та залізобетонною підлогою, виготовленому компанією Pullman на початку війни. Його від’їзд у Ялту нічим не нагадував від’їзд його попередника-демократа Вудро Вільсона на Паризьку мирну конференцію 4 грудня 1918 р. Не було жодних гарматних салютів чи натовпів із побажаннями щасливої подорожі. Війна досі тривала, і Таємна служба вжила всіх можливих заходів, щоб приховати від’їзд президента на конференцію, місце проведення якої не можна було викривати, поки сама конференція не закінчиться, а її учасники не покинуть безпечно «таємну місцину». Членів команди, для яких президентські поїздки за кордон були новинкою, вразив рівень безпеки навколо їхнього боса.

Як писав Едвард Дж. Флінн, голова Демократичного національного комітету і член делегації Рузвельта, з Білого дому президент та його оточення «рушили, оточені натовпом агентів Таємної служби. Нашим пунктом призначення була станція, де очікував спеціальний поїзд. Тут знову снували натовпи працівників спецслужб та інших людей, які наглядали, щоб усе йшло за планом». Поїзд президента прибув до Ньюпорт-Ньюса, штат Вірджинія, вранці 23 січня під покровом темряви. О 8:30 ранку корабель Сполучених Штатів «Квінсі» вийшов в океан зі своїм дорогоцінним вантажем. Важкий крейсер прямував через Атлантику до Мальти, звідки американські делегати разом зі своїми британськими колегами мали вилетіти до Криму[2].

Упродовж січня увага громадськості Сполучених Штатів та Британії була зосереджена на майбутній зустрічі «Великої трійки», як у часи війни називали лідерів Сполучених Штатів, Великої Британії та Радянського Союзу. Час і місце зустрічі були оповиті таємницею. Ніхто не сумнівався, що це відбудеться найближчим часом, але питання коли і де полонило уяву преси. Кореспонденти країн-союзниць нишпорили у всьому світі в пошуках найменших підказок, які б дозволили їм розкрити цю загадку. Американські та британські урядовці, котрі, як очікувалося, мали взяти участь у саміті, перебували під постійним спостереженням. У січні американська преса почала повідомляти про зникнення з вашингтонського світського життя деяких провідних діячів адміністрації президента Рузвельта і його близького оточення.

Рузвельт не приховував наміру відвідати заздалегідь заплановану конференцію після інавгурації, а 26 січня газета Washington Times-Herald писала, що «наразі видається малоймовірним, що він надовго засидиться у Вашингтоні, можливо, навіть не дочекається дій Сенату щодо кількох недавніх призначень». Газета також відзначила відсутність державного секретаря Едварда Р. Стеттініуса. За кілька днів Washington Star сповістила читачів про відсутність колишнього судді Верховного Суду Джеймса Ф. Бірнса, прес-секретаря Білого дому Стівена Т. Ерлі й чиновників Білого дому Семюела І. Розенмана і Локліна Каррі. Преса також тлумачила поїздку до Європи найближчого радника Рузвельта Гаррі Гопкінса, відсутність у Вашингтоні єдиної дочки Рузвельта Анни Рузвельт Беттіґер і непояву Вінстона Черчилля та його міністра закордонних справ Ентоні Ідена в Палаті громад 23 січня як ознаки того, що «довгоочікувана зустріч скоро розпочнеться»[3].

Поки Рузвельт на борту «Квінсі» плив до Європи, американські служби безпеки зайнялися витоками інформації. У Вашингтоні вони відвідали доктора Костантіна Едварда МакҐвайра, місцевого економіста, який заздалегідь дізнався про поїздку президента від друзів, один із яких був сенатором США, і поспішив розповісти новину в листах щонайменше трьом адресатам. Після звернення агентів безпеки він пообіцяв більше так не робити. Небезпечнішим було порушення безпеки персоналом ВМС США. «Балакучі роти топлять кораблі» — був популярним вислів тієї доби, а чутки про те, які саме кораблі й коли повезуть президента за моря, розносилися всім Східним узбережжям.

Десятого січня ФБР повідомило Таємну службу про поширення чуток у Пенсільванії, що легкий крейсер «Саванна», який стояв у Норфолку, штат Вірджинія, мав забрати президента в поїздку на зустріч із Черчиллем та Сталіним після інавгурації. Двадцять другого січня, того дня, коли Рузвельт виїхав із Вашингтона до Ньюпорт-Ньюса, Маргарет Віндлер із Відділу розвідки та безпеки повідомила, що п’ять днів тому, відвідуючи танці в Американському легіоні, вона підслухала вихваляння членів команди «Саванни», начебто їхній корабель супроводжуватиме «Квінсі», який повезе президента за кордон. На переконання пані Віндлер, це було очевидним для всіх членів екіпажу. На момент, коли вона подала свій звіт, «Саванна» та її балакуча команда вже була у відкритому морі[4].

Корабель «Квінсі» був чудово обладнаний для переходу через океан. Цей важкий крейсер, побудований у Квінсі, штат Массачусетс, заклали 15 грудня 1943 р. Його прийняв у стрій генерал Двайт Д. Ейзенгауер у травні 1944 р., і то був перший корабель, який відкрив вогонь по ворогу під час вторгнення до Нормандії в червні. Він також узяв участь у вторгненні до південної Франції в серпні 1944 р. У ході підготовки до поїздки президента «Квінсі» було оснащено спеціальною рампою, яка вела від головної палуби до першої палуби надбудови. Там також були два ліфти: один поєднував головну палубу з першою, а інший вів до другої палуби. Президент, який тепер міг пересуватися в інвалідному візку по цілому судні, мешкав у капітанській каюті на головній палубі.

Коли Едвард Флінн зранку 30 січня вийшов на палубу, то побачив вісім есмінців і дев’ять крейсерів, що захищали президентський корабель. За сорок хвилин після відправлення з Ньюпорт-Ньюса до «Квінсі» приєднався «Саттерлі», есмінець, що йшов попереду корабля президента. За годину легкий крейсер «Спрінґфілд» зайняв позицію позаду «Квінсі». Ще два есмінці незабаром долучилися до первинної групи, а з наближенням крейсера до Гібралтарської протоки, приєднувалися нові й нові кораблі. Уночі судна йшли без вогнів. Якщо треба було відправити телеграму, один із кораблів залишав групу для передавання радіоповідомлення. Потім він переходив на інший курс і замінювався іншими суднами.

Літаки з авіаносців і баз США в Північній Африці забезпечували повітряне прикриття для цієї невеликої флотилії. Пілотам було наказано стріляти навіть по літаках союзників, якщо вони прямуватимуть до корабля президента і не реагуватимуть на застережні сигнали. Після попереджувальних пострілів по літаку королівських ВПС, його пілот швидко змінив курс. Утім, основну небезпеку становили німецькі підводні човни. Коли «Квінсі» перехопив сигнал SOS від невеликого корабля біля Гібралтару, то не відповів, підозрюючи, що джерело може бути німецькою приманкою.

Анна Беттіґер, яка супроводжувала батька під час поїздки до Криму, зазначила у своєму щоденнику, що радар виявив німецькі підводні човни за день до прибуття «Квінсі» в сектор Атлантики між Касабланкою та Гібралтаром. «Єдина небезпека, очевидно, полягала в тому, що підводні човни були частиною “зграї” невизначеного розміру, яка очікувала інструкцій від… берега, — писала вона. — У всякому разі, нічого не сталося, і я не можу сказати, що втратила через це сон, оскільки ми й самі були

1 ... 3 4 5 ... 151
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ялта. Ціна миру», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ялта. Ціна миру"