Читати книгу - "Утопія; Місто Сонця"

Стиль «Утопії» ясний, дохідливий, різноманітний залежно від змісту: тут в елементи живої розмовної мови, спокійної розповіді, наукового опису, юридичної й релігійної термінології, науково-філософської аргументації, наявне сатирично-гумористичне забарвлення. Гуманісти — Еразм, Бюде, Ренан — хвалили літературний талант Мора, «силу і багатство його красномовства, чистоту, міць і виразність його латинської мови». Завдяки латині, інтернаціональній мові того часу, «Утопія» переступила межі Англії, знайшла міжнародний відгомін і стала доступною для широких кіл освічених сучасників. Пізніше європейці знайомилися з нею у перекладах на національні мови. «Утопія» Томаса Мора близька й зрозуміла радянським людям ідеєю безкласового суспільства й держави з демократичним устроєм, де немає приватної власності, експлуатації людини людиною, де усуспільнені засоби виробництва, де праця є почесним обов’язком кожного громадянина, де всім відкритий доступ до освіти; близька своїм гуманістичним пафосом («Ніякі блага світу,— писав Мор,— не можуть зрівнятися з життям людини»), закликом до миру і засудженням війни, переконанням, що побудова комуністичного ладу можлива при наявності високої свідомості членів суспільства, при вболіванні всіх за громадське, як за своє власне. Тим-то в Москві неподалік від Кремлівської стіни стоїть гранітний обеліск, на якому викарбувано імена визначних мислителів та революціонерів, що внесли свій вклад у визволення людства від експлуатації й безправ’я. Серед них і ім’я творця «Утопії» Томаса Мора.

«Утопія» перекладена багатьма європейськими мовами. Перший переклад виконав англійською мовою й опублікував у 1551 р. Р. Робінсон. Є декілька перекладів російською мовою. Перший з них, невідомого автора, виданий за панування Катерини II у 1789 р.; другий здійснено в 1790 р. не з латинського оригіналу, а з французького перекладу. Потім «Утопія» з’явилася аж у 1901 р. у перекладі Є. Тарле як додаток до його магістерської дисертації «Суспільні погляди Томаса Мора в зв’язку з економічним становищем Англії». Декілька видань витримав переклад О. Генкеля (перше видання 1903 р., четверте —1928 р.), в основу якого було покладено не латинський оригінал, а німецький переклад. З мови оригіналу був виконаний переклад відомого філолога-класика О. І. Малеїна (1935 р., 1947 р.; трете видання, відредаговане Ф. О. Петровським, вийшло в 1953 р. воно ж перевидане в книзі «Утопический роман XVI—XVII вв.» — Серия «Библиотека всемирной литературы»). Новий російський переклад («Утопия», М., 1978) належить Ю. М. Каган.

До українського читача озвалася «Утопія» в 1930 р. завдяки перекладу професора Київського університету І. В. Шаровольського. Його бібліографічна рідкість викликала потребу заново прочитати безсмертну «Утопію» й донести її до широких читацьких мас України. Це і є завданням нинішнього перекладу.

Йосип Кобів

Томас Mop

Утопія

Переклав Йосип Кобів

Золота книжечка, така ж корисна, як забавна, про найкращий устрій держави.

І про новий острів Утопія

Лист Томаса Мора Петру Егідію

Томас Мор шле привіт Петру Егідію[3]

Дорогий Петре Егідію, мені трохи соромно посилати тобі майже після року оцю книжечку про державу утопійців, яку ти, безперечно, сподівався одержати через півтора місяця. Адже ти знав, що, пишучи цей твір, я не потребував ані вдаватися до вигадок, ані обдумувати його композицію — залишалося тільки переказати розповідь Рафаїла[4], яку я чув разом з тобою. З тієї ж причини в мене відпала турбота про вишуканість, бо мова оповідача не могла бути добірною, насамперед тому, що він розповідав без підготовки; далі, як тобі відомо, оповідач виявився не так добре обізнаний з латинською, як з грецькою мовою. Тим-то що більше мова переказу наближалася б до його невибагливої простоти, то ближчою була б до правди. Саме про неї я повинен дбати якнайбільше, що й роблю.

Признаюсь тобі, друже Петре, ось у чому: наявність готового матеріалу настільки полегшила мою працю, що мені майже нічого не залишилось зробити. У противному разі, як обдумування матеріалу, так і розпланування його вимагали б чимало часу та наполегливості навіть від людини неабиякого обдаровання й непересічної вченості. А якби ще від мене вимагали писати не тільки правдиво, а й красномовно, то, щоб виконати таку вимогу, не вистачило б мені ні часу, ні наполегливості. Тепер, коли відпали ці труднощі, через які довелося б пролити стільки поту, мені залишилось одне — всього-на-всього записати почуте, а це було вже завданням неважким. Проте для виконання цього «неважкого завдання» інші мої заняття залишили мені обмаль часу. Бо безнастанно я зайнятий судовими справами, причому одні з них веду сам, другі слухаю, треті долагоджую як посередник, четверті вирішую як суддя; одного доводиться відвідувати в службових справах, іншого — в приватних. І ось, присвятивши цим заняттям мало не весь день, решту його я віддаю своїм рідним, а собі, тобто літературі, не залишаю нічого.

Повернувшись додому, треба, звичайно, порозмовляти з дружиною, побалакати з дітьми, поговорити із слугами. Усе це я вважаю за свій обов’язок, який треба виконати, якщо не хочеш бути у своєму домі чужою людиною. Та й взагалі слід старатися бути якнайприємнішим для тих, кого або природа призначила тобі в супутники життя, або випадок так велів, або ж ти сам собі вибрав. Важливо тільки не псувати рідних надмірною ласкавістю чи поблажливістю робити із слуг панів.

Серед таких ось занять непомітно минають дні, місяці, роки. Коли ж тут писати? До речі, я ще нічого не сказав ні про сон, ні про їду, яка в багатьох людей забирає не менше часу, ніж сон, що поглинає ледь не половину життя. Своїм набутком я роблю тільки той час, який викрадаю у сну і їди. Його, звичайно, малувато, все ж маю його дрібку і завдяки цьому хоч і поволі, але нарешті закінчив «Утопію». Посилаю тобі, дорогий Петре, щоб ти її прочитав і нагадав про окремі факти, якщо вони випали з моєї уваги. Щоправда, я своїй пам’яті досить довіряю,