Читати книгу - "Фундація та Імперія"

Галактична енциклопедія

У кімнаті, розташованій у такому місці, куди не міг потрапити ніхто сторонній, було четверо чоловіків. Вони обмінялися швидкими позирками, а потім повсідалися навколо столу, що стояв між ними. На ньому стояли чотири пляшки і стільки ж повних склянок, але ніхто їх не чіпав.

Потім чоловік, який сидів найближче до дверей, простягнув руку і почав стукати пальцями по столу, вибиваючи повільний безглуздий ритм.

Він сказав:

– То що, так і будете сидіти й вагатися? Чи не все одно, хто перший говоритиме?

– Тоді кажи ти, – сказав здоровезний чолов’яга, який сидів навпроти, – ти той, кого це має турбувати найбільше.

Сеннетт Форелл безгучно захихотів.

– Це тому, що ви думаєте, ніби я найбагатший. Ну… або очікуєте від мене, що я продовжу, оскільки вже почав. Гадаю, ви не забули, що саме мій Торговий Флот захопив їхній розвідувальний корабель.

– У вас найкращий флот, – сказав третій, – і найкращі пілоти, тобто це означає, що ви найбагатший. Це був страшний ризик, і для когось із нас він міг бути ще більшим.

Сеннетт Форелл знову пирхнув.

– Вміння ризикувати я успадкував від свого батька. Зрештою, вирішальним в управлінні ризиком є те, що його виправдовує. І якщо вже мова про це, зверніть увагу на той факт, що ворожий корабель був ізольований та захоплений без втрат для нас і до того, як встиг попередити інших.

Про те, що цей Форелл був далеким родичем покійного великого Гобера Меллоу, знали в усій Фундації. Так само спокійно ставилися до того, що він був позашлюбним сином Меллоу.

Четвертий чоловік крадькома кліпав очима. З його тонких губ виповзли слова:

– У нас немає приводів для тріумфу через це захоплення маленьких кораблів. Швидше за все, воно тільки розгніває цього молодика.

– Гадаєте, йому потрібні приводи? – зневажливо докинув Форелл.

– Саме так. А цей випадок може заощадити йому час на пошук таких приводів. – Четвертий чоловік говорив повільно: – Гобер Меллоу діяв інакше. І Сальвор Гардін теж. Вони не перешкоджали іншим ставати на непевний шлях насильства, а самі в цей час маневрували впевнено і спокійно.

Форелл знизав плечима.

– Цей корабель довів свою цінність. Нас привабила його дешевизна, і ми продали його з прибутком для себе. – У його словах лунало задоволення вродженого торгівця. Він продовжив: – Цей молодик – зі старої Імперії.

– Ми це знали, – роздратовано сказав здоровезний чолов’яга.

– Ми це підозрювали, – м’яко виправив його Форелл. – Якщо людина прилітає до нас із кораблями й багатством, пропонує дружити й торгувати, єдина розумна рада – не налаштовувати її проти себе, доки ми не впевнимося, що це маскування під личиною прибутку – несправжнє. А от тепер…

У голосі третього чоловіка почулося ледь відчутне скиглення:

– Ми могли би бути ще обережнішими. Варто спочатку все з’ясувати. З’ясувати, перш ніж дозволити йому піти. Це було б по-справжньому мудро.

– Завершимо цю дискусію, – сказав Форелл і махнув рукою.

– Уряд занадто м’який, – сказав третій чоловік. – Мер – ідіот.

Четвертий чоловік глянув на інших трьох і витягнув із рота недопалок. Він недбало кинув його в отвір праворуч, де той зник, зі слабким спалахом розлетівшись на шматочки.

Він із сарказмом сказав:

– Я вірю, що джентльмен, який говорив переді мною, говорив так лише за звичкою. Тут ми можемо собі дозволити нагадати, що уряд – це ми.

Усі забурмотіли, погоджуючись із ним.

Четвертий чоловік утупився своїми маленькими очицями в стіл.

– Тому облишмо урядову політику у спокої. Цей молодик… цей чужинець, міг бути потенційним покупцем. Бувало й таке. Всі троє з вас намагалися порозумітися з ним і вмовити укласти контракт на продаж товарів. У нас була угода – джентльменська угода – не робити цього, але ви намагалися.

– І ви теж, – огризнувся другий чоловік.

– Знаю, – спокійно відповів четвертий.

– Тому забудьмо про те, що нам слід було робити раніше, – нетерпляче урвав їх Форелл, – і подумаймо, як бути зараз. Навіть тоді, якби ми ув’язнили його чи вбили, до чого б це призвело? Ми навіть зараз не впевнені у його намірах, а якщо й подумати про найгірший варіант, ми не змогли би знищити Імперію, позбавивши життя одну людину. Можливо, десь чатував імперський флот, який рушив би на нас, якби той не повернувся.

– Справді, – погодився четвертий. – А тепер скажіть, що ви маєте із захопленого корабля? Я занадто старий для цих теревенів.

– Для цього вистачить кількох слів, – похмуро відповів Форелл. – Він імперський генерал або щось подібне. Це молодий чоловік, який довів свій талант полководця – так мені сказали – і є кумиром для своїх людей. У нього доволі романтична кар’єра. Історії, які вони про нього розповідають, без сумніву, наполовину вигадані, але навіть це робить його людиною, гідною захоплення.

– Що за «вони»? – вимогливо запитав другий.

– Екіпаж захопленого корабля. Слухайте, в мене є усі їхні свідчення, записані на мікроплівку і сховані у безпечному місці. Пізніше, якщо захочете, можете подивитися. Або й самі поговоріть із цими людьми, якщо вважаєте за потрібне.

– Як ви це з них витягли? Звідки знаєте, що вони кажуть правду?

Форелл насупився.

– Я був з ними не надто чемний, любий сер. Я бив їх, вгатив у них наркотики і немилосердно використовував зонд. Вони заговорили. Можете їм вірити.

– За старих часів, – раптом незрозуміло до чого сказав третій, – використовували б суто психологічні методи. Безболісні, самі розумієте, але дуже точні. Жодних шансів на обман.

– Ну, за старих часів багато чого було, – сухо сказав Форелл. – Однак тепер – нові часи.

– Але, – сказав четвертий, – що ж він тут хоче, цей генерал, цей романтичний диво-чоловік? – у його голосі відчувалася осоружна впертість.

Форелл гостро глянув на нього.

– Гадаєте, він розкриває своїй команді подробиці державної політики? Вони нічого не знають. Будьте певні, з них нічого витягнути не вдалося, а я намагався, присягаюся Галактикою.

– І це змушує нас…

– Певна річ, це змушує нас робити власні висновки. – Пальці Форелла знову тихо застукотіли по столу. – Цей молодий чоловік є військовим лідером Імперії, однак він вдавав із себе якогось князька з розсіяних зірок у закутку Периферії. Вже один цей факт мав би переконати нас, що його справжні мотиви не принесли б йому жодної користі, якби ми про них дізналися. Поєднайте природу його професії з тим фактом, що Імперія вже субсидіювала один напад на нас за часів мого батька, і перспективи вимальовуються загрозливі. Той перший напад не вдався. Сумніваюся, що Імперія має нас за це любити.

– Але