Читати книгу - "Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокрилівського лісу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Усе! Це кінець! Гарна, ввічлива, дотепна… А ти почуваєшся гидким каченям… Ні, бридким марабу! — згадала потворну пташку в енциклопедії. — Поруч із красунею лебідкою. От тобі й на!»
Вадимової зради Софійка не переживе! Не стерпить навіть Дмитрикових поглядів, соромливо кинутих через її плече на останню парту, хоч би як старанно при цьому розводився про якісь математичні закони!
6. Марабу живе далі
Сьогодні хай мама не відносить Ростика до баби Валі. Софійка ж до школи не піде, то заодно побуде з дитиною. Мама стривожено помацала доньці чоло. Але, розумничка, дозволила зостатись удома, коли дізналася, що Софійці, поки не загоїлось обличчя, між людьми некомфортно. Мама ніколи не пішла б до своїх школярчат навіть без макіяжу, а тим паче з такою… щокою!..
Ростик і Чорнобілка — єдині не лізтимуть у душу, не питатимуть зайвого. При них спокійно можна годинку-дві проридати в подушку (головне — не дозволяти братикові падати з висоти). Потім довго вмиватись у ванній, тільки не давати малому куштувати брусочки барвистого мила й видавлювати зубну пасту. Тоді стриміти в дзеркалі, розглядаючи набряклі повіки, розкислі від солоних сліз рани, і знов журитись, але вже насухо. О жах! Той шкідник умудрився порозсипати на Чорнобілку мамину пудру і напхати її собі до рота! Нічого, залишки пудри збере назад у баночку, а Чорнобілку пропилососить. Ростикові, мабуть, пора заварити кашки.
В обідню пору з’являється Сніжана: вона відпрацювала в першу зміну і зайшла розрадити племінницю. Ростик заснув, можна нормально погомоніти.
— Тітусю, як жити далі, якщо у класі з’являється новенька учениця?
— Випадок сумний, але не клінічний! — весело туркотіла тітонька, оглядаючи Софійчину щоку. — О, вавка гоїться, хоч і повільно!.. Будь-яка новенька за кілька днів стає «старенькою», буденною і звичною!
— Але якщо у неї — вії-віяла, коса до колін, фігурка як у моделі, і — голлівудська усмішка?
— Гм, ситуація складніша, але теж виліковна! — тітонька зняла старий пластир і примостила до Софійчиної щоки свіжу примочку. — Дуже часто такі лялькові красуні виявляються пустушками й занудами!
— Але якщо вона дотепна і обожнює задачі на складання рівнянь?..
— Ти певна, що йдеться про одну й ту саму людину? — Сніжана вже милувалася розкладеною на дивані Софійчиною новорічною сукнею.
— На жаль, так.
— Навіть це не смертельної Такі дівчата в дев’яноста дев’яти відсотках — задаваки й грубіянки!
— Чемнішої дівчини світ не бачив! — аж застогнала Софійка.
— Ну, тихо, тихо! — обняла племінницю. — Поміркуймо! Колись у Половинчику ти заспокоювала мене прикладом царівни жаби… Прикиньмо, що в таких випадках роблять у казці?
Але скільки не думали, не могли згадати жодної, у якій би герой між розумною чемною красунею і менш розумною та не надто чемною, хоч і майже красунею обирав би друге.
— На крайній випадок залишається метод Попелющиної мачухи, — зітхнула тітонька. — Пригадуєш: вона ховала справжнє доньчине обличчя і силоміць запихала її ногу в маленький кришталевий черевичок?
Ні, тітонька таки здатна розрадити! Сміялися разом. Справді, у Софійки не так усе безнадійно!
— Іще не вечір! — запевняла Сніжана. — Ще повоюєм. І приглядайся уважненько: твоя красуня мусить проявити себе хоч якимось недоліком, ідеальних людей не буває!
Та й русалкова сукня в шафі й майже кришталеві — лазурові! — черевички (вони тепер стояли на найвиднішій полиці серванта) додавали надій.
7. Підступи тривають
Наступного дня затято не дивилась у Росавин бік. Хоч не дивитися було досить важко: та аж сяяла привітною вродою. Милувалися нею всі: школярі, вчителі, технічки. Навіть слюсар так роззявив рота, що мало не наступив на якогось п’ятикласника. А на перервах під кабінетом, у якому перебував 7-В, ніби випадково збиралися старшокласники. Не через Софійку, звісно: тепер ніхто не звертав уваги навіть на її щоку. Всі поривались побачити нову гімназійну зірку, і видно, що та зірка спопеляла на місці не одного юного гімназистика.
Дівчата й собі крутились коло новенької: набивались у подружки. І з усіма Рося була рівно-привітна. Кілька разів, щоправда, Софійка ловила Росавин погляд на собі, але чомусь раптово судомило щоку, тож відповісти на жодну з її прихильних усмішок не спромоглася. Та й не хотіла. Софійка єдина і близько не підступала до Підліснячки. Та й нащо підступати? Щоб різниця між ними ще більше впадала у вічі?..
Ну, ще Завадчучка дулась у самотині. З сережкою в нижній губі! Це була ознака найтяжчого відчаю! Але марні старання! Пірсінгу не помічали не те що учні, а й учителі.
Хлопці ходили причесані й тихі. Навіть обзиватись не сміли перед такою дівчиною.
На Кулаківського можна було махнути рукою: оце нині пропав остаточно! Ганебно, без жодного опору, без бою! Таким його Софійка ще не знала: блід, червонів, затинався у своїй і без того не дуже зрозумілій мові. Чого б не дала, якби хоч раз на неї так подивився!
Навіть Дмитро — ні, немає хлопців ідеальних! — так часто звертається до Софійки головним чином для того, щоб кинути оком на Росаву.
Її відповідей на уроках Софійка намагається не чути, але Росині дзвінкі й грамотні виступи самі хробаками, точніше — колючими трояндами, залазять у вуха.
Добре, хоч у рідній квартирі можна відпочити від тієї Росяниці, можна покупатися в увазі й любові близьких!
Мама наливає запахущого чаю, тато гуцикає на коліні Ростика, малий заливається сміхом і норовить потягти зі столу блискучу ложечку…
Дзвінок у двері трохи перервав ідилію, але то не страшно. Баба Валя вже теж як своя!
— Ви саме вчасно, просим до вечірнього чаювання! — радіє мама.
— Ой, спасибі, діточки, я на хвилинку! — сусідка стала в кухонних дверях. — Що тут наш Ростусик-мацюпусик? Мій манюній, упізнав бабу, йди на руці! Я до вас чого так пізно, — мовби перепрошувала. — Хочу домовитись… Чи не можна, щоб не ви мені Ростика приносили, а я до вас ходила.
— А що сталося?
— Та… Внучка племінчаста з самої Полтави приїхала! У мене житиме, вже й до школи записалась! То я кімнату їй віддала! А щоб не тривожити й не заважати, буду краще сюди навідуватись! Ростик хоче гратись, а їй же уроки вчити!
— Гаразд! — погодилась мама. — Головне, щоб не відмовились!
— Від такого золотка?! Та ви що! Проте, зрозумійте, родичка… Я того небожа ще малим колись два рази бачила, а не забув старої, листа дочкою передав! Пише, наче проблеми в сім’ї, розлучаються, чи що. То хай, мовляв, дитина в бабусі побуде: нікого, хто б поміг, із
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокрилівського лісу», після закриття браузера.