Читати книгу - "Гра Ендера"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пітер миттю перекотився на інший бік, зіскочив з ліжка і вигукнув:
— Так, Ендере, коли завгодно, Ендере.
Ендер зняв з правої ноги черевика й тицьнув його Пітеру під ніс:
— Поглянь, Пітере. Бачиш ось тут кров?
— Ой, я помираю, я помираю! Ендер розчавив гусінь, а тепер погрожує вбити мене.
Ніщо не могло зупинити Пітера. Він був природженим убивцею, та, крім Ендера й Валентини, ніхто про це не здогадувався.
Мати повернулася додому й пожурилася разом з Ендером через те, що зняли монітор. Батько, коли прийшов, усе повторював, як добре, що держава таки дозволила їм завести трьох дітей, таких чудових. І ось тепер, після всього, нікого не заберуть, і всі троє залишаться разом із ними, і вони досі матимуть третього… Ендер ледве стримувався, щоби не вигукнути у відповідь: «Сам знаю, що я третій! Ви хочете, щоб я пішов, бо соромитеся мене. Мені теж соромно, що мене позбавили монітора, і тепер нема чим пояснити, чому у вас троє дітей. Мені шкода, що так сталося, шкода, шкода, шкода».
Лежачи в ліжку, Ендер дивився у темряву… Пітер не міг заспокоїтися й крутився з боку на бік на другому поверсі ліжка, а потім зістрибнув і вийшов із кімнати. Ендер чув, як у туалеті злили воду, а потім побачив біля дверей постать Пітера.
«Він гадає, що сплю, — вирішив Ендер. — Хоче придушити мене».
Пітер підійшов до ліжка, стояв і не забирався на свій поверх. Він підступив до Ендера. Але не мав ніякої зброї й не потягнувся за подушкою, щоби задушити брата. Натомість лишень прошепотів:
— Пробач, Ендере, мені шкода. Дуже-дуже прикро, бо я знаю, що ти відчуваєш. Пробач, братику, я люблю тебе.
Минуло ще багато часу, аж поки дихання Пітера стало розміреним, і це означало, що він заснув. Ендер зірвав із шиї пластир і вдруге за цей день заплакав.
3. Графф
— Сестра — наше вразливе місце. Він любить її по-справжньому.
— Так, вона може все завалити. Тому що він ніколи не покине її.
— І що нам робити?
— Переконати його, що йому необхідно йти з нами, а не залишатися з нею.
— Як?
— Збрехати йому.
— А якщо не вийде?
— Тоді розказати йому правду. У виняткових випадках ми на це маємо право. Неможливо все передбачити наперед.
Їсти не хотілося, до школи йти не бажалося. Ендер снідав, роздумуючи, що буде в школі, коли Стілсона побачать після вчорашнього. І що зроблять Стілсонові друзяки. Та ясно, що нічого не зроблять, але якби знати це напевно.
— Ти нічого не їси, Ендрю, — сказала мати.
— Смачного, Ендрю, — привітався Пітер. — Який я тобі вдячний, що намилену мочалку ти кинув посеред душової.
— Якраз для тебе, — буркнув Ендер.
— Треба щось поїсти, Ендрю, — не вгавала мати.
Ендер показав зап’ястя, цей жест означав: годуйте примусово.
— Ще краще. — Мати зітхнула. — Я бігаю наче білка в колесі, а моїм супердіткам на це начхати.
— Усі наші супергени від тебе, мамо, — озвався Пітер. — Тато й близько не валявся.
— А я все чув, — відгукнувся, жуючи, батько, не відволікаючись від новин на дисплеї столу.
— Тоді для кого мені старатися?
Стіл подав сигнал, що хтось прийшов.
— Хто це так рано? — здивувалася мати.
Батько натиснув клавішу. На екрані з’явився чоловік — військовий у формі Міжнародного флоту.
— А я сподівався, що все скінчилося, — зітхнув батько.
Пітер мовчав, його молоко полилося повз тарілку з вівсянкою, а Ендеру спало на думку, що сьогодні не треба буде йти до школи. Батько дав команду дверям відчинитися й підвівся з-за столу.
— Їжте, я гляну, хто там.
Усі залишилися на місцях, та ніхто до їжі й не доторкнувся. Невдовзі батько повернувся й покликав матір із собою.
— Ти догрався, — сказав Пітер. — Вони дізналися, що ти зробив зі Стілсоном, і зараз збираються відшмагати тебе.
— Мені лише шість, бовдуре, я неповнолітній.
— Ти — третяк, гальмо, ти не маєш ніяких прав.
Зайшла Валентина, зі скуйовдженим після сну волоссям.
— Де батьки? Я дуже погано почуваюся, не можу йти до школи.
— У тебе іспит в усній формі, так? — зіронізував Пітер.
— Закрий рота, Пітере, — не розгубилася Валентина.
— Розслабся і спробуй отримати задоволення, — відказав Пітер. — Може бути гірше.
— Не знаю, про що ти.
— Може бути іспит заднім числом.
— Ну нічого собі, — присвиснула Валентина. — Де мама й тато?
— Розмовляють із тим чоловіком із Міжнародного флоту.
Інстинктивно вона кинула погляд на Ендера. Стільки років очікувати: хтось прийде та скаже, що Ендер пройшов випробування, що він потрібен.
— Гаразд, подивися на нього, — сказав Пітер. — На його місці мусив бути я, і ти це знаєш. Вони мали зрозуміти, що я був найкращим серед багатьох. Пітера зачепили за живе, і він виявився шмаркачем, як завжди.
Двері відчинилися.
— Ендере, — почувся голос батька, — тобі краще підійти сюди.
— Вибач, Пітере, — подражнила його Валентина.
Батько розлютився:
— Діти, немає нічого смішного!
Ендер почимчикував за батьком до кабінету. Офіцер флоту схопився на ноги, коли вони ввійшли, але руки Ендеру не подав.
Мати крутила на пальці обручку.
— Ендрю, ніколи б не подумала, що ти з тих, хто може встряти в бійку.
— Стілсон у лікарні, — промовив батько. — Ти справді йому добряче всипав, але бити ногами — це вже нечесно.
Ендер похитав головою. Він очікував, що стосовно Стілсона прийде хтось зі школи, але аж ніяк не офіцер флоту. Усе виявилося набагато серйозніше, ніж йому здавалося. І він не міг збагнути, які ще можуть бути наслідки.
— Ти здатен якось пояснити свою поведінку, хлопче? — запитав офіцер.
Ендер знову похитав головою. Він не знав, що відповісти, і боявся щиро зізнатися, бо міг видатися набагато жорстокішим у поясненнях, ніж у тому, що накоїв. «Я згоден на будь-яке покарання, — подумав Ендер, — аби лишень покінчити із цим».
— Ми врахуємо всі пом’якшувальні обставини, — запевнив його офіцер. — Але мушу визнати, вчинив ти недобре. Бити ногою в пах, лупити знову й знову в обличчя й по всьому тілу, ще й лежачого, — виглядає, ніби ти й справді від цього отримував насолоду.
— Ні, — прошепотів Ендер.
— Тоді чому ти так учинив?
— Там була його банда, — відповів Ендер.
— Он як? І це виправдання?
— Ні.
— Тоді поясни, чому ти не припинив його бити, коли вже переміг.
— Збивши його на землю, я виграв лише перший бій. А хотів перемогти раз і назавжди, щоби мені дали спокій.
Ендеру було соромно й лячно, він нічого не міг удіяти з собою: хоч як стримувався, однак почав схлипувати. Він
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра Ендера», після закриття браузера.