Читати книгу - "Бомба для голови"

колеги, — Люс усміхнувся акторам своєю несподіваною обеззброюючою усмішкою, — забути на час сьогоднішньої спільної роботи, що ви з театру. Ми знімаємо фільм у якійсь мірі експериментальний, фільм-пошук. У нас немає акторів. Власне, ті актори, які допомагають нам у роботі, — це просто наші однодумці, товариші по зброї. Сьогодні в цьому барі зберуться бабусі й дідусі із «асоціації боротьби за чистоту моралі і святість любові». Це філіал нашої західно-берлінської штаб-квартири», Вн маєте змогу розмовляти з ними про те, що непокоїть вас, ваше покоління. Я не хочу готувати вас до зйомок, щоб не було заданості, щоб не поперла режисура. Ви розумієте?

— Я розумію, — першою озвалася «коняка» й чарівливо усміхнулася Люсу.

«Точно, — сказав він собі. — Я був певен, що вона озветься перша. Чому вродливі, випещені актриси вважають своїм обов’язком переспати з режисером? Мана якась…»

— Ну й чудово, — сказав Люс. — Уявіть собі, будь ласка, що я — старий чоловік з тієї «асоціації святої любові». Нічого звучить, правда ж? Починайте розмовляти зі мною. Георг, засвітіть на кілька хвилин світло, і нехай приготують звукозапис. Ну, — він повернувся до високої красивої актриси, — прощу вас.

— Скажіть, ви кохали тільки один раз у житті? — спитала вона з придихом, трохи нахилившись, щоб Люсу було видно її великі груди в низькому вирізі плаття.

— Звичайно. А ви?

— Я? — жінка розгубилася.

— Так. Ви.

— А хіба мене теж запитуватимуть? Я думала, що тільки я ставитиму запитання, як на телевізійних шоу.

— Ні, чому ж… Вам, напевне, ставитимуть запитання, причому найнесподіваніші.

Люс не хотів говорити акторам, що старики, які зберуться тут, зовсім не такі вже й ніжні, рожеві божі квіточки, якими вони здавалися. Всі чоловіки в цій асоціації в минулому були активними членами НСДАП, і більшість із них працювали в міністерстві пропаганди і в партійній канцелярії Гесса й Бормана, займаючись проблемою створення «нової моралі» для тисячолітнього рейху. Люс задумав цю зйомку досить ризиковано: він сподівався, що старики поведуть свою «пропагандистську роботу», не зустрічаючи опору від акторів, які за своєю професією «підігрують» на майданчику партнерові, а не сперечаються з ним. Потім, думав Люс, коли старики закінчать свої монологи, він підмонтує хроніку: він дасть кадри, де були зняті ці старички, в пору їхньої молодості, коли вони ратували за чисту любов арійців, яким заважають втілювати в життя їхні великі ідеали більшовики, слов’яни, євреї й цигани.

— Так, — сказав Люс, — добре. Почнемо спочатку? Пробачте, як вас звуть?

— Інгрид.

— Дуже гарне ім’я, — посміхнувся Люс. — Отже, моє запитання: «А хіба ви…»

— Так-так, пам’ятаю, — швидко відповіла актриса.

«Готувалася, дурепа, — зрозумів Люс. — Весь той час, поки міняли плівку в диктофоні, вона болісно готувалася до відповіді».

— Я кохала двічі, — сказала Інгрид.

— Ви певні цього? Саме двічі? А не тричі?

— Саме двічі. Мій наречений розбився на скачках, він був наїзником. Я дуже кохала його. І зараз я люблю одного чоловіка, який схожий на мого першого коханого. Він такий же благородний, чистий, ніжний…

— Може, все-таки, — наполягав Люс, — ви любили тільки один раз — того, першого, який загинув? Може, ви й тепер ще любите його в образі іншої людини?

Актриса зітхнула й погодилась:

— Мабуть, ваша правда.

«Ідіотка, — подумав Люс. — Її йе можна залишати в фільмі. Я пущу її на затравку, старики почнуть торжествувати перемогу, і тоді вже мені доведеться взяти в них кілька інтерв’ю. Треба попередити Георга, щоб він знімав мене зі спини, коли я відійду від камери».

— Дякую вам, Інгрид, — сказав Люс. — Усе дуже добре. Тепер попрошу вас, фрейлейн…

— Крістіна Ульман.

— Будь ласка, Крісті, — попросив Люс.

…Худенька, в довгому чорному светрі й поношених джинсах, Крібтіна сіла навпроти Люса, і очі її — довгасті, чорні — примружилися зло й очікувально.

— Ви брешете, — сказала вона неквапливо, — коли говорите нам про високе, святе й чисте кохання. Тепер такого кохання не може бути.

— Чому? — спитав Люс і напружився. Він відчув, що ця дівчина може розпочати сутичку.

— Тому, що ваше покоління вбило кохання!

— Стоп! — сказав Люс. — Дякую, Крісті! Далі не треба. Зараз ми стріляємо вхолосту. Отже, колеги, повна розкутість, ви — господарі майданчика, сміливо приймайте дискусію, але не перебивайте співрозмовників, дайте їм сказати те, що вони хочуть сказати, добивайтесь їхньої прихильності. Чоловікам доведеться розмовляти з бабусями. Бабусі люблять сентиментальність — не забувайте про це…

— Добрий вечір, дами й панове, — першим заговорив високий актор, — моє ім’я Клаус фон Хаффен. Мені хотілося б поставити кілька запитань нашим дамам. Дозвольте? — він ледь вклонився тій бабусі, що була ближче до нього.

— Будь ласка, пане фон Хаффен.

— Ваше ім’я?

— Ільзе Легермайстер.

— Фрау Легермайстер, мене цікавить тільки одне запитання, — сказав актор добре поставленим голосом, справжнім «хохдойчем».

Люс завмер від щастя, припавши до камери: бабуся дивилася на двометрового красеня з неприхованою хтивістю. Люс плечем відтер Георга від камери і наїхав трансфокатором на обличчя старої.

Актор вів далі:

— Моє запитання просте, і ви, напевне, здогадуєтесь, яке воно буде. Скільки разів у житті ви кохали?

— Один раз.

— Ви кохали вашого чоловіка?

Старий, що сидів біля фрау Легермайстер, посміхнувся, а старенька, не повертаючись до нього, немов прилипла поглядом до актора.

— Так, — відповіла вона і злегка кивнула праворуч, — мого чоловіка.

— Вам ніколи не подобався інший мужчина?

Стара обернулася до чоловіка. Вона дивилася на нього якусь мить, очі її були виразні, і раптом вона посміхнулася довгими фарфоровими зубами, з чітко окресленими золотими прокладками.

— Ні, — відповіла вона, — я любила тільки мого милого Паульхена.

— Ваш чоловік здавався вам взірцем з усіх поглядів?

— Так. Він був чудовим літератором, батьком і громадянином.

— Пробачте, фрау Легермайстер, але я маю поставити вам ще одне дуже потрібне запитання: чи був ваш чоловік зразковим чоловіком? Мужчиною, точніше кажучи?

— Пане фон Хаффен, це мене ніколи не хвилювало. Для мене завжди було головним духовне в коханні, а не брудне, плотське…

Люс відчув, як затрясся від стримуваного сміху асистент, — вони сиділи біля камери, притулившись один до одного, і Люс штовхнув його ліктем.

«Чудово, — радів Люс, — було добре видно, як вона брехала. Це удача».

Потім на маленьку сцену, де завжди виступав джаз-банд, вийшла Інгрид.

— Яким повинно бути чисте, високе кохання? — спитала вона старого, що сидів за столиком самотньо.

— Справжнє кохання, — відповів старий, пожувавши синіми губами, — має бути довірливим, ніжним і трепетним.

— Пробачте, ваше ім’я? Телеглядачам цікаво знати ваше ім’я…

— Освальд Рогте.

— Пане Рогге, що таке довірливе кохання?

— Як би вам краще пояснити, — зітхнув старий. — Це коли з першого погляду… Навіть не знаю, як