Читати книгу - "Іспанський варіант"

— Ви мені про це розповідаєте, щоб я не думав про втечу?

— Ні, обов'язок господаря — показати вам дім, де ви тепер живете.

— А коли мені цей дім не сподобається, я ж все одно не зможу вийти звідси…

— Приємно працювати з латишами, — сказав Хаген. — Реакція на гумор у вас боксерська.

— І з багатьма латишами ви вже встигли попрацювати?

— Ви запитуєте не просто як журналіст, а скоріш як наполегливий розвідник.

— Хіба ви не знаєте, що я — шеф латиської розвідки? Хаген засміявся:

— Я знайомий з шефом латиської розвідки, любий Пальма, та й не латиська розвідка нас зараз цікавить.

— А яка ж?

— Про це вас запитає Гейдріх у Берліні. Особисто. Я тут веду лише попередній допит. Так би мовити, прелюд у стилі фа мажор.

Пальма поморщився:

— Ніколи не говоріть у стилі фа мажор. Вас цуратимуться, як верхогляда. А де, до речі, ваш похмурий колега?

— Він працюватиме з вами ввечері. Коли я стомлюся.

— Я не можу збагнути: ви мене викрали?

— Викрали.

— І не відпустите?

— Ні в якому разі.

— Але ж буде скандал, у якому ви не зацікавлені.

— Ніякого скандалу не буде. Машина ваша розбилась… От ми вас і поховали — спотвореного.

— Я забув ваше ім'я… Ха… Харен?

— Називайте просто: «мій дорогий друже»…

— Гаразд, мій дорогий друже… Розбилась машина британської підданої Мері Глорії Патриції ван Голен Пейдж. Моя машина абсолютно ціла. А Мері Пейдж жде мене в умовленому місці, і, якщо я туди не приїду, вона буде непокоїтись разом з моїми друзями. — Пальма ліниво глянув на сильне обличчя Хагена і обережно торкнувся пальцями марлевої наклейки на лобі. — Так ми умовилися з друзями…

«Може, я даремно сказав йому про це? — подумав він. — А може, й ні? Він розгубився. Отже, недаремно. Побачимо, як він викручуватиметься далі. Якщо я виграв час, значить, я виграв себе. А він розгубився. Це точно… А я добре про Мері придумав. Жаль, що ми з нею про це не умовилися насправді».

… За півгодини перед цим Штірліц сказав Хагену:

— Друже, візьміть його в роботу. Нехай він усе розповість про університет, і спробуйте з нього витягти все про Відень. Я в спеку не можу працювати. Приїду надвечір і підміню вас, якщо ви стомитесь. А якщо не стомитесь, то працюватимемо разом. Удвох воно завжди зручніше. Тільки щоб усе було коректно. Зрозуміли?

— Добре, штурмбанфюрер.

— Ви ще скажіть «дякую штурмбанфюрер»… Ви що, з глузду з'їхали?! Я ненавиджу офіційність у стосунках з товаришами. І взагалі, варто цього латиша записати за вами: ви організували його викрадення, ви його привезли сюди. Це ваш перший серйозний іноземець?

— Справді так.

— Ну й тримайте його за собою. Я надішлю рапорт про вашу роботу.

— Спасибі… Я навіть не сподівався на це…

— На що не сподівались?

— Ну… На таку щедрість, чи що…

— Яка там у біса щедрість, Хаген? По-перше, спека, а по-друге, ви ще з ним настрибаєтесь — він міцний горішок, та й Лерст, мені здається, напридумував чимало, бідолаха. Я чомусь не дуже вірив у його версію.

— Я певен, що в Берліні з ним як слід розберуться.

— Звичайно, розберуться. Коли будемо відправляти?

— Ви ж читали шифровку, там сказано: «Найближчим часом його перевезуть до Берліна».

— Так, правильно. Правильно, друже. Гаразд. Я махну до міста — відпочину, а ви з ним починайте.

— Де вас знайти, якщо раптом виникне така потреба?

— А що може статися? Нічого не може статися. Шукайте мене в моєму готелі або в барі «Кордова».

І Штірліц поїхав собі.

Коли Пальма сказав Хагену про свою домовленість з Мері, той зрозумів, яку помилку він допустив, розпочавши операцію з похованням «Пальми, який загинув під час автомобільної катастрофи», — обличчя сивого старигана-злодюжки, який спритно крав з кишень гаманці, знівечили до невпізнанності, але зовсім забули про машину Пальми, що стояла в готелі. Хаген, здавши Пальму під догляд своїх помічників з охорони, зразу ж подзвонив у готель і в бар «Кордова», в надії знайти Штірліца. Але його ніде не було. Штірліц, звісно не сподівався, що Хаген дзвонитиме йому. Він знав честолюбство гауптштурмфюрера і не сумнівався, що Хаген був щасливий, залишившись віч-на-віч з Яном. Штірліц аж ніяк не міг передбачити, що той почне його розшукувати, — Хаген обожнював допити. Він провадив їх у провінційній манері: з великими, значущими паузами і зловісним ходінням за спиною заарештованого, і Штірліцу було забавно спостерігати трохи хлоп'яче самолюбування Хагена. «Мабуть, у дитинстві його здорово били приятелі, — якось подумав Штірліц. — Слабкі люди дуже дорожать правом стати сильними, яке вони не завоювали, а дістали в подарунок».

Штірліц досить добре знав Хагена, саме тому й не став забезпечувати собі алібі на випадок, якщо Хаген не знайде його в тих місцях, які він йому назвав перед від'їздом до міста. Але на жодну з названих адрес він не поїхав. І алібі в нього на цю поїздку не було.

А йому треба було завжди забезпечувати своє алібі: Максим Ісаєв краще за інших знав, як це важко — бути повсякчас штурмбанфюрером Штірліцом.

… Відрядження до Іспанії було для Штірліца, — хоч він і відчував, як щось на нього насувається, — все-таки несподіванкою. Після того як Гітлер увів свої війська у Рейнську область, розтоптавши таким чином Версальський договір, ні Франція, ні Англія не виступили проти нього, в Німеччині намітилась певна роздвоєність: міністерство закордонних справ, яке очолював старий дипломат Нейрат, і генеральний штаб, котрий ще й досі вважав, що Гітлер служить їм, військовим, а не вони йому, пропонували тактику очікування. Гітлер, навпаки, втішаючись п'янкою насолодою першої зовнішньополітичної перемоги, підкріплений, силою зброї, закусив вудила.

Уміння відчувати — цінна риса розвідника, але ще ціннішою рисою слід вважати його знання.

Штірліц ще тільки починав по-справжньому свій шлях у закордонній розвідці Гейдріха; він був, як казали в імперському управлінні безпеки, на «першому поверсі», тоді як кабінет рейхсфюрера містився на п'ятому.

Робота в Іспанії мала допомогти Штірліцу піднятися на ту сходину, яка вела з першого поверху на другий: од відчуття до знання.

Центр, одержавши його шифровку про відрядження до Іспанії, зобов'язав його зайнятися вивченням постаті «сеньйора Гулієрмо» — під цим ім'ям разом з Франко працював начальник абверу рейху адмірал Канаріс, який керував агентурною сіткою в Іспанії ще в часи першої