Читати книгу - "Кортик"

Добре, коли б Полевой подарував йому кортик! Тоді, б він не був беззбройним, як зараз. А часи ж неспокійні — громадянська війна. По українських селах гуляють банди, в містах часто свищуть кулі. Патрулі місцевої самооборони ходять вночі по вулицях. У них рушниці без патронів, старі рушниці з заіржавілими затворами.

Мишко мріяв про майбутнє, коли він стане високим і сильним, носитиме штани кльош або, ще краще, — обмотки, шикарні солдатські обмотки захисного кольору.

На ньому гвинтівка, гранати, кулеметні стрічки і наган на шкіряній риплячій портупеї.

У нього буде вороний, з чудовим запахом кінь, тонконогий, бистроокий, з могутнім крупом, короткою шиєю і слизькою шерстю.

І він, Мишко, піймає Нікітського і розжене всю його банду.

Потім він і Полевой поїдуть на фронт, будуть разом воювати, і, рятуючи Полевого, він здійснить геройський подвиг. І його уб'ють. Полевой залишиться сам, все життя сумуватиме за Мишком, але іншого такого хлопця він уже не зустріне…

Потім хтось чорний і мовчазний тасував його думки, і, як карти, вони плутались і зникали в темряві…

Мишко спав.

Розділ 4

ПОКАРАННЯ

Цю кару придумав, звичайно, дядько Семен. Хто ж інший! І що найприкріше — з ним заодно й дідусь. За сніданком дідусь подивився на Мишка і сказав:

— Набігався вчора? От і добре. Тепер на тиждень вистачить. Сьогодні доведеться посидіти вдома.

Цілий день просидіти вдома! Сьогодні! В неділю! Хлопці підуть у ліс, можливо човном поїдуть на острів, а він… Мишко скривив губи і уткнувся носом у тарілку.

— Чому надувся, як миша на крупу? — сказала бабуся. — Навчився шкодити…

— Досить, — перебив її дідусь, встаючи з-за столу. — Він своє дістав і вистачить.

Мишко засмучений тинявся по кімнатах. Яка, справді, нудна хата!

Стіни їдальні розмальовані олійною фарбою. Потемнілі і подекуди потріскані ці картини зображали пузате голубе море під величезною білою чайкою; гіллястих оленів між прямими, як палиці, соснами; одноногих чапель; бородатих мисливців у болотних чоботях, з рушницями, патронташами, перами на капелюхах і розумними собаками, що обнюхують землю.

Над диваном — портрети дідуся і бабусі в молоді роки. У дідуся густі вуса, брите його підборіддя впирається в накрохмалений комірець з відігнутими ріжками. Бабуся — в закритому чорному платті з медальйоном на довгому ланцюжку. Її висока зачіска доходить до самої рами.

Мишко вийшов у двір. Два дроворуби пиляли там дрова. Пилка весело дзвеніла: «Дзень-дзень, дзень-дзень», і земля навколо козлів швидко покривалася жовтим шаром тирси. Мишко сів на колоду біля будки і розглядав дроворубів. Старшому на вигляд років сорок. Він середній на зріст, кремезний, чорнявий, з кучерявим волоссям, що прилипло до спітнілого чола. Другий — молодий, білявий парубок з веснянкуватим обличчям і вигорілими бровами, весь якийсь крихкотілий і незграбний.

Намагаючись не привертати уваги дроворубів, Мишко засунув руку під будку і намацав згорток. Витягнути? Він скоса подивився на дроворубів. Вони припинили роботу і сиділи на колодках. Старший скрутив козячу ніжку, вправно обертаючи її навколо пальця, і, насипавши з долоні тютюну, закурив. Молодий задрімав, потім розплющив очі і, позіхаючи, промовив:

— Спати хочеться!

— Спати захочеш, на бороні заснеш, — відповів старший.

Вони замовкли. У дворі стало тихо. Тільки кури, дрібно постукуючи в дерев'яному цебрику, пили воду, смішно закидаючи вгору свої маленькі, з червоними гребенями голівки.

Дроворуби піднялися і почали колоти дрова. Мишко непомітно витягнув згорток, розгорнув його. Розглядаючи клинок, він побачив на одній його грані ледве помітне зображення вовка. Мишко повернув клинок. На другій грані був зображений скорпіон і на третій — лілія.

Вовк, скорпіон і лілія. Що ж це означає?

Біля Мишка раптом упало поліно. Він злякано притиснув кортик до грудей і прикрив його рукою.

— Відійди, малюк, бо вдарить, — сказав чорнявий.

— Малюків тут нема! — відповів Мишко.

— Бач, який спритний! — розсміявся чорнявий. — Ти хто? Комісарів синок?

— Якого комісара?

— Полевого, — сказав чорнявий. І чомусь оглянувся на будинок.

— Ні. Він живе в нас.

— Вдома він? — чорнявий опустив колуна і пильно глянув на Мишка.

— Ні. Він на обід приходить. Він вам потрібний?

— Та ні. Ми так…

Дроворуби закінчили роботу. Бабуся винесла їм на тарілці хліба, сала, і горілки. Вони випили. Білявий мовчки, а чорнявий з словами: «Ну, господи благослови». Потім він довго морщився, нюхав хліб і нарешті крякнув: «Ех, хороша!» — і чомусь підморгнув Мишкові. Вони неквапливо закушували, відрізуючи сало акуратними шматочками, обгризаючи і висмоктуючи шкурку. Потім випили по кружці води й пішли.

Але бабуся не йшла звідси. Вона встановила на триніжку великий мідний таз з довгою дерев'яною ручкою, наклала під нього трісок і затулила од вітру цеглою. Зараз вона варитиме варення і вже не піде з двору. Як його бути з кортиком? Мишко встав і, ховаючи в рукаві кортик, попрямував до будинку.

Коли він проходив мимо бабусі, вона пробурчала:

— Не товчись: дідусь спить.

— Я тихо, — відповів Мишко.

Він увійшов у світлицю і заховав кортик під валок свого дивана. Як тільки бабуся піде з двору, він покладе його знову під будку. В крайньому разі — увечері, коли смеркне.

В домі тиша. Лише цокає великий стінний годинник та дзижчить муха на вікні. Ну, чим би його зайнятися?

Мишко підійшов до кімнати дядька Семена і прислухався. За дверима чулося покашлювання і шелестіння паперу. Мишко відчинив двері і, увійшовши в кімнату, спитав:

— Дядьку Семене, чому моряки носять кортики?

Дядько Семен лежав, на вузенькій зім'ятій койці й читав. Він подивився поверх пенсне на Мишка і здивовано відповів:

— Які моряки? Які кортики?

— Як це «які»? Адже тільки моряки носять кортики. Чому? — Мишко вмостився на стільці, з рішучим наміром залишитися тут аж до обіду.

— Не знаю, — нетерпляче відповів дядько Семен. — Форма така… В тебе все?

Це питання означало, що Мишкові треба забиратися звідси, і він прохаюче сказав:

— Дозвольте, я трохи посиджу. Я буду тихо-тихо.

— Тільки не заважай мені. — Дядько Семен знову заглибився в книгу.

Мишко сидів, підклавши під себе долоні. Маленька кімната у дядька Семена: ліжко, книжкова шафа, на письмовому столі чорнильниця у вигляді пістолета. Коли натиснути курок, вона відкривається. Добре було б, мати таку чорнильницю! От би хлопці у школі позаздрили.

На стінах кімнати розвішані картини й портрети. Ось Некрасов. На шкільних. вечорах Шурко Великий завжди декламує Некрасова. Вийде на сцену і говорить: «Кому на Русі жити добре». Поема Некрасова». Ніби без нього