Читати книгу - "Дух Росії"

в Росії зуміла здобути собі визнання така наскрізь плебейська ідеологія, як большевизм-ленінізм). Власне, ці думки Д.Донцов і використав пізніше при написанні німецькомовної книжки "Der Geist Russlands" (1961). Книга "Підстави нашої політики" мала стратегічне й доленосне значення для українського ідейного, культурного, суспільно-політичного розвитку, передусім в Західній Україні та на еміграції. Вона стала вирішальним поштовхом для формування модерної ідеології та руху вольового націоналізму (діяльність УВО та ОУН), руху, який чітко збагнув головну загрозу для українства – цивілізаційні і політичні впливи Росії – і протиставив цьому ідеологію героїчного традиціоналізму, культурного окциденталізму, геополітичного середньоєвропейства (витворення міцного блоку держав Середньої Європи як найнадійнішого заборола проти російської імперської експансії – заповітна давня мрія Д.Донцова).

Протягом 1922 – 1939 рр., коли Д.Донцов проживав у Львові і видавав журнали "Літературно-науковий вісник" і "Вісник", закономірно, що тема Росії не виходила з його поля зору. Він осмислював російську проблематику в різних аспектах: історіософському, культурологічному, політологічному; загалом на сторінках цих журналів повідомлення про події і суспільно-політичне, культурне життя в СРСР були регулярними і характеризувалися уважною аналітичністю. Серед найглибших есеїв Д.Донцова на російську тематику вартує назвати наступні: "Агонія одної доктрини" (ЛНВ, 1924), "В.Лєнін" (ЛНВ, 1924), "Той перший": Пам'яти Петра Великого" (ЛНВ, 1925), "Дві революції" (ЛНВ, 1927), "Переяславська легенда" (ЛНВ, 1929), "Росія чи Европа?" (ЛНВ, 1929), "Федор Достоєвський" (ЛНВ, 1931), "Совітська молодь і ми" (Вісник, 1933), "Сумерк марксизму" (Вісник, 1933), "Кінець російської революції" (Вісник, 1933), "Велика брехня нашого часу" (Вісник, 1934), "Бунт молоді: ферменти в СССР" (Вісник, 1935), "Четверта Росія" (Вісник, 1935), "Лєнін як теоретик "пролетарського асиміляторства" (Вісник, 1936), "Сталін як "добродій України" (Вісник, 1936), "Чудо марксівської діалектики" (Вісник, 1937), "Йосиф Віссаріонович Каліґула" (Вісник, 1937), "Пушкінська дилема" (Вісник, 1939).

Окрім того, на сторінках ЛНВ і "Вісника" регулярно виступали автори із донцовського кола – Є.Маланюк, Ю.Липа, М.Мухин, Ю.Клен та ін.., які доповнювали картину російського світу в українських інтерпретаціях. Загалом публікації Д.Донцова у цей час відіграли надважливу роль у протистоянні совєтській пропаганді, у розвіюванні міфу про особливе покликання Росії.

У післявоєнний час, друкуючись в еміграційній пресі, Д.Донцов продовжив російську тематику, яка тепер отримувала більше узагальнювальних оцінок. Ця есеїстка магічним числом – 33 – вийшла окремою книжкою "Московська отрута" (Торонто – Монреаль, 1955). Хоча за стилем ці твори вже не могли дорівнятися до його есеїв часів Першої світової війни та міжвоєнної доби: відчувалася тенденція до трафаретності, до несуттєвих фрагментів, не було вже того вибуху концептуальності, блискучої спостережливості, інтелектуальної іронії, які так прикрашали твори українського мислителя у молоді і зрілі роки творчості. Очевидно, вік (Донцову було тоді під 70 років) наклав певну втому на його письмо.

Цей короткий огляд творчості Дмитра Донцова в аспекті осмислення російської проблематики дозволяє зробити наступні висновки. Д.Донцов був найзначнішим українським автором, при чому одночасно популярним публіцистом і мислителем-культурологом та філософом-ідеологом, який теоретично зумів розірвати фатальне коло української культури у її ментальній залежності від російської цивілізації та імперії. На численних прикладах з російської історії і сучасної політики він доводив, що імперіалізм Москви завжди залишався незмінним. Він стратегічно переорієнтовував український рух із лише боротьби із царською (потім большевицькою) системою на боротьбу із загальним російським імперіалізмом, що був закорінений у шовіністичних основах виховання та ідейного формування російського суспільства. Устійнене віками прагнення до гегемонії, до захоплення нових світів, до поглинання інших народів та їхніх культур створило небачений експансіонізм в російському суспільстві. Тому, за Д.Донцовим, українські політики, йдучи на якісь перемовини та компроміси під час змагань із Росією як імперією, впадають в ілюзію і самообман. Інерція імперії не знає, що таке угода чи порозуміння. Вона знає лише закони тиску і контртиску.

В українській історії Д.Донцов став тим Катоном Старшим і Кассандрою в одній особі, який не втомлювався повторювати, що загроза з боку Росії-імперії буде нависати смертельною небезпекою, доки українці як нація не позбудуться всіх можливих напливів з російського світу на всіх рівнях – цивілізаційному, культурному, політичному, соціальному, інформаційному і психологічному. Йому вдалося сформувати цілі верстви і покоління українських громадян, які антиросійську ідеологію як рацію стану взяли собі на озброєння абсолютно.

Водночас Д.Донцов наполегливо попереджав Захід про ту небезпеку і розклад, які насуваються на нього з Росії. Про це й свідчить книжка "Дух Росії". Хоча, як виявилося, його попередження йшли намарно: Захід і тоді, у роки 1-ї і 2-ї світових війн, і сьогодні так і не усвідомив, що насправді являє собою Росія як імперія, яку отруту-деструкцію, моральну і культурну, вона несе. Олег Баган керівник Науково-ідеологічного центру ім. Д.Донцова

Вступне слово

Ця робота – глибокодумна і ґрунтовна, вона краща за всі публікації про світову кризу, які я досі читав, оскільки розкриває суть проблеми, що століттями непокоїла Старий світ, а нині дедалі більше тривожить цілий світ. Її предмет полягає не в дискусії між різними напрямками віри чи цивілізацій, хоч і вони надзвичайно важливі, а в полеміці між різними культурами Європи та Азії.

На сьогоднішній день у Росії марксизм, що охопив фанатичним релігійним запалом країну в часи революції, – майже літургійна мова, а наздогнати Захід – з огляду на його матеріальну цивілізацію – Росії дозволила індустріалізація. Однак ці фактори – використовуємо одне з марксистських понять – відображають тільки структуру продуктивних сил московітського месіанства, і цілком байдуже, що Росію вважають Третім Римом третього інтернаціоналу, вона завжди намагається розширити свою територію і присвоїти собі культурне лідерство світу.

Історичний столітній конфлікт між Азією та Європою почався сутичкою між Персією та грецькими містами-державами. Ще виразніше він проявився в боротьбі Східноримської імперії проти арабів, гунів, аланів, монголів і багатьох інших азійських народів, а також проти слов'ян. Настільки ж помітно ця боротьба, що тривала впродовж століть, проступає й у зіткненні між християнським світом і багатьма іншими азійськими народами, а також слов'янами. Таким же виразним це тисячолітнє протистояння було між християнським світом й ісламом. За своєю суттю всі ці змагання – зіткнення різних культур, такою ж була і боротьба між Швецією та Росією у великій Північній війні. Свого часу це збагнув Ляйбніц. Коли в 1709 році під Полтавою Карл Дванадцятий зазнав поразки, Ляйбніц висловився так: "Тепер по всій Європі цар буде викликати страх, оскільки він буде, так би мовити, північним турком". Цим почалася теперішня ера культурного протистояння між Європою та Азією – і це лише дванадцять років по тому, як принц Євген у битві під Центою усунув турецьку небезпеку.

З яких елементів складається московітське месіанство, духовне