Читати книгу - "УПА у вирі боротьби"

У місяці червні 1947-го року наша сотня одержала від провідників Ярослава Старуха - «Стяга» й Василя Галаси - «Орлана» дуже відповідальне та секретне доручення - іти пропагандистським рейдом УПА до Західної Німеччини і там розповісти вільному світу про боротьбу України й інших поневолених народів у московській імперії. Майже два тижні ми пробивались через тисячні ворожі лави і виходили з дуже небезпечних ворожих оточень. У тих боях мусили здобувати собі набої, які були цінніші від золота. Через терени Словаччини, Чехії. Австрії, Східної Німеччини, майже щодня в боях і проривах, за 99 днів поріділа сотня Громемка дійшла до вільного світу. В рейд на Захід вийшло біля 3000 повстанців і більше 2000 з них загинуло в боях. Тоді це була дуже голосна подія в імперії і за кородоном, яка сьогодні замовчується і невідома нашому народові, зокрема молоді. Українці повинні подбати про збудування пам'ятників рейдовим відділам УПА в Братиславі та Празі.

Автор книжки та фундатор фільму Юрій Борець, режисер Олесь Янчук, Сідней, Австралія, березень 2002 року.

Ми склали зброю американцям і разом з нашими поселенцями в еміграції розпочали боротьбу вже іншими методами за нашу поневолену й рідну Україну.

Це вже четверте видання книжки «УПА у вирі боротьби». Перше побачило світ у діяспорі у 1971 році, друге і третє - в Україні в 1992 та 1995 роках.

Ця книжка виходить у світ разом із фільмом «Залізна сотня» про боротьбу сотні УПА командира Громенка. Спогади про героїчну боротьбу українського народу за власну незалежність та державність я написав з метою, щоб розказати нашій молоді правду про війну н віддати шану тим. хто віддав своє життя за Україну. Також профінансував створення фільму «Залізна сотня», щоб зберегти пам'ять про ті події, про тих людей, які житимуть вічно в серцях українського народу.

З книжкою і фільмом ви познайомитеся у 2004 році, на 13-ому році нашої незалежності. Хоч держава далеко не така, за яку ми боролися в лавах УПА, але змінити ситуацію у власній незалежній країні нам під силу. Для цього наш народ повинен гуртуватися та об'єднуватися і давати рішучу відсіч тим, хто хоче відібрати нашу незалежність і позбавити нас права гідно жити у власній державі.

Дорога українська молоде!

«Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього». Так говорить старе прислів'я. І це правда. Переконаний, що кожен з вас хоче гідного майбутнього. Але для цього треба знати правду про минуле, яка викличе гордість за рідний свій народ і його боротьбу за Українську державу. Лише після цього кожен з вас стане свідомим громадянином та свідомим українцем, який не пошкодує зусиль для розбудови й зміцнення Української держави.

Уся надія старшого покоління, борців за волю України, на тебе, наша молоде. Тож виправдайте наші сподівання і побудуйте могутню Українську Самостійну Соборну Державу! Нехай вам щастить на цьому шляху.

Юрій Борець,

булавний УПА «Чумак»

ВСТУП. УПА У ВИРІ БОРОТЬБИ. Літо 1944 р.

Літо 1944 р. Поміж горами, лемківськими долинами, по болотистих доріжках, простувало на Захід багато німецького війська. Військом його можна було назвати лише тому, що вояки були одягнені в уніформи, бо військового порядку в ньому вже не існувало. Колишня, добре споєна пруською дисципліною, армія перетворилася в товпу панічно втікаючих людей. По дорогах і ровах запримічувалися численні військові автомашини, залишені напризволяще, часто навіть у доброму стані, лише без палива. Тут і там важка вантажна машина тягла за собою кілька інших доти, доки їй не скінчилося пальне, а тоді військо кидало їх усіх й посувалося далі пішки. Вояки різних формацій, підстаршини, старшини, навіть дуже високих ранг, змішані з валками українських політичних емігрантів, творили справжній натовп, який поспішно сунув шляхами. А за ним на віддалі всього кількох кілометрів уже марширували московські орди. В довкіллі чулася канонада, інколи з'являлися літаки і всюди панувала напружена атмосфера.

На високій горі біля села Волосатого, таборували відділи ще однієї армії. Вони також були змучені, різнотипові однострої на вояках понищені, а їхні ряди після дворічної завзятої боротьби з німецькими частинами й червоними бандами Ковпака дуже проріджені. Це курінь Української Повстанської Армії під командуваням полковника Рена. Його вояцтво походило з різних частин України. Були у ньому й волиняки, й галичани, й наддніпрянці, й лемки, й буковинці. Настрій у таборі бадьорий, а вояки почували себе певно, неначе були на прогулянці.

Два рої вийшли з табору до поблизького села на організацію й магазинування зброї. Вони затримували перехідні німецькі та мадярські відділи, забирали в них озброєння, амуніцію та інший військовий виряд і перевозили все це до магазинів. Спротиву німці й мадяри вже не ставили, але дивувалися, що то за люди, які в такому небезпечному часі замість утікати на Захід у прифронтовій лінії відбирають від них для якоїсь цілі зброю.

У штабі командира Рена розроблялися пляни пробою через большевицький фронт. Через два дні цей курінь звів кількагодинний бій і на великій галявині біля лісничівки таки прорвався. Вже поза лінією фронту командування УПА дало наказ деяким відділам відійти на територію Галичини, а решта з командиром Реном на чолі залишилася в Лемківщині. Сотня командира Громенка одержала призначення в четвертий район Перемищинп.

Великій і жорстокій німецькій імперії вже приходив кінець. До її упадку спричинилися також, у значній мірі, відділи УПА. Протягом двох років вони висаджували в повітря мости, паралізували транспортову сітку ворога, нищили ворожу адміністрацію, перешкоджали у стяганні контингентів тощо. Не дивно, отже, що для боротьби проти українських повстанців німецьке командування мусило стягати із фронту численні військові частини.

Та ось ціла Україна поновно опинилася під попередньою окупацією. Напівдикі, брудні, обдерті, засмерджені дьогтем орди москалів, пригадуючі часи Боголюбського, перекотилися лявиною по українських землях і скерувалися на Захід.

А тим часом у Ялті Сталін, Рузвельт і Черчіль, попиваючи запашне грузинське вино, ділили світ. І дарма, що цю війну плянували тисячі найкращих мілітарних фахівців, що в ній брали участь багатомільйонові армії, - Європу поділили Сталі Рузвельтом, за вимушеною згодою Черчеля. Грузинське вино робило своє, і Рузвельт віддавав країну за країною Сталінові. Про свободу народам і людині не могло бути й мови, бо панувала сваволя, а нащадки московських царів одразу взялися до опанування одержаних здобутків. Для окремих країн Москва вже заздалегідь створила уряди, складені з яничарів кожної із них, тому й Польща одержала від неї такий «уряд» під проводом