Читати книгу - "Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— То ви не плануєте відправляти на Нолу мій звіт про знахідку в південних виробітках?
— Звісно, що ні. Я, колеґо, не збираюся на схилі літ ставати посміховиськом для адміністраторів керуючої планети.
— Але ж ця жінка існує. Вона не привид.
— Не привид, погоджуюсь. Але й не жінка.
— Тобто?
— Згадаймо, колеґо, що ми маємо, так би мовити, об'єктивно. Без ваших сміливих домислів і припущень. Наявні факти кажуть про наступне: рудничні клони випадково знайшли в закинутих виробітках копальні «Темне сузір'я» якесь вибірково пошкоджене людиноподібне тіло, організоване за жіночим типом. Це тіло має генетичну та молекулярну карти, які не співпадають із жодною з паспортних карт, що містяться в базах даних. Відповідностей не знайдено ані серед паспортних карт народжених, ані серед карт гуманоїдних клонів, створених за останні сто десять років. Себто, такого організму офіційно не існує. Його немає в принципі. У жодному з вісімдесяти п'яти світів, населених людською расою.
— Але ж цей неіснуючий організм зараз лежить у морфологічній камері реанімаційного робота. За тридцять кроків звідси. Між іншим, на цьому неіснуючому організмі в момент знаходження був звичайний шахтарський комбінезон моделі «універсал».
— Ми, колеґо, не знайшли в організмі жодного імплантату. Жодного наноробота і взагалі — жодного штучного агрегату. А неоснащених тіл не існує вже багато століть.
— Деяких клонів не опоряджують стандартним набором імплантатів.
— І для чого ви це кажете, колеґо? При чому тут стандартний набір? Молекулярні обмежувачі інтелекту і біологічного віку в будь-якому випадку імплантуються усім без винятку клонам. Усім без винятку.
— А якщо цей клон і не передбачали обмежувати? — запитав Мангус і відразу про це пошкодував. Старий педант обов'язково запам'ятає таке неприпустиме запитання.
— Такого, колеґо, не може бути у принципі! — на межі чола і лисини у Кірінскі наморщились шкіряні «бархани». — Вже триста років заборонено виробляти клонів без обмежувачів. Це ж порушення принаймні двох імперських і чотирьох місцевих законів. За таке, колеґо Мангусе, назавжди позбавляють права на професію і засуджують до багаторічної примусової ізоляції. Та й хто б, цікаво, ризикнув на таке зважитися? Я би подивився на такого… До речі, саме лише це ваше припущення… — Кірінскі навіщось енергійно махнув у бік асистента рукою. — Так, колеґо, саме лише припущення, що таке можливе, ображає мій розум. Ображає розум кваліфікованого медика. Ось що я вам хотів сказати, колеґо.
Мангус облизав пересохлі губи.
— Але ж були винятки, — чомусь пошепки сказав він.
— Це радше леґенди, аніж правда. Літературні фантазії, які були популярні перед Війною, — сказав док після недовгої паузи й теж стишено. — Ви ж зараз згадали… Тобто, ви у формі особистого — наголошую, особистого! — припущення розмірковуєте про існування… Про те, що нібито існували якісь особливі необмежені довгоживучі клони придворних наложниць та древніх імперських жриць. Я вас правильно зрозумів, колеґо Мангусе?
— Так, док. І цей наш організм — жінка.
«Бархани» зникли і знов напнулися над чолом цивільного медика Авла Кірінскі. В іншій ситуації це б розсмішило Мангуса.
— Як би там не було, — з наростаючим роздратуванням вимовив док, — а у нас на Кідронії немає спеціалістів, які б спромоглися виробляти і виховувати високоякісних клонів. Я, принаймні, про таких нічого не чув… Та ні, такого в жодному разі не могло статися. У нас немає елітного розплідника, немає традиції майстрів-клоноробів, нічого немає. А якщо вона… — цивільний медик подивився у вікно, за яким загусли сутінки кольору стиглого авокадо. — Якщо цей знайдений жінкоподібний організм справді є клоном, то, без сумніву, це клон високоякісний і, у своєму роді, унікальний… Ні-ні, — Кірінскі рішучим рухом вимкнув екран сканера. — Я навіть думати про це не хочу. У нас такого не зроблять. І не посміють зробити. У всіх лабораторіях встановлені системи спостереження Джи Тау. І всі, між іншим, про це знають.
— Значить, нам її підкинули ззовні.
— Ззовні? Хто? Навіщо?
— У космосі живуть не лише люди.
— Ви, колеґо, маєте на увазі цих?.. — доктор не закінчив запитання. Шкіряні «бархани» утворили щось на штиб стрілки, спрямованої до тім'я і вище, кудись до безодень Космосу. Мангус давно завважив, що кідронійці старшого покоління з превеликою нехіттю вимовляють слова «ящери», «ґ'орміти». Хтось — здається Зара? — пояснив йому, що це такий доісторичний забобон: якщо ворогів не називати на ім'я, то вони не зможуть тебе почути й побачити. Отже, цей лисий щур Кірінскі западає на доісторичні забобони. Кумедний шкарбун.
— Нехай це все виясняють ті, кому належить виясняти подібні речі, — запропонував після незручної паузи асистент. — Наша справа маленька: відправити звіт за інстанцією. Інакше, рано чи пізно, — Мангус багатозначно обдивився напівтемне приміщення, — люди з Джи Тау звинуватять нас у тому, що ми приховуємо важливий для державної безпеки факт знайдення нерозпізнаного гуманоїдного організму. Не виключено, що цей нерозпізнаний організм використовували зі злочинними намірами. Можливо, його створили для підриву законної влади. Хтозна… Окрім того, за кілька годин реанімаційні роботи відновлять життєдіяльність організму. У нас тут не ізолятор і не тюрма. Організм може втекти… У неї, док, атлетично розвинена мускулатура. Мені особисто не дуже затишно, коли в нерозпізнаних організмів такі вибірково розвинуті м'язи. Мені розповідали, що трапляються небезпечні клони. Так би мовити, з сюрпризами. У нашому районі, наскільки мені відомо, виробітки старих копалень тягнуться на сотні, якщо не на тисячі кілометрів. Тягнуться у напрямі Великих Печер. А там практично відсутні охоронні системи. Якщо вона втече туди, до Підземних, нам буде непереливки.
Кірінскі замислився. Асистент, на його думку, був надто молодим для відповідальної посади й, до того ж, не дуже розумним. Але тепер він казав переконливі й слушні речі. Сам лише факт офіційного запиту до банку генетичних даних уже міг зацікавити усюдисущих нишпорок Джи Тау. І якщо цей нерозпізнаний організм (не допусти Бог Предків!) направду є клоном якоїсь посвяченої жриці із Знаючих…
— На ній не було знаків? — старий лікар провів пальцями вздовж скронь.
— Знаків, док?
— Символів на шкірі, татуювань, малюнків?
— Ні. Не було, — похитав головою Мангус і спробував зазирнути в темні зіниці цивільного медика.
Той відвів погляд. За вікном руде сонце котилося за гірський хребет. У кімнату заповзла темрява, й автоматика увімкнула зеленкувату підсвітку лабораторних панелей. Від такого освітлення шкіряста голова Кірінскі стала зловісно-ящероподібною. Тепер Мангус ще більше пошкодував, що взагалі згадав про довгоживучих клонів. Він завжди був помисливим, і тепер його повільно та впевнено охоплювало недобре передчуття.
— Я відправлю ваш звіт на Нолу зранку, — прийняв
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника», після закриття браузера.