Читати книгу - "Енеїда"

Як порох був уже палкенький,

Його й держали на підпал.

Під ним вона огонь кресала,

І в клоччі гарно розмахала,

І розвела пожар чимал.

Кругом костер той запаливши,

Зо всей одежі роздяглась,

В огонь лахміття все зложивши,

Сама в огні тім простяглась.

Вкруг неї полум'я палало,

Покійниці не видно стало,

Пішов од неї дим і чад!

Енея так вона любила,

Що аж сама себе спалила,

Послала душу к чорту в ад.

Частина друга

Еней, попливши синім морем,

На Карфагену оглядавсь;

Боровсь з своїм, сердега, горем,

Слізьми, бідняжка, обливавсь.

Хоть од Дідони плив поспішно,

Та плакав гірко, неутішно.

Почувши ж, що в огні спеклась,

Сказав: «Нехай їй вічне царство,

Мені же довголітнє панство

І щоб друга вдова найшлась!»

Як ось і море стало грати,

Великі хвилі піднялись,

І вітри зачали бурхати,

Аж човни на морі тряслись.

Водою чортзна-як крутило,

Що трохи всіх не потопило.

Вертілись човни, мов дурні.

Троянці з страху задрижали,

І що робити, всі не знали,

Стояли мовчки всі смутні.

Один з троянської ватаги,

По їх він звався Палінур;

Сей більше мав других одваги,

Сміленький був і балагур;

Що наперед сей схаменувся

І до Нептуна окликнувся:

«А що ти робиш, пан Нептун!

Чи се і ти пустивсь в ледащо,

Що хочеш нас звести нінащо?

Хіба півкопи і забув? —

А далі після сеї мови

Троянцям він так всім сказав: —

Бувайте, братця, ви здорові!

Оце Нептун замудровав.

Куди тепер ми, братця, пійдем?

В Італію ми не доїдем,

Бо море дуже щось шпує,

Італія відсіль не близько,

А морем в бурю їхать слизько,

Човнів ніхто не підкує.

От тут земелька єсть, хлоп'ята,

Відсіль вона невдалеку:

Сіцілія, земля багата,

Вона мені щось по знаку.

Дмухнім лиш, братця, ми до неї

Збувати горесті своєї,

Там добрий цар живе Ацест.

Ми там, як дома, очуняєм

І, як у себе, загуляєм,

Всього у нього вдоволь єсть».

Троянці разом прийнялися

І стали веслами гребти,

Як стрілки, човники неслися,

Мов ззаду пхали їх чорти.

Їх сіцілійци як уздріли,

То з города, мов подуріли,

До моря бігли всі встрічать,

Тут між собою розпитались,

Чоломкались і обнімались,

Пішли до короля гулять.

Ацест Енею, як би брату,

Велику ласку показав

І, зараз попросивши в хату,

Горілкою почастовав;

На закуску наклали сала,

Лежала ковбаса чимала

І хліба повне решето.

Троянцям всім дали тетері

І відпустили на кватері:

Щоб йшли, куди потрапить хто.

Тут зараз підняли бенкети,

Замурмотали, як коти,

І в кахлях понесли пашкети

І киселю їм до сити;

Гарачую, м'яку бухинку,

Зразову до рижків печінку,

Гречаних з часником пампух.

Еней з дороги налигався

І пінної так нахлистався,

Трохи не виперсь з його дух.

Еней хоть трохи був підпилий,

Та з розумом не потерявсь;

Він син був богобоязливий,

По смерті батька не цуравсь.

В сей день його отець опрягся,

Як чикилдихи обіжрався, —

Анхіз з горілочки умер.

Еней схотів обід справляти

І тут старців нагодовати, —

Щоб біг душі свій рай одпер.

Зібрав троянську всю громаду

І сам пішов на двір до них,

Просить у їх собі пораду,

Сказав їм річ в словах таких:

«Панове, знаєте, трояне

І всі хрещенії миряне,

Що мій отець бував Анхіз,

Його сивуха запалила

І живота укоротила,

І він, як муха в зиму, зслиз.

Зробити поминки я хочу,

Поставити обід старцям —

І завтра ж — далі не одстрочу.

Скажіте: як здається вам?»

Сього троянці і бажали,

І всі у голос закричали:

«Енею, боже, поможи;

Коли же хочеш, пане, знати,

І сами будем помагати,

Бо ми тобі не вороги».

І зараз миттю всі пустились

Горілку, м'ясо куповать,

Хліб, бублики, книши вродились,

Пішли посуди добувать;

І коливо з куті зробили,

Сити із меду наситили,

Договорили і попа;

Хазяїнів своїх ззивали,

Старців по улицям шукали,

Пішла на дзвін дякам копа.

На другий день раненько встали,

Огонь на дворі розвели

І м'яса в казанки наклали,

Варили страву і пекли.

П'ять казанів стояло юшки,

А в чотирьох були галушки,

Борщу трохи було не з шість;

Баранів тьма була варених,

Курей, гусей, качок печених,

Досита щоб було всім їсть.

Цебри сивушки там стояли

І браги повнії діжки;

Всю страву в вагани вливали

І роздавали всім ложки.

Як проспівали «со святими»,

Еней обливсь слізьми гіркими,

І принялися всі трепать;

Наїлися й нахлистались,

Що деякі аж повалялись,

Тогді і годі поминать.

Еней і сам зо старшиною

Анхіза добре поминав;

Не здрів нічого пред собою,

А ще з-за столу не вставав;

А далі трошки проходився,

Прочумався, протверезився,

Пішов к народу, хоть поблід.

З кишені вийнявши півкіпки,

Шпурнув в народ дрібних, як ріпки,

Щоб тямили його обід.

Енея заболіли ноги,

Не чув ні рук, ні голови;

Напали з хмелю перелоги,

Опухли очи, як в сови,

І ввесь обдувся, як барило,

Було на світі все немило,

Мисліте по землі писав.

З нудьги охляв і ізнемігся,

В одежі ліг і не роздігся,

Під лавкою до світа спав.

Прокинувшися, ввесь трусився,

За серце ссало, мов глисти;

Перевертався і нудився,

Не здужав голови звести,

Поки не випив півквартівки

З імбером пінної горілки

І кухля сирівцю не втер.

З-під лавки виліз і струхнувся,

Закашляв, чхнув і стрепенувся:

«Давайте, — крикнув, — пить тепер».

Зібравшися, всі панетята

Ізнов кружати начали,

Пили, як брагу поросята,

Горілку так вони тягли;

Тягли тут пінненьку троянці,

Не вомпили сіціліанці,

Черкали добре назахват.

Хто пив тут більш од всіх сивухи

І хто пив разом три осьмухи,

То той Енеєві був брат.

Еней наш роздоброхотався,

Ігрища вздумав завести

І п'яний зараз розкричався,

Щоб перебійців привести.

У вікон школяри співали,

Халяндри циганки скакали,

Іграли в кобзи і сліпці;

Було тут разні чути крики,

Водили в городі музики

Моторні, п'яні молодці.

В присінках всі пани сиділи,

На дворі ж вкруг стояв народ.

У вікна деякі гляділи,

А інший був наверх ворот;

Аж ось прийшов і перебієць,

Убраний так, як компанієць,

І звався молодець Дарес;

На кулаки став викликати

І перебійця визивати,

Кричав, опарений мов пес:

«Гей, хто зо мною вийде битись,

Покуштовати стусанів?

Мазкою хоче хто умитись?

Кому не жаль своїх зубів?

А нуте, нуте, йдіте швидше

Сюди на кулаки лиш ближче!

Я бебехів вам