Читати книгу - "Повторення пройденого"

Антон сумно обвів очима безлад, що панував у кімнаті, і без особливого ентузіазму взявся до діла, але скоро помітив, що прибирання таїло в собі приємні сюрпризи. Він надибав багато цікавих дрібничок, про які вже забув: навушники, гру «Morrowind», пачку стікерсів з гоночними машинами, штук двадцять олов'яних лицарів. З нижньої полиці на світ божий показався злощасний мікроскоп. Там же лежали журнали, кілька улюблених книжок і дві чи три нових, ще не прочитаних. У глибині шафи Антон натрапив на старий фотоальбом.

У ньому були зібрані фотографії тих років, коли Антона ще й на світі не було. Всі вони були чорно-білі, яких тепер уже не роблять, а одна — взагалі на товстому картоні. На ній були зображені незнайомі люди, виряджені не по-сучасному. Жінка з немовлям на колінах сиділа на стільці, а поруч, поклавши руку їй на плече, стояв чоловік у сюртуку.

— Мам, а це хто? — поцікавився Антон.

— Твоя прапрабабуся.

— А хто сидить у неї на колінах? Моя прабабуся? — спитав Антон.

— Ні. Це прапрабабуся на колінах у своїх батьків, — відповіла мама.

— Молода ще, — філософськи зауважив Антон, дивлячись на карапуза, якому доведеться стати його прапрабабусею.

Він перегорнув кілька сторінок, коли його зацікавило фото групи дітей його віку. Одягнені у шорти і футболки, вони старанно посміхалися в об'єктив. Попереду стояв чубатий хлопчисько з м'ячем у руках.

— А це що за діти? — поцікавився Антон.

— Наш клас у спортивному таборі. Мене знайдеш? — спитала мама.

Антон пильніше вивчив фото і тицьнув у дівчинку з хвостиками.

— Ось! У першому ряду. Правильно? А хлопчисько з м'ячем достоту наш історик. Така самісінька шевелюра.

— Це він і є,— кивнула мама.

— Він з вами в одному класі вчився? — здивувався Антон.

— А ти не знав?

— Ні.

— Але не сподівайся, тобі від нього ніякого попуску не світить, — відразу запевнила його мама.

— А чого мені сподіватися? Я і так кращий за всіх, — заявив Антон.

— Ніс опусти, кращий! Настя сказала, що тебе з класу вигнали, — нагадала Людмила Сергіївна.

— Це вона від заздрощів, — буркнув Антон і розсудливо змінив тему: — А Толь Іванович тут прямо атлет. З м'ячем. Можна подумати, спортсмен.

— Він і був спортсменом. Шкільною знаменитістю. Трохи не став чемпіоном з бігу серед юніорів. Усі гадали, що колись він увійде до Олімпійської збірної.

— Хто? Толь Іванович? Він же кульгавий.

— Це через нещасний випадок. На змаганнях у Свердловську.

— А де це?

— Раніше так називали Катеринбург.

— А давно?

— Ми тоді в шостому класі вчилися, як ти.

— Я й не знав. Як це вийшло? — зацікавився Антон.

— Коліно молотом роздробило. Під час тренування у метальника молот зірвався. А Толик якраз поряд пробігав.

Оце була новина! Мало того, що батьки ні словом не обмовилися про те, що вчилися в одному класі з Толь Івановичем, так той ще й спортом займався. Антону навіть на думку не спадало, що вчитель історії колись міг бігати. Усі звикли бачити його з паличкою.

— А що стало з метальником молота? — спитав Антон.

— Не знаю.

— А як же Толь Іванович?

Дурне питання саме собою зірвалося з язика. Фінал цієї гіркої історії був відомий. Її не можна було переписати, щоб урешті був гарний кінець. Мама із сумом подивилася на фотографію.

— Спочатку він дуже переживав, що довелося піти зі спорту. Зате потім захопився історією і став хорошим учителем. Отже нема лиха без добра, — закінчила вона, щоб заспокоїти сина.

Антон задумався. Які дивовижні зиґзаґи іноді робить життя. Коли б не якийсь нещасний випадок, людина стала б чемпіоном, заробила б кубки й медалі.

Антон не мав нічого проти того, щоб Анатолій Іванович викладав історію. Чудовий оповідач, він умів захопити всіх. Антон навіть не образився, коли історик витурив його з класу. Та все ж йому було шкода, коли мрія стати чемпіоном так і не збулася.

— А якби він на змагання не поїхав? — спитав Антон.

— Якби та якби… Ти краще розгардіяш посеред кімнати прибери. А то до ночі протовчешся, — мама повернула його з неба на землю.

Антон знову заходився прибирати, але спочатку витягнув фотографію з альбому. Він збирався наступного дня приголомшити однокласників дивовижною новиною.