Читати книгу - "Кохати або помститися"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
З'ЯВЛЯЄТЬСЯ ІГОР
Коли в кишені залишилося тільки на декілька раз проїхатися транспортом Тася засумувала дужче. Після двох днів роздумів вона вийшла на вулицю. Чепурненько одягнена, добре підфарбована, вирішила поїхати до центра. Вже на станції метро Театральна вона обрала одну з вулиць, на якій вирішила прогулюватися туди та назад. Вона ходила вулицею, поки не змерзла, але ніхто не звертав на неї ніякої уваги. «Ну от, — міркувала вона собі — повією теж треба вміти бути. Ходжу тут як дурепа якась. Скоріше тонзиліт зароблю, ніж гроші».
Раптом на дорозі не так вже й близько від неї зупинилась велика чорна автівка. З авто вийшов чоловік та погукав її. Вона підійшла до нього, а він запросив підійти до його машини. В машині сидів ще один чоловік. «От я потрапила!» — встигла подумати Тася. Чоловік був не знайомий та знайомий одночасно. Він промовив до неї: «Ви змерзли, я дивлюсь. Куди вас довезти? Де ви мешкаєте?». «О, не зрозумів, начебто», — знов подумала Тася та промовила: «В мене і грошей таких немає, я далеко живу. На Борщагівці». «Нічого, доїдемо й до твоєї Борщагівки. Сідай та зігрійся!» Тася мов зачарована сіла у машину. Зараз їй здавалося, що її загіпнотизували. Вона сіла подивилася на чоловіка поруч та до неї знов прийшла думка, що вона знає його, але звідки — не пам'ятає. Другий чоловік був водієм, бо сів потім за кермо. Машина тихо рушила. Чоловік подивився на неї, представився, протягнув їй руку та назвався: «Я — Ігор». «Таїсія», — відповіла дівчина. Чоловік подивився знов на Тасю та тихо звернувся до неї:
— Ну, будемо знайомі, Таїсія.
— А за кермом мій водій Григорій.
— Я подумала, що ви друзі?
Він нічого на це не відповів, а тільки криво посміхнувся та продовжив розмову: «А ти, мабуть студентка? С батьками живеш, чи в гуртожитку?» «Дивне питання? Навіщо це йому?» — подумала Тася. Та відповіла: «Не студентка, вже відучилася. Я тут у Києві сама. А батьки, їх вже немає». Сказала та злякалась: «Навіщо я призналась, що сирота? Я не знаю цього Ігоря, як він може скористатися цією інформацією. От дурна!»
— Давно у Києві?
— Місяць. (казати, що тільки 2 тижні, якось не солідно).
— А сама звідки?
— З Лебедину. Це місто таке.
— Не чув. А де?
— Сумська область.
— Роботу приїхала шукати?
— Так, приїхала.
— Знайшла?
— Шукаю.
— А яка в тебе освіта?
— А ви що, на роботу візьмете?
— Все можливо.
— Вища. Я еколог, правда, ніколи ним не робила.
— А ким працювала?
— Всюди потроху. Лаборанткою у лікарні робила в нашій лебединській. Потім пішла, бо мало платили. Їздила до Сум прибиральницею в багатому домі. Потім дітей доглядала те ж у Сумах. А на останок всунулася у якийсь благодійний фонд покоївкою, рік проробила, а фонд той — недофонд розвалився сам по собі.
— В тебе ще є медична освіта?
— Де там. Я мріяла бути лікарем, але не вийшло. Лаборанткой коли працювала, то без освіти. Сама курси масажистів закінчила. Але якось воно не знадобилося.
— Зрозумів, ти різні склянки мила?
— Так, склянки, підлогу. Їздила у Харків поступати двічі, але не так сталося, як гадалося. Потім поступила, куди поступалося — на еколога.
— Поступають люди, куди поступається, а потім пів країни не знає де роботу їм знайти.
Так він відреагував на її останні слова та продовжив: «А запроси мене на каву до себе». Вона глянула на нього знизу угору. Було видно, що він її дуже здивував. Вони вже майже приїхали й водій запитав, як йому під'їхати до її будинку. «Я не знаю, я ж тільки переїхала до нього. Поблукали дорогами. Знайшли. Автівка зупинилася. Він вхопив її за руку та подивився у вічі. Нагадав: «Я би кави зараз випив». Таїсія мовчала, а потім знайшлась: «А в мене немає кави, тільки чай». Сказавши, вона потихеньку висмикнула долоню з його рук. «Хай буде чай!» — весело приказав він та вийшов слід за нею. Підморгнув водію та пішов з нею у під'їзд. «А раптом він маніяк?» — лізли страшні думки у голову Тасі. «Чи не тому я його начебто впізнаю, що десь по телебаченню про нього казали?» — ця думка налякала її ще більше. Серце забилося частіше. Вона зняла квартиру на четвертому поверсі в п'ятиповерховому будинку. Дійшли до квартири й Тася засмикала ключами. «Руки змерзли», — виправдовувалася вона перед дверима. «Я бачу», — він взяв ключ та сам відчинив її двері. Зайшов без всякого дозволу. Допоміг зняти їй шубку, повісив її на гачок. «От мені щастить. Тепер в мене з'явився маніяк — джентльмен. Заріже, зате красиво!» — подумала Таїсія. «Там в мене кухня. Тут поруч ванна.» — показувала вона йому рукою. Він розглядав квартиру. «Яка маленька? Давно не був у таких маленьких квартирах», — сказав він. «А де були?» — насторожилася дівчина. «Та якось більше по за кордонах, у Європі, Лондоні, Нідерландах. Я теж — не киянин. Раніше мешкав у Дніпропетровську, по новому у Дніпрі», — відповів він. «То ви…», — вона нарешті здогадалася хто перед нею та осіклась. «Так, це я. Ти вірно здогадалася», — відповів чоловік та посміхнувся. «А я все їхала та думала, де я могла бачити ваше обличчя?» — хвилюючись сказала Тася. Перед нею стояв олігарх Ігор Бжезовський. Коли він зняв пальто, то Таїсія змогла краще його роздивитися. Перед нею стояв чоловік середнього віку, трішки повний, з круглим обличчям та сивим, але колись дуже пишним волоссям, ще й з невеличкою сивою борідкою. «Не молодий, але цікавий» — спочатку подумала Тася. А потім: «Якась маячня. Де він та де я!». «Я бачу, ти дуже здивована», — відповів він, — «То де твій чай? Зараз сядемо, поговоримо про життя. Та про те, що я роблю у твоїй квартирі». Тася увімкнула елктрочайник. Він швидко закипів. Дівчина заварила чай.
Ігор
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кохати або помститися», після закриття браузера.