Читати книгу - "Старі-старі казки"

Але от дивина: як стала Акула звичайною жінкою, знайшлася їй пара. Тепер їй є до кого залізти на коліна, скрутитися клубочком і не боятися нікого й нічого в світі. Так що ця казка має щасливий кінець…

Десь дуже-дуже далеко, навіть далі за далеку-далечінь, куди й Шрек зі своєю Фіоною не забиралися, розташувалось одне маленьке королівство. Жилося людям в ньому непогано, може не як при комунізмі, але як при шведському соціалізмі точно. А все тому, що правив тією землею король, який у свій час закінчив Нархоз і знав толк в економіці – щоб і собі не в збиток, і люди не ремствували. Коротше кажучи, старий король був класним менеджером, бухгалтером, директором в одном флаконі, жив тільки інтересами держави (які дивним чином збігалися з його власними), хоча попутно встиг одружитися і родить спадкоємця, про якого, власне, далі йтиме мова у цій казочці.

Час минав, спадкоємць ріс, батько старів. Під старість він чомусь не злюбив людей і вирішив побудувати собі й родині новий палац, якраз на невеличкому острівці, що стояв серед повноводої ріки – головної водної атерії королівства.

І все було б нічого, та от тільки спадкоємець в батька не вдався. Точніше, вдався, але не зовсім. Були Принца і розум, і хватка і здібності, але в душі він все таки був романтиком, мріяв про велике і світле кохання. А між тим, так би мовити, в період пошуку, заводив різного роду інтрижки. Любив Принц жінок різнокаліберних і різномасних, тому роботи завжди мав чимало. Ага, забула сказати: Принц був одруженим і мав двох дітей, але ця деталь його пошукам зовсім не заважала. Заважала дружина, бо їй, само собою зрозуміло, було неприємно, що чоловік шляється по дівкам, наче пес по підвортням.

– І хоч би робив це тишком-нишком, – жалілася вона одній наближеній фрейліні, – так ні ж, артистична натура, мать його через коромисло, все на виду. Він ше з палацу не встиг вийти, а мені вже біжать докладувати, що ваш чоловік до чергвої бляді пішов за великим коханням.

Принц ніяк в толк не міг взяти, чого це жінка так кіпішує. Він зовсім не збирався іти з сім’ї, оскільки велике кохання легко могло прямувати паралельно з його сімейним життям.

З тимчасовими пасіями Принцова дружина ще якось мирилася. Вона любила свого непутящого чоловіка може трохи менше, ніж дітей. Хоча й душила його своєю любов’ю, бо хотіла, щоб чоловік належав їй повністю, з голови до п'ят і бігав би, як кажуть, на короткому повідку. Але тут у Принца завелась постійна Коханка. Ось цього вже Законна Дружина стерпіти не могла.

Як жінка сучасна, освічена та прогресивна, Законна Дружина подалася за порадою до Доброї Феї, бо згадала, як та недавно хвасталась, що пройшла якийсь крутий психологічний тренінг і тепер бачить людей наскрізь. До того ж, Добра Фея доводилась Законній Дружині дальньою ріднею.

– Що мені робити? – плакалась на пухкому плечі Доброї Феї Законна.

– Та гони ти його в шию! – порадила та, – горбатого могила справить, так і буде до кінці життя за цицьками та спідницями бігати. Наволоч!

– Не можу! – ридала Законна Дружина, – я його люблю! І взагалі, чого це я власного чоловіка маю тій лярві віддавати? – прийняла вона бойову стойку.

– І що, – поцікавилась Фея, – благовірного вже давно дома не було?

– Та з місяць, – шморгнула носом Законна.

– А ти скажи йому, що як не явиться, то подаси на розлучення, аліментами заб’єш, як мамонта, ще й з дітьми бачитися не даси. Прибіжить, як миленький.

Законна Дружина так і зробила. І дійсно, прибіг Принц додому, як миленький, бо колись здуру, чи бувши добряче під мухою, переписав увесь палац і половину володінь на дружину і дітей – тіпа, ось який я ловкий чоловік і батько. А тепер що? Як кота шкодливого з власної хати викинуть можуть?

Коротше кажучи, вернули Принца в сім’ю. А Коханка (вона жила на тім березі ріки) не будь дурою, та й собі подумала: а чого це я маю віддавати свого Принца отій квочці, яка власного чоловіка зацікавити та втримати не може.

– Пся крев, матка боска, я пєрдолєм курва твої матері! – зі злості репетувала Коханка на всю хату. Вона мала польське коріння і коли на неї, як кажуть, находило, матюкалась польською, не гірше якого професора лінгвістики.

Коханка теж була дівкою прогресивною, передовою, тож поперлася за порадою до тої самої Доброї Феї, яка вже почала позиціонувати себе як знаного психолога, ще й гроші брати. А шо? Їсти всім треба.

«Яка різниця з кого тягти гроші, із Законної, чи з Коханки? Я тепер, як лікар, то ж зобов’язана допомагати всім» – приблизно так думала Добра Фея, вислуховуючи Коханку.

– Дак шо мені робить? – вопрошала Коханка.

Фея задумалась. Що їй порадити? Таких козирів, як діти і нерухомість, у Коханки в рукаві не було, тільки зовнішність і постільні вміння.

– Нарядись, нафарбуйся, покажись йому на очі ніби випадково, помани, відмов, потім знову помани вже сильніше, натякни, що й без нього сумувати не станеш, але всьо рівно ждеш – і прибіжить, як миленький, – порадила Фея.

Як в воду гляділа! Прибіг Принц, мов лошак. Засів у Коханки на лівому березі, відтягнувся, як слід.

А тут дружина знов ультиматум: як не вернешся, паскудник – розорю, а дітям внушу, що батько проміняв їх на чужу льотку-простітутку.

Помчав Принц назад, додому, на правий берег.

А тут Коханка через деякий час: повертайся, любий, бо без солодкого залишишся, і взагалі, чи не жаль тобі буде таку красу, як я, комусь іншому віддавати?

Помчав Принц на лівий берег. Так і бовтався він, мов…квіточка в ополонці, з правого берега на лівий і назад. Схуд, зблід, в чарку заглядати почав, роботу закинув…Не Принц, а тінь з нього стала…

До чого ця казка, може спитаєте ви? Перше: правдою є те, що мужики в бійці за жінку можуть щелепу зламати, а жінки в бійці за чоловіків – комусь долю. Друге: найтяжче зробити вибір, ще тяжче зробити правильний вибір. Ну а далі вже, як кажуть, діло техніки…