Читати книгу - "Вибрані твори"

З утворенням «Плуга» українські письменники вперше були організаційно об'єднані саме за професійною ознакою. На передній план висувалися не художньо-естетичні принципи й певні мистецькі уподобання, а головно — засадниче завдання «створення нової робітниче-селянської літератури»[26], а тому «не корпоративні, але суспільно-громадські інтереси мають керувати всією працею спілки»[27].

Уже перші місяці діяльності організації засвідчили не те щоб своєчасність створення, а крайню її необхідність для потреб культурно-масового освітнього руху на селі, що з роками визвольних змагань завдяки діяльності «Просвіт» набув яскравого національного характеру. Географія «Плуга» поширилася на Конград[28], Валки, Лубні, Київщину, Полтавщину, одна філія почала діяти навіть на Курщині[29].

Як подавав у своїй хроніці журнал «Шляхи Мистецтва»: «З відчитів і відомостей місцевих організацій видно велике зацікавлення селянських мистців до спілки. Розбурхані, стихія революційної селянської творчости шукає виявлення і організаційних форм. Часто до Бюро Спілки приходять листи з усіх закутків України з проханням прийняти до Спілки, зразками творів і життєписами. Сливе щотижня приїздять до Харкова з сел нові письменники, щоб дістати поради, вказівки і товариську критику на свою творчість. Розшукують літературу відповідну, знайомляться з сучасним станом письменства, з самими письменниками, і їдуть на провінцію часто вже як організатори нової філії „Плуга“»[30]. Відтак невдовзі «Плуг» стає наймасовішою літературною організацією. Не останню роль тут відіграла можливість колективного членства поряд з індивідуальним, а також настанова на співпрацю з сельбудами, що прийшли на зміну «Просвітам».

Відповідаючи згодом на закиди щодо «просвітянства» й «масовізму» Спілки селянських письменників, Сергій Пилипенко як її незмінний голова зокрема зазначав: «Наша організація має бути масовою, тобто тісно зв'язана з нашими письменницькими резервами — численними літгуртками, найліпшими організаторами наших читачів, першим фільтром початкуючої літературної молоди»[31]. І в цьому велике значення «Плуга» для української літератури XX ст., адже з його лона вийшли не лише гроно першорядних письменників, а й чимало просто залюблених у художнє слово людей, чия пронесена крізь усе життя любов до літератури стала добрим грунтом для наступних поколінь українських письменників.

Тут і робота з творчою молоддю, і видання популярних масових серій художньої літератури (як-от — «Бібліотека селянина» та «Весела книжка»), а ще — пропагування українських письменників. І то незалежно, до якого угруповання вони належали й чиїми виступали опонентами — для плужан, власне для Сергія Пилипенка, важила передусім художня якість твору. Про це принаймні свідчать рекламні сторінки в плужанських виданнях та імена їхніх авторів.

Літературна дискусія 1925-1928 рр., що розвела по різні боки одного літпроцесу Пилипенка й Хвильового, негативно позначилася на діяльності Спілки селянських письменників «Плуг». За рахунок її членів було поповнено лави ВАПЛІТЕ й ВУСПП, а також сформовано основу «Молодняка» та «Західної України», з 230 членів організації залишилося 80[32] (а на 1930 р. кількість узагалі скоротилась до 47 осіб[33]). Були згорнені численні філії із сотнями сільських літературних гуртків.

Плекання свідомого українства, та до того ж озброєного «словом», зовсім не входило в плани КП(б)У, чи то пак — ВКП(б). Обговорення суто літературних проблем було перетворено партійним керівництвом на аналогію внутріпартійної боротьби, що точилася в цей час поміж Л. Троцьким, Г. Зінов'євим, Л. Каменевим, М. Бухаріним і Й. Сталіним. Нібито демократичність обернулася на партійну централізацію, а 1929 р. було встановлено тоталітарний режим управління державою, що, відповідно, перекрило й будь-яку можливість для вільної творчої праці та мистецької реалізації — надто в Україні.

Піддаючись на партійну провокацію, Сергій Пилипенко зазначав: «Подібно тому, як в історії компартії 1925 рік буде записаний, як доба безпримірної дискусії, в основі якої лежать загублені деякими партійцями революційні перспективи, переляк перед стабілізацією капіталізму на Заході й розвитком Неп'у в Союзі, недооцінка селянства й зневіра в творчі сили робітництва — так і в історії літературного руху на Україні минулий рік являється добою загостреної літдискусії, в основі якої лежать ті ж приблизно ухили, ті ж хвороби, що їх вигоїти є завданням ближчого часу»[34].