Читати книгу - "Усі птахи в небі (ЛП)"

— Ви просто кіт, — сказала Патриція. — Ви хуліган, і я збираюся залишити вас там. Ви повинні подумати про те, що ви робите. Це неприємно іншим. Я прослідкую, щоби хтось прийшов і зняв вас звідти завтра. А поки-що ви можете залишитися там на даний момент. Я повинна піти і дещо робити. До побачення

— Почекайте! — сказав Томмінгтон. — Я не можу залишитися тут. Тут занадто високо! Мені страшно! Поверніться!

Патриція не оглянулася. Вона чула, як Томмінгтон протяжно нявчить, поки вони не перетнули велику лінію дерев. Вони заблукали ще двічі, і в один прекрасний момент Діррп почав плакати у своє вціліле крило, коли вони нарешті вийшли на стежку, яка вела до Великого Дерева. І ще був крутий підйом, який довелося долати, хапаючись за виступаюче коріння.

Патриція вперше побачила верхівку Парламентського Дерева, яке, здавалося, виростало з ландшафту, і ставало все більш високим і приголомшливим, коли вони наближалися. Дерево було свого роду птахом, як і сказав Діррп, але замість пір'я у нього були темні гілки, які опускались до землі. Воно нагадувало найбільшу церкву у світі. Або замок. Патриція ніколи не бачила замків, але здогадувалася, що вони виглядають майже так само.

Сотні пар крил літали над деревом, а потім сідали на нього. Величезна колекція пташиних фігур, тільки рухлива і жива.

— Все гаразд, — зацвірінькав Дірпп. — Вона зі мною. Я зламав крило. Вона принесла мене сюди, щоб я міг отримати допомогу.

Єдиною відповіддю довгий час була тиша. Потім від верхівки Дерева до них спустився орел, білохвостий птах з гачкастим дзьобом і блідими зондуючими очима.

— Ви не повинні були приводити її сюди, — сказав орел.

— Мені шкода, маам, — сказав Дірпп. — Але все гаразд. Вона може говорити. Вона дійсно може говорити. — Дріпп повернувся до вуха Патриції. — Скажи їм. Що-небудь!

— Ну... привіт, — сказала Патриція. — Вибачте, якщо ми вас потурбували. Але йому потрібна ваша допомога!

Від звуків людського голосу всі пташки впали в величезну несамовитість і крик. Вони кричали і махали крилами, поки велика сова не ухнула і не закричала:

— Парламент, до порядку.

Орел нахилив білу пухнасту голову вперед і тепер уважно вивчав Патрицію. — Отже, ти напевно нова відьма у нашому лісі?

— Я не відьма. — Патриція жувала свій великий палець. — Я принцеса.

— Вам краще бути відьмою. — Велике темне тіло орла перемістилося чаклунським способом на гілку. — Тому що, якщо ви не відьма, то Дірпп порушив закон, привівши вас. І його доведеться покарати. У цьому випадку ми, звичайно, не зможемо виправити його крило.

— О, — сказала Патриція. — Тоді я відьма. Напевне.

— Ага. — Дзьоб орла націлився на неї. — Але вам доведеться це довести. Або ви і Дірпп будете покарані.

Патриції не сподобалося, як це звучало. Різновиди птахів знову почали збуджено щось кричати.

— До порядку! — незграбна ворона обмежила їх крики, нагадуючи про важливість дотримання парламентської процедури. Один птах був настільки наполегливим, що орел був змушений підлетіти до почесного джентльмена з широким змахом крил, і той одразу забув, що він збирався сказати.

— Як я можу довести, що я відьма? — Патриція подумала, чи зможе вона втекти. Птахи літають досить швидко, чи не так? Напевно, вона не могла би втекти від багатьох птахів, якщо б вони були налякані. Особливо від магічних птахів.

— Добре. — Гігантська індичка на одній з нижніх гілок, з брязкальцями, які виглядали як комір на судді, підвелася у вертикальне положення, і, здається, проконсультувалася з деякими символами, вирізаними на боці дерева, перш ніж видати гучний горловий звук.

— Ну, — сказала вона, — є кілька методів, які визнаються в літературі. Деякі з них є випробуваннями смерті, але ми можемо пропустити їх на даний момент. Є також деякі ритуали, але вам потрібно бути певного віку, щоб провести їх. Але у нас є хороший вихід. Ми могли б попросити її дати відповідь на нескінченне питання.

— Ох, нескінченне питання, — сказав голуб. — Це хвилююче.

— Я ніколи не чув, щоб хтось відповів на нескінченне питання раніше, — сказала ворона. — Це веселіше, ніж час для справ.

— Умм, — сказала Патриція. — Чи нескінченне питання займе нескінченно багато часу? Тому що я впевнена, що мої мама і тато вже турбуються про мене. — Вона згадала, що ще не вечеряла, і опинилася всередині замерзаючого лісу, не кажучи вже про те, що вона загубилася.

— Занадто пізно, — сказала ворона.

— Ми просимо про це, — сказав орел.

— Ось питання, — сказала індичка. — дерево червоне?

— Умм... — подумала вголос Патриція. — Ви можете дати мені підказку? Червоне — це колір? — Птахи не відповіли. — Ви можете дати мені більше часу? Я обіцяю, що відповім, мені тільки потрібно більше